Не секрет, що в українському політикумі ось уже не перший рік витає ідея про створення так званої «третьої сили» - політичної партії або блоку, який би став альтернативою двом нинішнім беззаперечним «мастодонтам», - БЮТ і Партії регіонів. Свого часу на право називатися «Третьою силою» претендували цілий ряд політичних проектів. Як приклад можна назвати Блок «МИ» на чолі з Володимиром Литвином, який під час виборчої кампанії 2006 року позиціонувався як «розсудлива» політична сила, здатна в недалекій перспективі привернути до себе електорат, не орієнтований на Блок Юлії Тимошенко і ПР. Але, – не зрослося. Таку ж долю зазнали і інші політичні проекти, сумний приклад яких зовсім не відбив в українських політиків час від часу кооперуватися і заявляти, що вони і є ті самі горезвісні «треті». Минулого тижня на цю роль з'явилася ще пара претендентів, причому, коріння у них загальне – з політичного проекту, який себе, по суті, вже вичерпав. Мова про пропрезидентську «Нашу Україну» і відростків, що пробилися з неї: майбутньої партії Юрія Луценка (поки без назви) і - «Єдиний центр», до створення якої приписують керівника Секретаріату Президента Віктора Балогу.
Заради справедливості треба відзначити: в існуванні третьої сили зацікавлені не тільки політики, що протистоять сильнішим опонентам у боротьбі за владу. Альтернативи жадає і виборець, який з тих або інші причини, не симпатизує жодній з партій, і сподівається, що в Україні з'явиться рух, лідер або лідери якого будуть здатні не тільки піклуватися про себе і своє оточення, але не забудуть і про народні сподівання. Таких, без перебільшення, зараз більшість. Можливо, в соцопитуваннях вони і роблять вибір на користь тієї або іншої великої партії, але перевага ця часто продиктована виключно тією інформаційною начинкою, якою партії щодня фарширують розуми українців. Насправді ж таких, що вагаються, значно більше, ніж показують сухі цифри соціологічної статистики. Такому ось виборцеві, що сумнівається, змінити свою позицію – раз плюнути, тим паче, що своїми непослідовними діями політики дають безліч приводів для того, щоб у них електорат розчарувався і пристав на сторону опонентів. Саме на тих, що вагаються і орієнтуються ті, хто претендує на гучний статус «третьої політичної сили». Зараз свої ходи в даному напрямі зробили Юрій Луценко зі своєю «Народною самообороною» і Ігор Кріль з партією, що стала за рекордно короткий термін людським посміхом «Єдиний центр». Їх перспективи, цілі і завдання як горезвісної альтернативної «сили» ми і розглянемо.
На перший погляд, політичні проекти Луценка і Кріля, не дивлячись на те, що виросли з єдиного сім'я, є антагоністами. Принаймні, на словах. Проте, платформи у двох політичних новоутворень, мабуть, будуть схожими. Так, лідер «Єдиного центру» Ігор Кріль поки не заявив, якого політичного берега триматиметься його сила – правого чи лівого, але якщо виходити з назви нової партії, то курс, напевно буде центристським. У той же час від Юрія Луценка, як явного «лівого», можна було чекати, що він постарається прищепити своїй майбутній партії соціал-демократичну модель. Особливо, якщо врахувати, що в свій політичний проект він кличе і «лівих» і правих». Проте, сам Юрій Віталійович заявив, що його партія буде центристською, з яскраво вираженими «правим» і «лівим» крилами. При цьому він підкреслив, що не збирається ставати альтернативою «Єдиному центру», адже саме нею, у разі обрання центристської моделі, партія Луценка і стане.
Тим часом, обидві партії, так або інакше, претендують на те, щоб називатися третьою силою. Юрій Луценко, наприклад, прямо заявив, що нова політична сила, яку організовують на основі «Народної самооборони» з союзниками з «Нашої України» на чолі з В’ячеславом Кириленком, повинна «створити платформу для об'єднання всіх, хто з різних причин не хоче голосувати за БЮТ і для кого абсолютно неприйнятно голосувати за Партію регіонів». На його думку, така платформа «зможе стримати амбіції і владні апетити двох найбільших політичних сил України».
Як видно з приведених вище заяв, політична сила Юрія Луценка (принаймні, поки про це ніде не заявлялося) не гратиме на користь Віктору Ющенку. Але, швидше за все, ця позиція майбутньої партії Луценка може бути скоректована «під Ющенка» – якщо політична кон'юнктура зазнає перед президентськими виборами 2010 року серйозні зміни. Наприклад, нинішній Глава держави, яку деякі політичні експерти почали заздалегідь списувати з рахунків, обзаведеться потужною підтримкою вітчизняної і російської (вплив якої на внутрішньополітичну ситуацію в Україні хоча і опосередкований, але цілком відчутний) бізнес-еліти, зробить напередодні виборів декілька вдалих соціальних піар-проектів (та ж програма «Доступне житло»). Зараз же Юрію Віталійовичу вигідно позиціонувати себе і свій новий проект як альтернативний, і, що головна, незалежна від Президента освіта, здатна вступити в серйозну сутичку за електорат з БЮТ і ПР.
Претензії «Єдиного центру» на те, щоб стати, через очевидний занепад «Нашої України», подібністю конкурента для Блоку Юлії Тимошенко і ПР, ще не були чітко обкреслені його лідерами. Не можна ж розпливчату заяву однієї з учасниць «ЕЦ» Лесі Оробець про те, що дана партія – не політичний проект під вибори, а створена для потреб виборців, вважати офіційною позицією. Проте, слова голови політради «ЕЦ» Ігоря Кріля про те, що його партія стане підтримкою і опорою для Віктора Ющенка на президентських виборах, і, безсумнівно, є пропрезидентською силою, свідчать: творці «Єдиного центру» розглядають його саме як «третю силу». І переслідує ця сила дві очевидні цілі: супроводжувати нинішнього Президента на другий термін, і не дати політичним конкурентам з БЮТ і Партії регіонів зробити Україну державою, де правлять балом дві великі партії. Правда, тут, на відміну від Луценка, схоже, не збираються кидатися гучними гаслами. Напевно «ЕЦ» нарощуватиме політичну мускулатуру, користуючись методами Віктора Балоги, чиє співавторство в справі створення нової партії Ігор Кріль наполегливо заперечує. Відомо, що політика керівника Секретаріату Президента – не публічна, кулуарна. Отже чекати гучних заяв або яскравих піар-акцій, походи «в народ» від «єдиноцентрівців» не варто. Швидше за все, вони вважатимуть за краще формувати партійні структури на місцях на основі адміністративного ресурсу – адже велика частина губернаторів, у тій чи іншій мірі, знаходиться в зоні впливу Віктора Балоги. Наскільки такий метод прищеплювання любові електорату виявиться ефективнішим від луценківського – покаже час. Тут представникам «ЕЦ» важливо врахувати помилки блоку «За ЄдУ», і – зробити відповідні тактичні і стратегічні висновки, тим паче, що часу для цього більш ніж достатньо.
Проте, не можна не враховувати ще один важливий аспект: напевно, практично одночасне висунення в «дамки» проектів «Народної самооборони» і «Єдиного центру» свідчить про те, що в стані Президента серйозно стурбовані проблемою відбору електоральних балів у БЮТ і Партії регіонів. Якщо не брати до уваги заявлену політичну спрямованість проекту Луценка, і поки незаявлену – Кріля, то можна припустити, що завданням партії на основі НС стане розмив електорату Блоку Юлії Тимошенко, а «ЕЦ» - Партії регіонів. Звичайно, щоб скласти реальну конкуренцію згаданим політичним мастодонтам, Юрію Луценку і Ігорю Крілю належить неабияк спітніти. Але не варто забувати, що «Москва не відразу будувалася…» - в обох проектів для здійснення даних цілей є все необхідне. Перше – це політичні і фінансові ресурси. Передбачається, що у разі потреби в популяризацію «Єдиного центру» вкладуть свої кошти, і не тільки фінансові, багато серйозних і прагматичних людей, які, як повідомив представник «ЕЦ» Віктор Тополов, «будуть членами нашої партії і підтримають її». Якщо врахувати, кого впродовж своєї роботи як глава Секретаріату Президента обходить Віктор Балога, то серед «серйозних і прагматичних людей» ми зможемо побачити прізвища багатющих вітчизняних бізнесменів, які володіють підприємствами, на яких працюють тисячі українців. А їх, за прикладом соціаліста Володимира Бойка, можна перетворити на «вдячних і відданих» виборців.
Друге і найголовніше, що є в партій, які претендують на звання третьої сили - час. Завдання НС і «ЕЦ» - закумулювати голоси людей, що вагаються, які за інерцією голосують за БЮТ і ПР, і направити їх на підтримку Віктора Ющенка на майбутніх президентських виборах. Чи варто Луценку відправлятися «в народ» уже зараз, а Крілю писати і презентувати зрозумілу політичну програму партії, в якій би відбилися майбутні постулати виборчої кампанії Ющенка? Безумовно, варто.
Інша, і, мабуть, головна справа – чи довіриться такому способу «закохувати в себе електорат» український народ? І чи така «третя сила» йому потрібна? На ці питання ми повинні відповісти самі. І, перш за все, перед самими собою.
