Так, друзі…. Тиждень видався – що й сказати. А почалося з того, що наші високошановні керівники знову написали лист генсекові НАТО. Написали доладно («як висловлює, с.!»). І лише «кролик Сеня» цього разу в процесі написання не брав участь. Щоб особистим прикладом продемонструвати особисту ж безсторонність, об'єктивність, і, найголовніше, непричетність. А що, якщо років через п'ять нинішніх євроінтеграторів судитимуть за законом гір? Клопоту буде багато…
Ось уже кого точно потрібно притягти до відповідальності, так це тих громадян, які наших солдатів до Косова відправили. Ви, випадково, не знаєте, хто це зробив? А то, бачте, невдача вийшла. Я б навіть сказав – конфуз. Послали за тридев'ять земель ніби як миротворців, а їм там дали завдання «мочити» сербів. Ось так і перетворилися українські вояки з «миротворців» в «окупантів». А з останніми розмова одна: куля в потилицю. Або в лоб.
Дурна смерть. Я про того українського солдата, який ні за що віддав своє життя на чужій землі. В ім'я чого і кого? Є така професія – Батьківщину захищати. Що, хіба Косово – батьківщина українців? Мені здається, що ні. Так якого дідька ми туди поперлися? Щоб грати роль гарматного м'яса, «економлячи» особовий склад американської армії?.. Суворов у далеких Альпах воював на славу російської зброї. А ми за що воюємо?
А ні за що ми там не воюємо. Просто одного разу товстозадв ублюдки, що «вдягнулися довірою виборців», вирішили підтримати «миротворчу операцію ООН у Косово». Про те, що ООН чи не з самого дня свого заснування танцює під дудку США, народу не сказали. Навіщо? Не знаю, як ви, а я просто розчулююся, коли по телевізору показують цих гадів, що віщають, мовляв, «тоді нас змусили ухвалити це рішення». Ах ти ж, Боже ж мій. «А я така затуркана, така затуркана.»
У жахливій країні ми живемо. Це я спеціально так говорю – у жахливій. У кулуарах я б, звичайно, по-іншому сказав би. Але на жаль - цю прерогативу залишу тим, хто потім напише до нинішньої статті коментар. Я ж розповім вам одну цікаву історію.
Коротше кажучи, жило собі місто Харків. І правив Харковом мер, за якого на виборах проголосувало більше половини харків'ян. Мер, звичайно, не з кращих, але трамваї нові купив (як і обіцяв), і майданчиків дитячих у кожному дворі понатикав.
Але нечиста сила не сиділа, склавши руки. Захотілось їй всенародно вибраного мера дискредитувати. І пішли в ЗМІ матеріали відповідні. Мовляв, мер ваш – і не мер зовсім, а звичайний хуліган. Народ на це нуль уваги. Ну, за великим рахунком. Нечиста, значить, образилася. Мовляв, скільки ж можна баблоси палити в цю згубну справу? І вирішила, загалом, влаштувати мерові маски-шоу з елементами еротики (адже маски – це так еротично!..) і екстремальної їзди.
Треба сказати, шоу вийшло – закачаєшся! Мерові мало руку не зламали, а народного депутата, який прийшов йому на допомогу, і зовсім дивом з-під машини витягнули. Така ось планида. З рукою-то гаразд, заживе, а ось те, що нечиста скриньку з документами з мерії забрала – це, знаєте, не куртуазно. Все ж таки в демократичній країні було, не в якій там Кампучії часів Полпота…
Ось така казка. Причому не брехня, хоч і з натяком. А натяк цей простий і зрозумілий: не «вийожувайтесь», шановні громадяни. А то ця казка може прийти і у ваш будинок також. Мовляв, якщо ми вашого мера можемо автомобілем «того», то вже вас і потім. Бійтеся, мовляв, нас – страшних і підступних!..
Ми і боїмося, як Черновецький перевиборів. До речі, вони (перевибори, не Черновецькі) таки будуть. Безпрецедентний випадок. Це Рада розродилася. А точніше – коаліція with а little help from my friends. Цікаво, що в числі «друзів» чомусь опинилися комуністи. Представляєте? БЮТ і КПУ заразом. Це ще смішніше, ніж союз КПУ з НУНСом. Особливо після заяви комуніста Грача про те, що Тимошенко старіє, і тому їй гостро не вистачає сексу. Тому, мовляв, і злиться на весь світ, а вже на Черновецького – ще більше.
Але ні. Навіть після такої капості з боку Леоніда Івановича (треба ж, про що людина думає в шестьдесят років!..), Юлія Володимирівна раптово знаходить в особі комуністів союзників у боротьбі за скальп Черновецького. Ви можете це як пояснити? Хоча, що тут пояснювати. Політика – мистецтво. Ось.
А вечірні фільми на улюбленому телеканалі, так само як і підсумковий випуск новин на ньому ж нам відтепер доведеться дивитися на мові– найбільш державній з усіх державних. Так Шевченко вирішив, який Нацраду тримає. Виявляється, дядькові цьому, коли він з роботи повертається, шалено не вистачає «кіна» made in Ukraine. Не може собі DVD купити, бідолаха! І нарікає на те, що телеканали, мовляв, хитрять – вночі пускають на «мові», а вечір (хоч щось!..) забивають російськомовним продуктом.
Треба ж, який правильний знайшовся. Мало йому того, що і так вже 75% ефірного часу канали зобов'язані віщати українською мовою (цю цифру хочуть довести до 90%), так він ще і найсвятіше хоче відняти у наших російськомовних громадян – сімейний вечір бідя блакитного екрану. Ну-ну. Тобто – нехай пробує. Ті, хто супутникові антени встановлює, раді і щасливі. Треба ж – такого лобіста при владі отримали! До того ж безкоштовно. Шевченко-то не для себе – для людей працює. За що йому велике спасибі від всього південного Сходу, а також Криму.
Сміятиметеся. Вчора дзвонив своєму хорошому знайомому, також журналістові. А він мене відразу приголомшив: «У тебе старий поламаний телевізор є?». «А навіщо тобі?» - питаю. А він і відповідає: «Розумієш, ми тут акцію готуємо: хочемо портрет Шевченка (зрозуміло, що не Кобзаря) наклеїти на екран телевізора і розбити. Публічно. На головній площі». «О, - відповідаю я, - мосьє знає толк у збоченнях!..».
Але жарти жартами, а є думка, що країна наша, шановні читачі, стоїть на порозі великих-великих змін. І хто знає, чи на краще будуть ці зміни, чи на гірше. Як мовиться, поживемо – побачимо.
І наприкінці – свіжий анекдот. Як і будь-який досвідчений ділер, Росія давала початкуючим країнам перші дози газу безкоштовно, обережно викликаючи звикання.
«Я у будь-який момент можу зав'язати» - переконувала себе Україна.
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
