Григорович: «У українців тяжка форма амнезії»

Здається, український парламент нарешті ввійшов у робочу колію. Депутати, які піднакопичили сил за кілька місяців бездіяльності, приймають закони один за іншим. Спікер почав хвалити народних обранців за працездатність, згуртованість під час голосувань, і навіть порівнювати зі стахановцями.

Одним із важливих рішень ВРУ в четвер стала ратифікація протоколу про вступ України до СОТ. Народний депутат із фракції НУ-НС Лілія Григорович в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові ForUm’у сказала про те, що плюсів від вступу до цієї організації більше, ніж мінусів, і що українцям треба спочатку провести лікнеп у частині історії держави, а потім уже проводити референдум щодо НАТО.

Крім того, нардеп порадила Росії «не розставляти широко руки», щоб не втратити те, що вона вже має.

- Ліліє Степанівно, у п'ятницю в парламенті відбулася Година запитань до уряду. Вам не здається, що звіт Кабміну дуже нагадував звіт за 100 днів роботи уряду? І взагалі, яке враження він на Вас справив?

- Як завжди, блискуча логіка і риторика прем'єр-міністра. Але коли йдеться про окремі показники, то одні гарні, як виплата заощаджень, інші погані, як показники зростаючої інфляції. До речі, хочу зауважити заради об'єктивності, що це почалося не з приходом уряду Тимошенко, а було і в епоху уряду Януковича. Ще один негативний показник - зростання цін. Він, безумовно, має місце і в світі, і в Україні, але в Україні швидше.

На мій погляд, великою проблемою в Україні є те, що у нас змінилася суспільна економічна формація, але у нас немає середнього класу, як у якоїсь латиноамериканської держави. І це – величезна трагедія, тому що середній клас – це запорука незворотності демократичних змін, захисту національних інтересів і благополуччя суспільства. Чому у нас сьогодні його немає? Тому що середній клас – це самодостатні юристи, лікарі, вчені, середні і дрібні підприємці. Але ми не створюємо законодавчої бази, яка б сприяла їхньому прогресу. Я не кажу, що ми його породимо змінами до бюджету, який ми пропонуємо, але, принаймні, ми захистимо дуже багато людей від інфляції, яка, по суті, зменшує їхні доходи і можливість купити ті чи інші продукти.

Як послідовний коаліціант, я рада тому, що такий звіт Кабміну відбувся. Безумовно, не буває так, щоб звіт був ідеальним або бездоганним.

Сьогодні Юлія Володимирівна підкреслила: картинка по телевізору така, що обиватель завмирає перед екраном і лише благає: «Наша Україна»! Не вийдіть із коаліції! Дайте щось зробити!» Я теж дуже хочу щось зробити - не тільки у сенсі виплати заощаджень, а і багато інших змін, які хвилюють сьогодні суспільство.

Я – лікар, а в коаліційній угоді написано, що ми маємо прийняти закон про загальнообов'язкове державне медичне соціальне страхування. Цей закон поданий 18 грудня, того дня, коли обирали прем'єра. Сьогодні напрацьовується якась нова концепція, і мені б хотілося, щоб Кабмін Тимошенко дійсно був найбільш «соціальним» урядом, і не допустив того, щоб на ринок медичного загальнообов'язкового державного соціального страхування були випущені приватні страхові компанії. Тому що це вже буде не соціальний варіант, а комерційний.

Кабмін «жене» посередників з газового ринку, що я повністю підтримую. Точно так само ми не повинні допускати їх і на ринок обов'язкового страхування. А добровільно – будь ласка, скільки завгодно. Чому це так необхідно зробити? Тому нас уже навіть не 47 мільйонів. Якщо наша медична галузь буде такою, як зараз, то, звичайно, логіка зрозуміла. Приватні страхові компанії хочуть страхувати народних депутатів, пожежників, залізничників, працівників МНС. А я хочу дати варіант доступу (і наш закон це дає) для людей, які живуть у нечорноземній зоні Полісся, у регресивних містечках Донецької області і так далі.

Сьогодні я порушила це питання і почула відповідь, що якась група має напрацьовувати якусь концепцію. І я стривожена, тому що я так, як хочу, щоб усім виплатили заощадження, так само щиро хочу, щоб, нарешті, настали зміни у системі охорони здоров'я. 1000 гривень заощаджень сьогодні є, а завтра нема. А доступна система охорони здоров'я – це інвестиція для могутньої, здорової, сильної нації.

- Як Ви вважаєте, така Година запитань до уряду має стати традиційною?

- Я думаю, що таке має проводитися. Ну, не кожного тижня, але хоч би кожного місяця. Якщо вони доповідатимуть кожного тижня, їм дуже мало часу залишиться для роботи.

- Учора парламент ратифікував протокол про вступ України до СОТ. Усі визнають, що це несе з собою як плюси, так і мінуси. Все-таки, чого буде більше – позитиву чи негативу?

- А де Ви бачили суцільні плюси? Суцільних плюсів немає ні в якій ситуації, навіть при народженні дитини. Але плюсів тут набагато більше.

Чому всі «летять» у СОТ? Саме тому, що плюсів більше, тому що це поштовх, каталізатор для виробництва, для збільшення прибуткової частини бюджету, для конкурентоспроможності, врешті-решт.

Плюсів більше в усьому, крім сільського господарства, про яке вже говорено-переговорено. Воно постраждає, якщо ми не будемо упродовж п'яти років, які нам відведені, вживати застережних заходів, щоб цього не трапилося.

- Які мають вживатися заходи, крім передбачених трьох млрд. гривень дотацій?

- Застережні заходи – це та програма і заходи на рівні податків, механізмів підтримки місцевого виробника, яку сформує уряд. Це протокольні рішення і доручення уряду, як ці три мільярди використовувати.

- Президент упевнений, що Україна у грудні цього року приєднається до ПДЧ, тоді як Росія вважає по-іншому. Хто все-таки має рацію?

- Були такі політики, які були впевнені, що комунізм переможе в усьому світі. Вони помилилися. Були такі, які стверджували, що Бога немає – і їхня країна розвалилася. Тому не завжди те, що говорять політики, навіть якщо вони лідери країн Великої вісімки, збувається. А збувається те, що є об'єктивною органічною потребою народу. Органічною потребою українського народу є, щоб у нас ніхто не забирав Косу Тузлу, щоб ніхто не говорив, що в України потрібно забрати частину території, щоб на нелімітованих кордонах між Україною і Росією не було польових стежок-доріжок, якими вантажівки возять контрабанду. І це об'єднує націю. Таких казусів немає в країнах, де є колективний формат євроатлантичної безпеки.

Коли хворий з діагнозом «тяжка форма амнезії» встає з ліжка, підходить до дзеркала, дивиться і не впізнає себе, то він недієздатний. Сьогодні наше суспільство недієздатне, тому що воно нагадує людину, яка втратила пам'ять. У нас немає сьогодні генетичної, національної, родової пам'яті. Якби референдум щодо НАТО проводився сьогодні, 90 відсотків людей, які йдуть на нього голосувати, - «распахнутый совок». Це я кажу насамперед про себе, тому що я першу половину життя прожила у «совку», а другу половину – в незалежній Україні. Як Ви думаєте, яку я читала історію УРСР? Це була книжечка, яка мене навчила, що Павлик Морозов – це дуже добре, Мазепа і Петлюра – це дуже погано, Бога немає, Радянський Союз має бути, а «дядечко Сміт» і НАТО – це велика страшилка.

Як Ви думаєте, Івани безрідні можуть іти сьогодні на референдум вирішувати долю і безпеку майбутніх поколінь? У них нема на це ніякого права. Тому Україна буде в ПДЧ, і за цих п'ять, вісім або десять років ми не тільки на 80 відсотків змінимо економічну, соціальну сфери і правосуддя, ми ще й історію своєї країни прочитаємо, пройдемо лікнеп і осмислено підемо на голосування.

- Росія загрожує, що у такому разі вона може ініціювати повернення Криму. Чи можна це зробити законним шляхом?

- Звичайно, це незаконно. Це не співпадає ні з духом міжнародних договорів, ні зі стратегічним договором про партнерство, ні з угодою, яку підписала Росія як поручитель, коли Україна віддавала свою ядерну зброю. Це не співпадає також з нормами міжнародного права. Коли людина набирає у дві руки покупки, які поміщаються на одному возі, їх важко утримати. Я б порадила Росії міцно тримати землі башкир і татар, якутів і фіннів, карелів і адигейців і багатьох інших народів. Тому що якщо дуже широко розставляти руки, щоб щось схопити, почне випадати те, що всередині.

- Чому взагалі РФ так боїться, що Україна стане членом НАТО?

- Кожна країна, у якої є тенденція до великодержавного шовінізму, має певні міфи. Міф слов'янофільства, міф православного провідника. І всі ці міфи тримаються на «братському союзі трьох сестер» - слов'янських республік. Україна буде абсолютно адаптована до Європи з найдобрішими намірами до РФ, тому що нас абсолютно не цікавить ні Кубань, ні Воронезька область з українським населенням. Нас це не цікавить, тому що ми – європейці, і ми визнаємо цілісність кордонів і після Другої світової війни, і після підписання угоди у Біловезькій пущі.

Більше того, ми навіть ніколи не згадуємо, чому в не унітарній, а у федеративній країні одна державна мова. Хоча я особисто успадкувала б приклад президента Путіна, який, управляючи федеративною країною, має одну державну мову. Чому ж в унітарній Україні їх має бути дві?

Мені здається, що всі ці висловлювання РФ – це прояв атавізму великодержавних імперій у ХХІ сторіччі. Оскільки в світі стає все менше великодержавних імперій, я думаю, що від цього атавізму потрібно позбавлятися. Світ глобалізований, цілісний, і світові процеси сьогодні не вирішуються диктатом якихось імперій. Вони вирішуються на партнерських, взаємовигідних, прозорих і зрозумілих схемах.