Демократична коаліція: розвал і перевибори?

В останні кілька місяців особливо чітко почали простежуватися тенденції, властиві, по суті, всьому українському політикуму: найбільш важливі і резонансні заяви вітчизняні політики найвищого рангу вважають за краще озвучувати за кордоном. Так, перебуваючи в одній зі своїх закордонних поїздок, Президент Віктор Ющенко досить різко висловився з приводу приватизаційних і земельних ініціатив уряду Юлії Тимошенко. Та, у свою чергу, при першій нагоді (було це у Страсбурзі), що підвернулася, відповіла Гарантові більш ніж адекватно: закликала покласти край з президентською формою правління і запровадити в Україні шляхом зміни Конституції парламентський устрій. Який резонанс викликала ця заява у нашій країні – відомо. Слова Тимошенко стали непрямим приводом для Секретаріату Президента в черговий раз звинуватити Кабмін у некомпетентності в економічній сфері, а учасників демократичної коаліції - оголити клинки і піти один на одного у словесну рукопашну. Природно, що фракція БЮТ захищала честь свого лідера, а «нашоукраїнська» частина фракції НУ-НС лягала грудьми на амбразуру «в ім'я Ющенка». Тоді ж стало як ніколи очевидно, що подальший союз демократів у парламенті де-факто приречений: за практично півроку своєї діяльності коаліція так і не змогла запрацювати в унісон, не прийнявши за цей час більшість з обумовлених угодою про створення парламентської більшості законопроектів.

Схоже, останньою соломинкою, що надломила хребет коаліційному «верблюдові» стала чергова заява Юлії Тимошенко, яку вона зробила в інтерв'ю німецькому виданню Frankfurter Allgemeine Zeitung. У ній Юлія Володимирівна в черговий раз розкритикувала діяльність Президента (причому, треба зазначити, що в Україні Тимошенко поки утримується від різких оцінок Ющенка), зауваживши, що «Президент занурений у роздуми про вибори... і розглядає мене як конкурента. Але ця конкуренція не повинна стояти на заваді прозорості і реформам у моїй країні». Більше того, прем'єр у тому ж інтерв'ю заявила, що не має наміру підкорятися «незаконній» забороні Ющенка на приватизацію через побоювання розпродажу «стратегічних» активів за безцінь – а це вже позиція не прем'єр-міністра, але кандидата у Президенти.

Ще раз зазначивши, що на міжнародній арені Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко поводяться куди відвертіше і критичніше стосовно один до одного, зосередімося на головному: посилі глави Кабміну, який розбурхав вітчизняний політикум і довів його до точки максимального кипіння.

Головне, що, на наш погляд, слід зазначити: в інтерв'ю Frankfurter Allgemeine Zeitung Тимошенко, можливо, вперше так відверто використала у своїй промові персоніфіковану стилістику, властиву Ющенку. Мабуть, багато хто помітив, що після 2005 року в мові Віктора Андрійовича все частіше почали прослизати слова і словосполучення на кшталт «моя нація», «моя країна», «мій народ» тощо. Така персоніфікація з боку Президента, по суті, зрозуміла: Ющенко давав зрозуміти, хто головний в країні, закріпити за собою роль лідера нації. Тепер же таку стилістику обрала і Тимошенко, підкресливши, що конкуренція за пост президента «не повинна стояти на заваді прозорості і реформам у моїй країні». Якщо врахувати, в якому контексті було сказано цю фразу, то стає зрозуміло, що Тимошенко почала грати по-крупному, двічі зробивши резонансні заяви, приховане значення яких напевно не залишилося без уваги у європейської політичної еліти. Простіше кажучи, з трибуни у Страсбурзі, а потім і зі сторінок Frankfurter Allgemeine Zeitung прем'єр-міністр України окреслила найбільш прийнятні, такі, що поєднуються з демократичними, принципи, спираючись на які можна змінювати Конституцію країни. Зауважте: на тлі президентських причин змін Основного Закону (збереження і зміцнення президентської вертикалі влади), Тимошенко задала абсолютно інший напрям, позначивши своєю заявою те, що пост президента їй начебто і не потрібний – вона нібито насамперед піклується про наведення ладу в політичній системі України. І в тому, що хаос, породжений невдалою конституційною реформою зразка 2004 року, вдасться подолати у парламентській, а не президентсько-парламентській або парламентсько-президентській Україні, прем'єр переконана на всі сто.

Але чи закінчиться плутанина в українському політикумі, якщо відповідні зміни до Конституції будуть внесені з відома Верховної Ради? Дуже сумнівно. І слова Тимошенко, сказані нею під час ефіру одного з національних телеканалів про те, що вона не виключає проведення восени цього року позачергових парламентських виборів, бо «нова Конституція, безумовно, потрібно, щоб народ дав нові повноваження усім політикам», ці сумніви лише посилюють. Перш за все тому, що якщо гіпотетично Україна стане парламентською республікою, але президентський пост збережеться і Главу держави обиратимуть парламентарії, а не народ, то потрібно говорити не тільки про дострокові парламентські, а й про позачергові президентські вибори. Логіка Тимошенко тут проста: перевибори Верховної Ради, під які, ймовірно, задуманий тактичний маневр з підвищенням прохідного бар'єру до 7%, залишать у парламенті дві, максимум – три, політичні сили. Напевно ними будуть Партія регіонів, БЮТ і «Наша Україна». Наступний крок Тимошенко – оголошення імпічменту Вікторові Ющенку і призначення дострокових президентських виборів, на яких Главу держави обиратиме вже не народ, а ВР. Щоб очолити державу таким чином, Юлії Володимирівні доведеться іти на солідні поступки. Зрозуміло, що навіть ситуативний союз з «нашоукраїнцями» вже навряд чи можливий. Тому ЮВТ доведеться домовлятися про співпрацю з «регіоналами». І предметом договору для Партії регіонів тут може бути тільки пост прем'єр-міністра – зі всіма нині чинними повноваженнями.

На перший погляд такий сценарій може показатися фантастичним. Але по суті союз БЮТ і ПР був би набагато гармонійніший, ніж владна зв'язка ПР-НУ або БЮТ-НУ – багато в чому тому, що зазначені політичні союзи вже довели свою недієздатність. До того ж, саме таким чином БЮТ і ПР зможуть остаточно списати на могильник української політичної історії Віктора Ющенка як політика, який мав, мабуть, найреальніший шанс привести наше суспільство до цивілізованої демократії. Але не зміг цим шансом скористатися, піддавшись непомірним владним амбіціям і розгубивши найвищий за всю історію незалежної України рейтинг народної довіри до Глави держави.

Природно, що просто так віддавати владу Ющенко не має наміру. Цілком можливо, що для зміцнення свого президентського іміджу Віктор Андрійович у найближчий час скористається міжнародною трибуною. Поки ж на внутрішній політичній арені за нього віддуваються прихильники. Так, спікер ВР Арсеній Яценюк повідомив, що «сьогодні є сценарій для проведення дострокових виборів для того, щоб уникнути відповідальності». Про яку відповідальність, кого і перед ким - стане зрозуміло, якщо вслухатися у критику, яка лунає в останні тижні з Банкової. Крім того, Яценюк публічно розкрив плани Тимошенко, заявивши, що йому «відомий сценарій, який пропонувався, - давайте максимально підвищимо прохідний бар'єр, внесемо зміни до Конституції, - і це стане підставою для дострокових виборів, а потім прийдемо і швиденько поділимо владу».

Недивною у цьому ключі стала заява лідера фракції НУ-НС В’ячеслава Кириленка, який зазначив, що ініціатива БЮТ щодо зміни політичного устрою країни є «реальною загрозою територіальній цілісності і державній незалежності України, які на нинішньому етапі розвитку країни здатна захистити лише дієва президентська влада». Та і фактичний ультиматум своїм партнерам по коаліції з боку НУ-НС – теж не сенсація, а цілком очікувана реакція на спроби БЮТ диктувати свої умови Президентові (нагадаємо, що минулого тижня «бютівці» зажадали від Ющенка не заважати роботі уряду і скасувати приватизаційні та земельні укази). Тільки чи може розколотися і так фактично розколений союз? І чи є сенс В’ячеславу Кириленку загрожувати своєму бютівському тезку виходом із коаліції, якщо БЮТ і так уже кілька разів діяв всупереч коаліційній угоді, голосуючи в унісон з опозицією? Схоже, що апелювати до совісті партнерів по більшості «нашоукраїнцям» вже не з руки. Напевно, найближчим часом у їхніх лавах відбудеться перегрупування: частина фракції, лояльна Ющенку, об'єднається навколо Президента і всіляко опиратиметься створенню в парламенті Тимчасової спеціальної комісії з розробки змін до Конституції. Інша ж частина, лояльна Тимошенко, підтримуватиме конституційні та інші ініціативи БЮТ. Таким чином, у коаліції відбудеться подвійний розкол: спочатку трісне НУ-НС, а потім «дасть тріщину» і вся більшість, що, ймовірно, може призвести до відставки коаліційного уряду. Загнаному у безвихідь Ющенку не залишиться нічого іншого, як ініціювати восени 2008 року позачергові парламентські вибори. Приводом для «перезавантаження» Верховної Ради стануть, на думку політолога Володимира Фесенка, наполегливі спроби опонентів Президента провести конституційні зміни, спрямовані на обмеження конституційних повноважень Глави держави. Але те, що такий спосіб збереження у владі принесе Ющенку вагомі політичні дивіденди у вигляді другого президентського терміну з адекватними його амбіціям повноваженнями, – далеко не факт.