Момент істини для демкоаліції

Признатися, події, які розгорнулися в політичному житті України наприкінці минулого – напочатку нинішнього тижня, були багато в чому зумовлені. Демократична більшість, яка й так тріщала по всіх швах, до нинішнього вівторка опинилася на краю прірви. «Ухнути» в неї демкоаліціантам дуже просто – достатньо спікерові Верховної Ради Арсенію Яценюку не внести до порядку денного першим питанням прийняття парламентської постанови про проведення в Києві позачергових виборів міського голови і Київради.

Надзвичайна нестійкість нинішньої парламентської більшості дійсно була зумовлена задовго до того, як Президент Віктор Ющенко ухвалив рішення про розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів. Вже в пущеводицькій угоді, яку на початку 2007 року підписали глава Секретаріату Президента Віктор Балога і лідер тодішньої опозиції Юлія Тимошенко були закладені міни сповільненої дії для майбутнього коаліційного союзу. Зрозуміло, що і ті, і інші політичні сили йшли на подібну співпрацю зовсім не через партнерські відчуття. Досить пригадати, що після парламентських виборів 2006 року, і перехід, що послідував влітку того ж року, Соціалістичної партії з союзу з демократами в стан антикризової коаліції, фракція БЮТ добровільно пішла в опозицію. А її партнер по революційному майдану, блок «Наша Україна», мало того, що не вважав потрібним приєднатися до меншості, так ще після підписання горезвісного Меморандуму Національної єдності залишився при владі. Звичайно, що до моменту зустрічі Балоги з Тимошенко в Пущі Водиці обидва політики йшли на союз виключно з одного інтересу: БЮТ хотів повернути свої позиції у виконавчій владі, а «Наша Україна» - укріпити владні повноваження «помаранчевих міністрів», що слабшають з кожним днем, і Глави держави (більшою мірою). Саме на цьому хиткому грунті Тимошенко і Балога збудували свій союз, отакого Голема – велетня на глиняних ногах, який повинен був стати інструментом повернення владних функцій. Далі, як відомо, послідував параліч законодавчої влади, указ Президента про позачергові парламентські вибори, власне волевиявлення, яке принесло демократам загальну перемогу над членами антикризової коаліції. Після цього і почалися проблеми. Адже «демократичний» Голем був задуманий всього лише як знаряддя для тарану, в його «мізках» не закладалася програма загальних, узгоджених дій. Та і як могло таке трапитися, якщо одна «півкуля» демократичної більшості претендувала на якусь, хоча і дуже спірну монолітність роботи. Тоді як «нашоукраїнська» «півкуля» практично відразу ж розбилася на «звивину за інтересами», і ні про яку гармонійну роботу мова тут не йшла. Всі ці вади в достатній мірі виявилися під час коалиціади (коли частина депутатів фракції НУ-НС не захотіла в парламентський союз з БЮТ), спікеріади (коли В’ячеслав Кириленко був замінений лояльнішим до Секретаріату Президента Арсенієм Яценюком), і, нарешті, прем'єріади (обрання Юлії Тимошенко прем'єром з другої спроби).

Між цими подіями і кроками уряду, Секретаріату Президента і коаліції в кінці минулого – напочатку нинішнього тижня уміщалося стільки всього суперечливого, що залишається тільки дивуватися, як парламентська більшість до цих пір з тріском не розвалилася. Як би там не було, але, схоже, зараз ми з вами спостерігаємо апогей, драматичну розв'язку в діяльності демократичної коаліції.

Вищою точкою кипіння, як відомо, стала непримиренна позиція Юлії Тимошенко, яка вимагає негайного оголошення дострокових виборів столичного мера і Київради. З наскоку прибрати голову Київміськадміністрації у Юлії Володимирівни не вийшло. Та і, поклавши руку на серце, не могло вийти, оскільки вагомих юридичних підстав для усунення київського градоначальника юристи уряду так і не знайшли. Всьому провиною – закон «Про столицю України», який, немов броньований інжирний листок прикриває нинішнього мера Києва від нападок з боку його численних недоброзичливців. Відомо, що у Тимошенко було два юридично обгрунтованих шляхи для усунення Леоніда Черновецького з поста мера: винесення останньому недовіру 2/3 складу Київради, і видання Верховною Радою постанови про проведення позачергових виборів у Києві.

Перший шлях виявився достатньо проблематичним через те, що нині чинний склад київської міськради ніколи б не ухвалив рішення про винесення недовіри Черновецькому – для цього в опонентів мера в цьому органі місцевого самоврядування немає достатніх людських ресурсів. Їх і не буде, до тих пір, поки Конституційний суд України не ухвалить рішення про легітимність закону про імперативний мандат, а Центральна виборча комісія не зареєструє 15 нових бютівців, замість тих, що пішли в більшість промера, і яких міжпартійний з'їзд БЮТ позбавив депутатських повноважень. На підставі нелегітимного закону про імперативний мандат. Проте, застосувати норми цього закону для позбавлення Києва від Черновецького Тимошенко, схоже, зможе ще не скоро. Перш за все, тому, в четвер, 13 березня, Конституційний суд ухвалив попереднє рішення про визнання неконституційними ряду положень закону про імперативний мандат. Цього Юлії Тимошенко цілком вистачило для того, щоб заявити про тиск на суддів КСУ з боку Банкової. Прем'єр-міністр відзначила, що у разі ухвалення Конституційним Судом незаконного, на її думку, рішення, БЮТ має намір «рано чи пізно добитися усунення суддів з їхніх посад».

Ще один удар підстерігав ЮВТ з боку парламентської коаліції. Більшість у ВР, як повідомив днями народний депутат від НУ-НС Юрій Костенко, вирішила допрацювати законопроект БЮТ про імперативний мандат і внести його як представлення фракцій БЮТ і НУНС. За словами парламентарія, рішення про перегляд було ухвалене, через те, що «законопроект про імперативний мандат за своєю суттю не відповідає назві».

«Імперативний мандат – це право виборця відкликати народного депутата, якого він обирає. Законопроект, який вноситься, – це право фракції позбавляти депутата його статусу. Тобто з юридичної точки зору це некоректно щодо Закону про статус народного депутата, оскільки визначає особливі умови, за які народний депутат може бути позбавлений депутатського статусу», - відзначив Костенко.

«Ряд партій, у тому числі і УНП, не сприймає законодавчих ідей, що суперечать європейській демократичній практиці. Проте ми усвідомлюємо те, що в українському політикумі в результаті політичної корупції потрібно дисциплінувати депутата», – вважає Костенко.

Не уповільнила реакція з боку Секретаріату Президента: Віктор Балога назвав «пресингом» з боку Юлії Тимошенко її заяву про розгляд КС норми про імперативний мандат депутатів місцевих рад, і звинуватив прем'єра у відкритому тиску на суддів КСУ.

Тим часом, ще одна можливість розібратися з Черновецьким на місцевому рівні – через приведення до присяги 15 нових депутатів-бютівців, перманентно пробуксовує. ЦВК вже який тиждень не може зібрати кворум, щоб ухвалити відповідне рішення. На це, по суті, є своя причина – поки КСУ не визнає прийнятий минулого року закон про імперативний мандат відповідним нормам Конституції, ЦВК апріорі не може виносити подібних постанов. Але Тимошенко треба діяти оперативніше – от чому вона так наполягає на швидкій відставці голови Центрвиборчкому Володимира Шаповала, який, за її словами, всіляко паралізує роботу комісії, причому як підкреслила прем'єр, не без керівництва «ряду високопоставлених чиновників, в тому числі – і Секретаріату Президента».

У той же час і другий шлях усунення Черновецького – через постанову ВР, не гарантує Тимошенко успіху. Її вимога до членів демократичної коаліції і керівництва Ради про те, щоб до порядку денного сьогоднішнього засідання сесії «першим номером» було внесено питання про оголошення перевиборів у Києві, змахує на ультиматум. При цьому Юлія Володимирівна апелювала до коаліційної угоди, в якій прописано першочергове рішення щодо дострокових виборів мера Києва і Київради і нагадала, що БЮТ вніс відповідний проект постанови у ВР щодо проведення таких виборів через 45 днів після ухвалення рішення.

Проте чекати, що коаліція, принаймні, її «нашоукраїнська» частина піде на поводу у Тимошенко, не доводиться. І всьому провиною – та сама «звивина за інтересами», які складають ну-нсовську частину більшості. Якщо глава фракції НУ-НС В’ячеслав Кириленко повідомив про готовність підтримати БЮТ у питанні дострокових виборів мера Києва і депутатів міськради, то Василь Петьовка в інтерв'ю виданню «Комерсант-Україна» відзначив, що вимога, висунута БЮТ, не буде у вівторок, 18 березня, підтримана переважною більшістю депутатів фракції НУ-НС. Нардеп вважає, що перш ніж голосувати за відповідну постанову, слід дочекатися результатів роботи спеціальної комісії по перевірці діяльності КМДА, яку заснував Президент. Те, що позиція ну-нсівців зовсім не монолітна, підтвердив і депутат від «помаранчевої» фракції Анатолій Матвієнко. Парламентарій повідомив, що він не голосуватиме за постанову про дострокові вибори київського мера, оскільки, за його словами, «така постановка питання - протизаконна і може привести до розвалу демократичної коаліції в парламенті».

Схоже, що саме до скасування демократичної більшості справа і йде. Адже коаліція на «глиняних ногах», як згадувалося раніше, свою роль, по суті, зіграла – привела до влади в країні тих, хто саме цього і добивався. Подальше її існування не доцільне, оскільки практично всі законодавчі ініціативи, якими нинішні союзники апелювали до електората, успішно завалені. Не зацікавленість в існуванні парламентської більшості в нинішньому форматі властива і Президентові, і прем'єрові, оскільки ні перший, ні остання не можуть ефективно використовувати даний законодавчий інструмент для своєї мети. Та і про яку ефективність може йти мова, якщо Тимошенко і Ющенко ставлять перед собою певну мету: Юлія Володимирівна хоче добитися президентської влади, а Віктор Андрійович – утримати стерно в своїх руках, і відбити від нього чужі руки. Це, зокрема, простежується в ситуації по Києву: гарантові вигідний Черновецький як мер Києва, оскільки столиця є потенційним майданчиком для утримання президентської влади. А Тимошенко бажає витіснити з цього майданчика Віктора Ющенка. Навіщо? Як сказав днями Володимир Литвин: «Сьогодні ставиться питання про те, хто завоює Київ, той відкриє собі пряму дорогу на президентських виборах». І з ним важко не погодитися.