Вибори Президента України, що невблаганно наближаються, диктують абсолютно інші умови для співіснування політичних сил, ніж ті, в яких політична еліта країни живе зараз. У цей час політичний розклад для більшості українців бачиться таким собі зовсім не рівнобедреним трикутником: з одного боку – пропрезидентська «Наша Україна» плюс «співчуваючі» їй партії-карлики, з іншого – БЮТ, з третього – Партія регіонів і сателіти, що тяжіють до неї. Проте процес, при якому ця «фігура» може змінити свої контури, вже почався. І, цілком можливо, що до виборів Президента ми отримаємо абсолютно іншу конфігурацію політичних сил.
Тенденція №1: пошук нових союзників
Ця умова, по суті, властива не так для партій-гігантів (НСНУ, БЮТ і Партія регіонів), як для політичних сил середнього і малого масштабу, які не зацікавлені в зникненні з політичної карти України у зв'язку з глобалізацією, що намічається. Адже не секрет, що все зараз у нашій країні йде до того, що, врешті-решт, на політичному Олімпі залишаться дві-три велиі партії, які і боротимуться між собою за владу і вплив в Україні.
Проте, мова – не про поглинання партіями-гігантами партій-карликів. Просто зараз ті або інші політичні сили, які в період з 2002 по 2004 рік ототожнювали себе з певними персонами-лідерами, переглядають свої пріоритети, виходячи з нової політичної кон'юнктури. Простіше кажучи, ті, хто на початку 2000-х вважав за краще, з політичних або економічних причин, стояти під одними прапорами з Віктором Ющенком, тепер шукають притулки в когорті його політичних опонентів в особі Юлії Тимошенко або Віктора Януковича.
Причин для такої переорієнтації – хоч відбавляй. Віктор Ющенко, схоже, не виправдав покладених на нього його політичними союзниками очікувань. Не секрет, що сателіти лідера «Нашої України» сподівалися на те, що нинішній Глава держави не тільки ефективно відпрацює перший президентський термін, але і, напрацювавши певний імідж і виконавши велику частину своїх передвиборних обіцянок, з легкістю балотується на пост Президента вдруге. Але свої перші роки правління Віктор Андрійович витратив зовсім не на виконання обіцянок, і, як наслідок, зміцнення свого іміджу. Навпаки: вся діяльність нинішнього гаранта, вірніше, її проміжні результати, зовсім не додали йому популярності, а той феноменальний запас народної довіри, який Віктор Ющенко мав на початку, – середині 2005 року, Глава держави, схоже, розгубив безповоротно. Крім того, той спосіб утримання влади і ті люди, за допомогою яких Президент має намір зберегти за собою крісло після 2010 року, не викликають симпатії і нинішніх поки що прихильників гаранта. Особливо це стосується партій націоналістичного толку – НРУ, УНП, чий вплив сьогодні в західних областях України, звичайно, не такий великий, як раніше, але він є. І багато в чому тільки на ньому грунтується підтримка пропрезидентської партії в західному регіоні країни. Проте вже незабаром і цей вплив Віктор Ющенко може втратити. І, в результаті, повністю втратити свою підтримку, яка напевно перейде безумовному лідерові (що показали результати парламентських виборів 2006 і 2007 років) – Юлії Тимошенко. Тим паче, що це вже відбувається. Так, голова Волинської обласної організації НРУ Володимир Банада на зустрічі з журналістами у вівторок, 25 березня, заявив, що його політична сила веде переговори про сумісну участь у можливих виборах з БЮТ. «Формат нашої участі в майбутніх виборах розглядався рейтинговим голосуванням. Були 4 варіанти: блок в єдиній партії на базі «Нашої України», Правиця, БЮТ і самостійна участь. Найвищий бал, найвищу рейтингову оцінку отримав блок з БЮТ, і переговори почалися. На базі ж нинішнього блоку НУ-НС, який є в Києві, на нашу, рухівську, думку, створити єдину партію неможливо».
Сигнал? Сигнал. Звичайно, навряд чи зараз керівництво БЮТ займається створенням на базі Блоку єдиної партії. Це справа якщо не найближчої перспективи, то майбутньої п'ятирічки так уже точно. І від участі в процесі збільшення партій нікуди не піти – Україна повільно, але вірно рухається до біполярної, двопартійної системи. Це, зокрема, підтвердив у недавньому інтерв'ю «Українській правді» Борис Колесников - представник Партії регіонів, яка є цілісною політичною силою, що реально претендує на те, щоб зайняти один з двох вимальовуваних в Україні політичних полюсів. Але це не означає, що ПР не збільшуватиметься. Буде. Тільки, на відміну від БЮТ і «Нашої України», виключно за рахунок поглинання дрібних партій (як це було з «Народною демократією» Євгенія Кушнарьова).
Але повернемося до долі дрібних партій. Зараз вони, як було згадано вище, знаходяться у стадії зміни політичного орієнтиру. Вибирати їм особливо не доводиться. Можна припустити, що партії, що мають західноукраїнську «прописку», відійдуть під вплив Юлії Тимошенко, як одному з головних претендентів на президентський пост. А політичні сили, що базуються на південному Сході країни, напевно орієнтуватимуться на союз з Віктором Януковичем. У той же час, це зовсім не означає, що Партія регіонів відмовиться від експансії на захід, а БЮТ – на південний схід.
Тим часом, все менше ресурсів залишиться у Віктора Ющенка. Крім вірогідної втрати союзників в особі партій націоналістичного толку, які зараз складають праве крило блоку «Наша Україна – Народна самооборона», Президент ризикує позбутися підтримки НС. Чого варта хоч би нереалізована вимога депутатської групи НС до Глави держави про відставку керівника секретаріату Президента Віктора Балоги! Хоча «самбісти» вважали за краще зам'яти невдалу спробу міні-перевороту, конфлікт все ж таки вийшов на поверхню. Цей інцидент можна розцінювати як спробу депутатів від «Народної самооборони» самоідентифікуватися, висловити свою позицію. Навряд чи це був епізодичний випадок: НС – не НУ, «самбісти» не залежать безпосередньо від Віктора Ющенка, а тому можуть у будь-який момент безболісно переорієнтовуватися під БЮТ.
Тенденція №2: двосторонній політичний рух
У той час, поки політичні партії-карлики шукатимуть заступництва у своїх солідніших колег, решта, у свою чергу, зацікавлені в тому, щоб на політичній карті України до президентських виборів залишилися якомога менше центрів впливу. По суті, мова йде про зменшення числа політичних конкурентів, які в тій чи іншій мірі можуть втрутитися в боротьбу за владу і розподіл повноважень. Вже від виборів 2007 року чекали, що у Верховну Раду пройдуть максимум 3 партії: Партія регіонів, БЮТ і «Наша Україна», яка напередодні позачергового волевиявлення зміцнилася «Народною самообороною» і «Українською правицею». Якби таке сталося, вже зараз ми б мали цілком певний розклад на коаліцію і опозицію. І абсолютно не факт, що склад більшості був би саме таким, який він є в даний час. Проте, нинішній прохідний бар'єр дозволив просочитися в стіни парламенту комуністам і представникам Блоку Литвина, що відбилося на складі більшості і меншості. Через його теперішнє існування відсунулися в часі мрії великих партій про зосередження влади в одних руках. А те, що такі мрії присутні, не варто і сумніватися. Більш того, вони вже давно виношуються в головах політиків.
Чого варта хоч би заява представниці ПР Ганни Герман про те, що регіоналам від БЮТ поступила пропозиція про підвищення прохідного бар'єру на наступних виборах у Верховну Раду. За її словами, БЮТ неодноразово звертався до Партії регіонів з питання підтримки відповідної пропозиції. «Пропозиції лунали щодо підвищення процентного бар'єру до 7-9%, для того, щоб, врешті-решт, створити в Україні систему 2-3-партійності. Ми на раді фракції не підтримали цю пропозицію. Проте зараз вивчаємо це питання. Не можна однозначно сказати, що ми проти, або ми за», - відзначила Герман. Проте, коли вона повідомила про це в прямому ефірі програми «Свобода Савіка Шустера», присутній там депутат-бютівець Андрій Шевченко існування такого звернення спростував. «Ми виступаємо сьогодні проти підвищення бар'єру», - відзначив Шевченко. Сьогодні, в цей момент – можливо. Але те, що БЮТ минулого року виступав за підвищення бар'єру – факт. Сама Юлія Тимошенко в травні 2007 року в ефірі програми «Точка зору» на телеканалі УТ-1 заявляла про хід переговорів з приводу підвищення бар'єру. «Після того, як дрібні партії, які взяли по декілька відсотків, - соціалісти і комуністи - практично заклали свою ідеологію крупним олігархам, ми ухвалили рішення: бар'єр повинен бути піднятий, для того, щоб ці дрібні партії не торгували своєю ідеологією, як на панелі. Ми - за підняття бар'єру, і за те, щоб цей бар'єр не перестрибнули випадкові політичні сили, які не несуть відповідальність перед суспільством», - сказала вона тоді. Так невже за минулий рік її позиція змінилася? Дозвольте сильно в цьому засумніватися. Просто тому, що це – не на користь Юлії Володимирівни як лідера великої політичної сили. Адже у разі перемоги на президентських виборах Тимошенко корисніше мати в парламенті слухняну більшість, і – чітко структуровану меншість, яку може утворити єдина партія. Те ж саме можна, без перебільшення, сказати і про Віктора Януковича і його політичну силу. Крім того, і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко можуть бути зацікавлені в тому, щоб процес утворення двопартійності прискорився вже до президентських виборів 2010 року. Навіщо? Для того, щоб позбавити Віктора Ющенка партійної підтримки на виборах. Відтік політичних сил від Ющенка-президента, як ми підкреслювали в першій частині статті, вже намітився. До 2010 року він може тільки посилитися – якщо Президент і далі йтиме курсом, наміченим йому Віктором Балогою. Чи піде Глава держави на такий крок – питання виключно його бажання залишитися на другий термін. Проте, це навряд чи зупинить процес перетворення України в країну з двопартійною системою.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом