«Нашій Україні» вийшов термін?

Процес втілення основної ідеї розробників проекту пропрезидентського мегаблоку, який напередодні дострокових парламентських виборів отримав назву «Наша Україна – Народна самооборона», - створення на базі декількох політичних сил єдиної демократичної партії – вже давно нагадує погано зроблений мексиканський серіал. Тут, як і в популярному на початку 1990-х років латиноамериканському «милі», є всі властиві подібним серіалам компоненти: награна любов, люта ненависть і ревнощі, обачлива зрада і інше. Ні, принаймні, на даний момент, тільки одного: натяку на те, чим же все закінчиться, і хто, зрештою, залишиться в тілі головного героя. А те, що боротьба за перебування в ореолі горезвісного «тіла» розгорнулася неабияка, свідчать останні події, пов'язані з Народним союзом «Наша Україна».

Схоже, немає потреби нагадувати, з якою метою створювалася НУ, НСНУ, що стала після помаранчевої революції. Варто відзначити лише одне: партія, створена для піднесло на владний Олімп Віктора Ющенка, з цим завданням справилася на 5 з плюсом. Інша справа, що політична кон'юнктура, що круто змінилася з 2005 року, вимагає від НСНУ виконання значно складнішого завдання: збереження для її лідера президентського поста. Складність ця була цілком зрозуміла і зумовлена для самих «нашоукраїнців», які напередодні позачергових парламентських виборів усвідомили, що електорального запасу НСНУ для підтримки Глави держави в законодавчому органі, і, одночасно, в системі виконавчої влади, не вистачить. Ось чому був задуманий мегаблок, який у стислі терміни (спочатку називався довиборний період, потім говорили про зиму-весну 2008 року) повинен був переплавитися в єдину демократичну партію на зразок «Єдиної Росії». Але вже перші спроби впихнути різні за ідеологічними і іншими складовими політичні сили в єдиний проект цілком передбачено провалилися. Основна перешкода була в тому, що партії-карлики не хотіли без залишку розчинятися в єдиному політичному «пюре», а нині чинне законодавство варіантів збереження самоідентифікації, як відомо, не передбачає. Компромісом, який на якийсь час влаштував усіх, стала пропозиція про прийняття змін до Закону «Про політичні партії», що гарантує злиття і поглинання без процедури саморозпуску.

Проте, далі домовленостей справа не пішла. Зараз, опісля майже півроку після створення мегаблоку НУ-НС, робота із створення єдиної партії, за словами члена політради НСНУ Валерія Борисова, практично загальмована. Це, як вважає Борисов, і стало основною причиною лютневого демаршу Віктора Балоги і Ко. Такою заявою він, прямо скажемо, Америку не відкрив: і глава Секретаріату Президента, і інші «вихідці» відзначали ступор у формуванні єдиної партії серед причин, що спонукали їх скласти партквитки. Але без цього результату, запевняє член політради «Нашої України», процес так би і не зрушився з мертвої точки. У той же час, лідер Європейської партії, депутат фракції НУ-НС Микола Катеринчук на недавній прес-конференції сказав, що «політичних підстав для створення єдиної партії на сьогодні все менше і менше».

Як же тоді розцінювати підсумки засідання політради НСНУ, яка пройшла минулої суботи, 1 березня? Адже головним пунктом порядку денного цього форуму, як відомо, було питання об'єднання політичних сил, складових мегаблок, в єдину демократичну партію. Чим же ще, як не політичними підставами, про які говорив Катеринчук, пояснити згоду 155 членів політради «Нашої України» в двомісячний термін пропрацювати всі організаційні питання щодо формування «єдиної демократичної» і таки добитися результату?

Щоб відповісти на ці питання, треба поглянути на ситуацію з боку. На даний момент політичну підтримку Віктору Ющенку надають два центри: фракція НУ-НС, і «Наша Україна», зокрема, в парламенті і Секретаріат Президента. У першому центрі сильні позиції «старих» партійців, у тому числі і вигнаних з оточення Глави держави так званих «любих друзів». У другому центрі роль розпорядника належить Віктору Балозі. І ті, й інші змагаються один з одним за право бути ближче до президентського тіла. Зараз якісна, але не кількісна перевага – на стороні керівника СП. Саме Балога за загальним визнанням є рупором Банкової, і в його заявах слід читати волю гаранта. На тих простих підставах, що Віктор Іванович навряд чи наважився б проводити власну, незалежну від Ющенка, політику. Єдине, чого не вистачає Балозі – це партії, слухняної політичної сили, за допомогою якої Глава держави міг би впевненіше проводити в життя власні ініціативи, і на яку міг би не оглядаючись обпертися на майбутніх виборах Президента. Зате такий кадровий потенціал є в «Нашої України». Одна біда – в ній не сильно шанують Балогу і не втілюють його методи ведення політичної боротьби. Ось тут і слід шукати першопричини нинішнього партійного конфлікту, в якому загруз НСНУ.

Зараз відбувається півголосне змагання за те, хто ж, зрештою, матиме честь триматися за держак президентського штандарту.

Ходи Балоги очевидні: зрозумівши, що з мегаблоку, в якому головну скрипку грає «Наша Україна», слухняної його волі партії не створити, Віктор Іванович вирішує сконструювати новий політичний проект. У нього, як повідомив один з потенційних «вихідців» Віктор Бондар, повинні увійти «найвпливовіші бізнесмени України, найвпливовіші представники підприємств, успішні мери міст, які обиралися по три рази, губернатори, у яких є довіра в регіоні. Тобто люди, які впливають на ситуацію». Про яких людей йде мова, здогадатися неважко: напевно до нової політичної освіти можуть увійти представники великого капіталу з південно-східних областей України. Таким чином, Віктор Ющенко може заручитися підтримкою електорату і понині по-неприятельськи налаштованих до нього регіонів країни. Це припущення, до речі, підтвердив і брат Президента, Петро Ющенко, який заявив, що роль партії Балоги полягає в залученні додаткових резервів з тих областей України, де позиції НСНУ не такі сильні, як у центрі і на заході країни. У той же час, нові обставини, і, зокрема, досить різка суботня заява Юлії Тимошенко про можливе скасування поста Президента, дають привід Балозі прискорити процес формування нової політичної партії. У його інтересах представити проект політичної сили, яка б зіграла роль противаги БЮТ, і, одночасно, стала опорою Віктору Ющенку на президентських виборах, до літа – адже до того терміну власну концепцію «єдиної демократичної» можуть презентувати представники НСНУ.

У самому ж Народному союзі «Наша Україна» зрозуміли, що кількістю без якості і посиланнями до колишніх заслуг партії перед Президентом багато чого не доб'єшся. Ось чому на минулій політраді було вирішено зрушити з мертвої точки партійне будівництво. Безсумнівно, підштовхнула президію політради до цього заява Віктора Бондаря про те, що «якщо рада «Нашої України» не прийме рішення щодо створення єдиної партії, то через 2-3 тижні буде заявлено про нову платформу». Ще однією «шпилькою», що змусила керівництво партії реально дивитися на речі, стали слова губернатора Дніпропетровщини про те, що лідером нової партії може стати Арсеній Яценюк. Навряд чи нинішній лідер НСНУ В’ячеслав Кириленко допускає думку про те, що главою нової демократичної партії може стати не він сам. До того ж, змиритися з думкою, що головою знову створеної партії може стати людина, яка змінила Кириленка на позиції кандидата на пост спікера Верховної Ради, вдвічі важко.

Таким чином, зрушення в партбудівництві можна пояснити бажанням засвідчити Віктору Ющенку, що «Нашу Україну» ще рано списувати з рахунків. Більш того, слова того ж Кириленка про те, що партія підтримає будь-які ініціативи гаранта, аж до прийняття нової редакції Конституції на референдумі, повинні продемонструвати Президентові, що крен певної частини НСНУ у бік БЮТ – лише вигадки політичних опонентів. Ще один тактичний крок: зниження рівня жорсткості в оцінці «вихідців» з НСНУ. Як відомо, відразу ж після того, як слідом за Балогою склали свої партквитки Безсмертний, Петьовка, Кріль, Тополов, Білозір і Полянчич, «Наша Україна» оголосила їм анафему, закликавши відмовників вийти з фракції НУ-НС і скласти депутатські повноваження. А вже після суботньої політради Кириленко говорив, що «ще на президії партії була сформована позиція, що ніяких претензій не буде до наших колег, за умови, що вони, як народні депутати, дотримуватимуться коаліційної угоди. При цьому вони можуть бути позапартійними і це їх особиста справа.

Поки у нас таких претензій немає і у нас немає офіційних підстав думати, що вони можуть виникнути в майбутньому». Зміна тону, напевно, викликана бажанням показати, що на відміну від Балоги, керівництво НСНУ не збирається йти на загострення конфлікту і піддавати загрозі цілісність коаліції.

І, мабуть, найсильніший тактичний хід для збереження партії – обрання в політраду і заступники глави «Нашої України» племінника Глави держави Ярослава Ющенка. з одного боку, це підсилило позиції нинішнього керівництва НСНУ в негласному суперництві з главою Секретаріату Президента за право бути ближче до Віктора Ющенка. Привертаючи главу Харківської обласної організації НСНУ в керівництво партії Кириленко і Ко, по суті, сподіваються зіграти на споріднених відчуттях Віктора Андрійовича. Можливо, це і дало б перевагу «нашоукраїнцям», коли б не одне «але». За три роки, які Ющенко перебуває при владі, його відношення до кумів і інших родичів змінилося – за прикладами далеко ходити не треба. І немає гарантії, що коли перед Президентом постане вибір – чи спертися на плече політсили Балоги, підкріпленої ресурсами південно-східного капіталу, чи повірити ще раз у здатність НСНУ, де у керівництва – рідні люди, він не вибере прагматичніший варіант.