Політичний розіграш «космічної» карти

Прийняту у вівторок, 18 березня, постанову Верховної Ради про проведення позачергових виборів київського міського голови і Київради цілком можна вважати офіційним стартом президентської кампанії для Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. І хоча ця постанову була прийнята виключно завдяки активній позиції прем'єр-міністра, було б наївним вважати, що Президент погребує скористатися плодами публічного успіху одного зі своїх головних конкурентів на майбутніх президентських виборах. Адже останні кілька місяців Глава держави незмінно прагнув екстраполювати вдалі ходи Кабміну Тимошенко на себе, а не дуже вдалі – піддавати жорсткій критиці.

Більшості – капут!

Напередодні голосування з питання перевиборів у столиці гостро стояло питання: чи витримає такий іспит нинішня парламентська коаліція? Не секрет, що не всі представники більшості підтримали ідею Юлії Тимошенко у терміновому порядку призначити дострокове волевиявлення у Києві. Противники таких скороспішних кроків наполягали на тому, щоб була дотримана юридична чистота експерименту – адже йшлося, по суті, про прецедент, коли той або інший керівник місцевих органів влади чи цілий орган міг би бути відправлений у відставку, виходячи із суто політичної доцільності. Прихильники оголошення дефолту київській владі жадали розправи на місці, пред'явивши як аргументи незрозумілі висновки тимчасових слідчих комісій ВР. Що й казати, якщо Юлія Тимошенко сама підтвердила, що прийнята у вівторок постанова була політичною, а не юридичною дією.

Результати ж голосування підтвердили: як такої демократичної більшості більше не існує. Звичайно, фракції НУ-НС і БЮТ ще можуть голосувати в унісон з тих або інших питань, але коли мова зайде про принципові законопроекти, у них, як і у випадку з голосуванням щодо проекту постанови про призначення позачергових виборів у Києві, можуть статися дуже прикрі зриви. І тому учасникам коаліції доведеться розраховувати не на своїх «заклятих» союзників, а на представників інших фракцій, утворюючи з ними так звану ситуативну більшість. Особливо це характерно для Блоку Юлії Тимошенко, який уже втретє (перед цим були голосування за призначення прем'єра і за держбюджет-2008) за кілька місяців життєдіяльності парламенту шостого скликання заручився підтримкою фракції КПУ.

Ще один доказ недієздатності парламентської більшості: виняткова вибірковість у виконанні коаліційної угоди, заснована на принциповості того чи іншого пункту демократичного договору в даний момент часу. Адже якщо відразу після виборів представники блоків, які ввійшли в демкоаліцію, домовлялися про конкретний алгоритм виконання передвиборчих обіцянок, закладених у коаліційній угоді, то коли більшість утворилася де-факто і де-юре, про подібну послідовність геть забули. Зараз коаліціонери більше схильні керуватися політичною доцільністю при голосуванні за той чи інший законопроект. Наприклад, для Віктора Ющенка принципово важливо, щоб парламент прийняв змінений Секретаріатом Президента законопроект «Про Кабмін». І саме цей документ лобіює фракція НУ-НС, порушуючи послідовність коаліційної угоди, в якій, нагадаємо, першим номером стояв інший законопроект – про зняття депутатської недоторканності. Те ж саме стосується і Юлії Тимошенко, якій терміново треба було відставити Леоніда Черновецького і Київраду більше з політичних, ніж інших причин.

Підбиваємо маленький підсумок: демократичної коаліції ледве вистачило менше ніж на півроку. Надалі, як і у попередніх скликаннях, більшість під куполом на Грушевського утворюватиметься у тій конфігурації, в якій вона буде вигідна для тих або інших політичних сил, причому незалежно від їхнього політичного забарвлення. Важливою буде лише схожість їхніх політичних і економічних інтересів. І для цього парламентаріям абсолютно не обов'язково кочувати із фракції у фракцію.

Хто візьме столицю, того і президентський пост?

У всякому разі, саме в такому аспекті розмірковують зараз більшість політичних експертів. Поза сумнівом, чинник столиці може зіграти свою роль під час майбутніх президентських виборів. Але для того, щоб цей чинник став якщо не головним, то одним із вирішальних для того чи іншого кандидата на президентський пост, доведеться докласти немало зусиль. Чи готова до цього Тимошенко? Чи готовий до цього Ющенко, який, схоже, не збирається упустити шанс утримати Київ за собою якщо не за допомогою Черновецького, то за сприяння його наступника?

Зараз у Тимошенко очевидна перевага перед гарантом, принаймні, у публічному плані. Вольовим зусиллям прем'єрові вдалося у короткий термін здійснити одну з передвиборчих обіцянок, з якою демократичні сили йшли до парламенту шостого скликання. З політичної точки зору це дуже сильний козир: навряд чи яка-небудь інша обіцянка коаліції буде втілена в життя у такі стислі терміни. Інша справа, як використовувати цей козир у протистоянні зі своїм політичним опонентом. Виходячи з тієї, що є, принаймні у відкритому доступі, інформації можна зробити висновок, що Юлія Тимошенко системно не готувалася для походу на Київ. Зокрема, прем'єр і її політичні соратники досі не визначилися з кандидатурою, яку вони висуватимуть у мери столиці. Якщо враховувати, що принципова позиція ЮВТ полягає в тому, що претендентом на цей пост має бути тільки представник її блоку, причому, з солідним партійним стажем, то абсолютно неясно, на кого саме прем'єр збирається робити ставку. Із згадуваних у пресі прізвищ найбільше підходить під визначення кандидата перший віце-прем'єр Олександр Турчинов. Але, чесно кажучи, шанси високопоставленого чиновника на крісло столичного мера вельми примарні – адже колишнього шефа СБУ і давнього соратника Тимошенко у Києві інакше як політика ніхто не знає. Звідси запитання: якщо Юлія Володимирівна вже давно збиралася ініціювати перевибори Черновецкого, то чому вона не зайнялася розкручуванням кандидата від БЮТ відразу ж після закінчення позачергових парламентських виборів? За період з жовтня 2007 року по травень 2008 можна було б і з нікому не відомої людини виростити месію – благо нинішні політтехнологи це дозволяють. Але БЮТ цим чомусь не тпереймався. Таку пасивність можна було зрозуміти, якби сама Юлія Володимирівна балотувалася на пост міського голови Києва – її особистий рейтинг у столиці забезпечив би їй перемогу. Проте Тимошенко давно дала зрозуміти, що пост київського градоначальника для неї мілкуватий. Проте часу до позачергового волевиявлення у столиці – в обріз. А розкрутити кандидата від БЮТ – завдання не з легких, нехай навіть Юлії Володимирівні самій би довелося водити його за руку київськими дворами. Тимошенко ж дозволити собі такої розкоші не може – для цього їй довелося б узяти відпустку. При нинішній складній економічній ситуації в країні главу уряду просто б не зрозуміли. А тому, якщо ЮВТ і з'явиться десь в компанії з можливим єдиним кандидатом від БЮТ, то це будуть масові акції на тому ж Майдані Незалежності. Але чи розцінить електорат таку точкову підтримку? Це вже залежатиме від харизматичності вибраного претендента на пост мера і його вміння переконати киян, у чому новий мер відрізнятиметься від нинішнього. І ще один важливий момент: кандидат від Блоку Юлії Тимошенко просто зобов'язаний буде представити свою команду, а не після виборів, як це зробив той же Черновецький. Прем'єр має розуміти, що цей хід може стати однією зі сходинок до успіху, адже кияни зможуть оцінити перспективи нової владної команди і забезпечити їй безпроблемний прихід до влади. Для цього Тимошенко вже зараз необхідно міцно задуматися над тим, кого відрядити у помічники до свого мера. Якщо ж кандидат від БЮТ не зволить представити городянам своїх найближчих помічників, то його перемога опиниться під великим знаком питання. А якщо на виборах міського голови кандидат-бютівець «пролетить», то ця обставина може позначитися не тільки на рейтингу Блоку, але і на перспективах самої Тимошенко використовувати Київ як стратегічний майданчик для боротьби за президентський пост.

Тим часом Віктор Ющенко, напевно усвідомивши всю небезпеку приходу до влади у столиці свого основного опонента на майбутніх виборах, вирішив перехопити ініціативу. По-перше, Гарант залишився вірний позиції, що перевибори у Києві не слід було призначати без висновків парламентсько-урядової і президентської слідчих комісій. Це свого роду підстраховування – якщо кияни знову оберуть Черновецького, у Ющенка будуть підстави докоряти главі Кабміну в надмірній поспішності та юридичній необгрунтованості проведення дострокових виборів у столиці. До того ж, у нього буде досить вагомий привід докорити Тимошенко у створенні згаданого вище прецеденту, який, безумовно, не піде на користь державі. Ці чинники, поза сумнівом, зіграють на користь Президента. По-друге, Глава держави переконаний, що кращим рішенням було б висунути єдину кандидатуру від демократичних сил, а не йти розрізнено, як того хоче Тимошенко. Підтвердженням цьому стала і заява президії НСНУ, в якій «нашоукраїнці» запропонували БЮТ і Блоку Віталія Кличка почати офіційні переговори про висунення єдиного кандидата від демократичних сил на пост мера Києва. І якщо спочатку Тимошенко схилялася до того, щоб не погоджувати кандидата на пост київського градоначальника з іншими політичними силами, то вже вчора вона підтвердила, що у понеділок, 24 березня, має намір обговорити з Ющенком «формування спільної політики з проведення позачергових виборів мера Києва і Київської міської ради». При цьому Юлія Володимирівна навіть визначила термін для дискусії щодо можливого єдиного кандидата – як мінімум тиждень. Від того, чи вдасться Віктору Ющенку переконати Тимошенко у висуненні єдиного претендента на посаду столичного мера, і чи стане цим кандидатом Віталій Кличко (а саме його, як повідомляють джерела у НУ-НС, розглядає Президент), залежатиме, чи зможе Глава держави розіграти київську політичну карту на свою користь.