Пересічний українець, який тривалий час не дивився телевізор і не слухав радіо, включивши минулого четверга обидва девайса, напевно б подумав, що на вулиці як мінімум 2009 рік. А то і 2010-й – рік президентських виборів в Україні. Адже на тлі запеклої словесної перестрілки між нинішнім Президентом Віктором Ющенком і його Секретаріатом, з одного боку, і прем'єр-міністром Юлією Тимошенко та її соратниками, з іншого, блідне навіть кампанія, яка нещодавно стартувала, з перевиборів столичного градоначальника і Київради. Послухавши, що говорили і, головне, в якому тоні обмінювалися між собою викривальними заявами згадані вище політики, виникає стійке переконання – в Україні повним ходом іде президентська кампанія.
По суті, старт цієї кампанії, за традицією, що склалася в нашій країні, було дано з моменту першого призначення Юлії Тимошенко главою уряду. Саме тоді лідер БЮТ спробувала зосередити у своїх руках важелі виконавчої влади. Адже починалося все мирно і полюбовно: Ющенко робив компліменти постмайданному Кабміну, Тимошенко, у свою чергу, повідомляла, що на посту прем'єра займається виключно втіленням президентської програми «10 кроків назустріч людям». Момент охолодження їхніх взаємин наступив, коли Юлія Володимирівна спробувала зруйнувати корупційні схеми в національній економіці, які Віктор Андрійович не тільки перейняв від свого попередника, Леоніда Кучми, але й почав активно підлаштовувати їх під себе. Якраз в цей час у Ющенка з'явилася гостра необхідність збудувати вертикаль виконавчої влади, яка дублює функції уряду. В цій ролі, як ми пам'ятаємо, виступив Радбез на чолі з наближеним у той час до Ющенка Петром Порошенком. Коли ж обидві структури ввійшли у смертельне піке, назовні виплили вельми неприємні для Тимошенко і Ющенка подробиці їхніх реальних діянь. Українці навряд чи забули викривальні прес-конференції, які давали на початку вересня 2005 року вже екс-прем'єр Тимошенко, екс-глава СБУ Олександр Турчинов, екс-керівник Радбезу Петро Порошенко і колишній глава Секретаріату Президента Олександр Зінченко.
Схоже, тій історії властиво повторитися знову, правда, наразі вже за нових обставин і за участю деяких нових осіб. Ще треба зазначити важливий аспект – на відміну від 2005 року ставки в цьому змаганні політичних і економічних інтересів виросли неймовірно. Воно і недивно: на носі – вибори Президента.
Цього тижня Президент і прем'єр як одні з найбільш вірогідних претендентів на пост Глави Української держави у 2010 році, з'ясовували відносини з трьох позицій: щодо перевиборів у Києві, щодо Центрвиборчкому та земельних аукціонів.
Київський Вавілон демократичної коаліції
Столичний розклад для політичних сил, які стоять за спинами Ющенка і Тимошенко, по суті, зрозумілий. Перш за все, варто зазначити, що слоган «Хто візьме Київ – візьме Україну», екстрапольований на вибори Президента, неабияк застарів. Так, столиця – важливий електоральний об'єкт для будь-якого кандидата на найвищий пост у державі. Але і тільки. Останні виборчі кампанії показали, що найактивніший електорат зосереджений не у Києві, а у південно-східних і західних областях України. Завоюєш його симпатії, вважай – бажана посада у тебе в кишені. Про те, які зусилля для цього докладає зараз прем'єр, говорити багато, думаю, не варто – досить вжити термін «Юліна тисяча», який з'явився недавно в ужитку. Що робить ця тисяча з головами і серцями потенційних виборців, можна зрозуміти, поглянувши на нещодавні дані соціологічних опитувань, які свідчать про підтримку тих чи інших українських політиків.
Однак повернімося до київських перевиборів. Уже зараз можна констатувати, що розіграш столичної карти силами демкоаліції перетворився на балаган. По-іншому і бути не могло. Адже «хід Києвом» у Тимошенко вийшов непродуманим, не вивіреним до кінця з тактичної і стратегічної точки зору. Більше того, ініціатива проведення дострокових виборів у столиці кинула тінь на всю демократичну коаліцію, починаючи від того, на яких підставах вони були призначені, і закінчуючи тим, що коаліціонерам, як виявилося, нічого запропонувати виборцям-киянам. Погляньте: єдиного кандидата – нема, єдиної точки зору коаліційних сил на те, що відбувалося у Києві впродовж останніх двох з лишком років, – нема, єдина позиція з питання, проводити вибори в один чи два тури, – також відсутня. І таких «нема» у демократичних сил – завались. Київ, по суті, став черговим лакмусовим папірцем, який виявив, що єдина коаліція у Верховній Раді існує хіба що на папері та на язиках тих, хто невпинно твердить про непорушність союзу демократичних сил лідерів політичних партій, які складають цю більшість. Хіба стала б Юлія Тимошенко, яка відкидає на словах відсутність єдності демократів у парламенті, при кожній слушній нагоді обурюватися негативною реакцією Ющенка на проведення виборів київського міського голови у два тури? Навряд чи. Хіба стала б вона відкидати навіть саму думку про висунення єдиного кандидата від демкоаліції на виборах столичного мера? Дуже сумнівно. І, нарешті, чи варто сприймати прямолінійне лобіювання Олександра Турчинова як найвірогіднішого переможця виборів київського градоначальника і одночасне ігнорування Віталія Клічка, на якого, схоже, зробили ставку на Банковій, як наплювацьке ставлення до інтересів коаліції? Мабуть, так. Тому бурхливій реакції з боку глави Секретаріату Президента Віктора Балоги на останні «київські» заяви Юлії Тимошенко дивуватися не слід.
Повертаючись до згаданого вище розкладу пропрезидентських і пропрем'єрських сил на столичній арені, зазначу: для Ющенка програш на виборах мера Києва кандидата від НУ-НС або «аффілованій» з мегаблоком сили, або самовисуванця Віталія Клічка не критичний – у разі перемоги діючого градоначальника Президент нічого не втратить. Адже він зробив все, щоб на крісло мера не сів ставленик Тимошенко. Наприклад, відкинув ідею про вибори у два тури. Інші ж вірогідні претенденти на цей пост (Кличко, Омельченко) лояльніші до Гаранта, ніж до глави уряду.
Для Тимошенко ж провал на виборах мера кандидата від БЮТ означає втрату певної частини її рейтингу і рейтингу її Блоку. Тому ЮВТ і зосередилася на виборах у Київраду, де її шанси взяти перший приз на кілька порядків вищі, ніж у перегонах за крісло міського голови.
А не призначай членів ЦВК за політичним забарвленням!
Ще один конфлікт між Президентом і прем'єром також розгорівся на київському грунті. Приводом для з'ясування відносин між Ющенком і Тимошенко стало небажання голови Центрвиборчкому Володимира Шаповала зареєструвати 15 депутатів, які пройшли за списками БЮТ у Київраду. Зазначимо, що якби хоч одне засідання ЦВК з цього приводу зібрало кворум, і рішення щодо 15-ти бютівців було б прийняте, то шанси Юлії Тимошенко на встановлення контролю над столичною міськрадою були б вищі. Можливо, тоді б прем'єр-міністр менш завзято відстоювала ідею перевиборів Київради. Але через постійні збої роботи Центрвиборчкому, коли на засідання комісії виносилося вказане вище питання, лідер БЮТ змушена була піти на крайні заходи. Так, за ініціативою членів ЦВК, призначених за квотою Блоку Юлії Тимошенко, зокрема, йдеться про заступника глави ЦВК Жанну Усенко-Чорну, з'явилася ідея оголосити недовір'я Володимиру Шаповалу і змусити останнього скласти повноваження керівника Центрвиборчкому. Реакція була, по суті, передбаченою: відносно Усенко-Чорної глава ЦВК ініціював службове розслідування, результатом якого стало подання Президента про відставку «опальної Жанни». Сама ж Усенко-Чорна назвала свою відставку «банальною помстою» і заявила, що оскаржуватиме звільнення у судових інстанціях.
Вище ми розкрили одну з причин, з якої заступник глави Центрвиборчкому втратила свою посаду. Але глибиннішим приводом для відставки Усенко-Чорної став її демарш проти людини Президента у ЦВК. Тут простежується явна вада у практиці призначень членів Центрвиборчкому за партійною, а не професійною ознакою. Особливість роботи комісії в тому, що рішення ЦВК може прийняти лише за наявності кворуму. Коли йдеться про якісь рядові речі, то кворум, зазвичай, збирається без проблем. Коли ж на кон ставляться принципові речі, як то відновлення у Київраді пробютівської більшості, грають уже зовсім інші чинники. І в даному разі наявність кворуму залежить від того, наскільки та чи інша політична сила, представлена у цій комісії, зацікавлена в ухваленні позитивного рішення. Так було минулого року, коли роботу ЦВК блокували члени комісії, які представляли антикризову коаліцію. Так було і до 24 березня 2008 року, коли Центрвиборчком, нарешті, ухвалив рішення щодо 15-ти бютівців.
Ще один важливий аспект: ЦВК, по суті, є могутнім адміресурсом, який буде корисний як Ющенку, так і Тимошенко на майбутніх президентських виборах. Тому, імовірно, Гарант буде зацікавлений у скасуванні практики призначення у ЦВК людей за партійною квотою (що збільшить його вплив на цей орган). А Тимошенко, навпаки, почне ратувати за збереження цього принципу, апелюючи до того, що партійне представництво у комісії – данина демократії.
Війна за аукціони
Ось уже де тон протиборчих таборів підвищився до критичної позначки. Не за чутками знаючи про неміряні апетити деяких представників БЮТ до земельних ресурсів, Президент ще на початку цього тижня своїм указом зупинив дію урядової постанови №90 від 22.02.2008 про проведення аукціонів з продажу землі несільскогосподарського призначення. У розпорядженні Гаранта був і передвиборчий аспект: земля – чудовий об'єкт для політичного піару. Але все таки у цьому плані Глава держави, скоріше, виступив з чисто економічної точки зору, підкресливши, що «уряд іде дорогою створення монополій, яка через непублічність, некерованість процесу може сформувати ще більш тінізований простір в організації земельних відносин, особливо в питанні купівлі-продажу землі». Водночас Президент підкреслив, що постанова Кабміну виключає встановлення ринкових конкурентних засад у земельних відносинах. Простіше кажучи, Гарант піддав різкій критиці бажання Тимошенко написати документ, керуючись яким у окремих представників її політичної сили виявилися б розв'язаними руки. «Я не хочу, щоб аукціони, які проводяться і проводитимуться за таким механізмом, нагадували ситуацію, яка вже склалася, наприклад, у Київській області, коли 2-3 особи, навіть представники певних державних структур, здійснюють, по суті, приватне управління колосальними ресурсними потенціалами», - сказав Гарант. При цьому він, очевидно, натякав на нещодавні земельні конфлікти, в яких фігурували представники БЮТ.
Віктор Балога виявився ще різкіший у своїх оцінках прийнятої на позачерговому засіданні Кабміну всупереч волі Президента постанови про земельні аукціони. До того ж його слова про те, що «прем'єр-міністр свідомо провокує конфлікт з Главою держави», свідчать про протистояння Ющенка і Тимошенко, яке неймовірно загострилося. Зовсім як у пріснопам'ятному 2005 році, чи не так? І хоча на словах Юлія Володимирівна звинувачення Балоги спростувала, на ділі ж на загострення конфлікту пішла. Адже прийняту вчора постанову уряду інакше як виклик Президентові розцінювати не слід. Бо своїми словами про те, що якщо «Президент - прихильник боротьби з корупцією, ця постанова скасована не буде», Тимошенко, по суті, в черговий раз загнала Гаранта в кут. Чим відповість Президент?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом