Якби України не існувало, її слід було б придумати. «Видатнi дiячі» нашої політики, здавалося б, уже випиті до дна, нецікаві, передбачувані. І разом з тим, постійно знаходять у собі сили дивувати нас чимось новим.
Ось, скажімо, Віктор Ющенко. Загальновідома його нелюбов до всього російського (так-так, я відповідаю за свої слова). Така позиція Президента давно вже не дивує. Хіба мало у нас русофобів? За одного тільки Огризка можна три Ющенка давати. Але суть не в цьому. А в тому, що Віктор Андрійович геніальний у своїй винахідливості. Адже боротися з російською мовою та іншими атрибутами російської культури можна по-всякому. Але тільки дійсно великі громадяни можуть регулярно придумувати для цієї боротьби нові методи.
Отже, останній винахід Ющенка – підвищення зарплати вчителям української мови і літератури на 10% у порівнянні зі всіма рештою. Таке доручення гарант дав уряду (хороший хід: якщо коли-небудь доведеться відповідати за свої вчинки, можна буде все валити на Тимошенко, мовляв, моя хатина з краю). Думаєте, президент свідомо ділить вчителів на перший і другий сорт? Яке там! Він щиро упевнений в тому, що «в деяких регіонах України, і особливо це стосується сільської місцевості, досі нема професійного викладання української мови і літератури». І, мовляв, 10% зверху – прекрасний аргумент для стимуляції та мотивування вчителів викладати саме українську мову і літературу. А не, скажімо, фізику з математикою.
Я, звичайно, баламучу, коли пишу про щирість Ющенка. Все він чудово розуміє. Для нього у даному разі мета виправдовує засоби. Не розуміє ж, видно, він тільки одного – такий поділ на «чорних» і «білих» різко підвищить і без того високий градус напруженості у суспільстві. І хто знає, чим це може закінчитися.
Краще за всіх, на мій погляд, цю тему висвітлив Олесь Бузина у своїй статті «Перевертні у вишиванках». У письменника заболів зуб, а «свого» стоматолога на місці не втявилося. Довелося їхати до чергового. А черговий – той самий перевертень у вишиванці, який прекрасно володіє «державною мовою» (вона, нагадаю, не має нічого спільного з українською мовою), але нічого не розуміє у лікуванні зубів. Фінал цієї історії такий же сумний, наскільки і передбачений. Зате можна зробити цілком однозначний висновок.
А ось після другого сєверодонецького з'їзду однозначний висновок зробити не можна. Бо авторові досі незрозуміло, що ж там сталося. Ні, промови Колесниченка, Табачника та інших – це чудово. Проте… цього мало! Хлопці дві з половиною години говорили про початок «весняного настання». Враховуючи, що дехто запросто погодився минулого року на незаконні дострокові вибори, в обіцяне настання не так-то легко повірити. З іншого боку, безглуздо було б чекати, що Сєверодонецьк-2 порівняється по вагомості з пострілом «Аврори». Тому як протягом багатьох років бити байдики і нічого не робити для захисту своїх виборців, а потім узяти і одним ударом звалити з ніг супротивника – це із серії «відділ фантастики на другому поверсі».
Більше того. Ви мене вибачте, дуже хочеться помилятися, але: з таким лідером, як Янукович, у справі перетворення рішень сєверодонецького з'їзду в життя багато не напрацюєш. Чому? А ось чому. Спочатку Віктор Федорович їде до Європи і нарешті говорить тамтешнім ділкам те, що ми від нього чекали упродовж трьох років. А саме: український народ не хоче в НАТО. Ті, природно, крутять носом, але це, як кажуть, їхні проблеми. Але вже наступного дня Янукович – о, диво! – говорить про те, що Україна дуже хоче «брати участь у створенні системи колективної безпеки». Їжакові зрозуміло, що таке формулювання – синонім НАТО. Ви розумієте Януковича? Я особисто не розумію. Можливо, це тяжка спадщина Манафорта? Дуже може бути.
США, між іншим, дуже бояться, що ми можемо не вступити до НАТО. Бо не втомлюються нагадувати про те, що «Україна до вступу в НАТО не готова». Черговий такий «мессидж» озвучив посол США в Україні Тейлор. Ні, ми, звичайно, розуміємо, що це, м'яко кажучи, казки про білого бичка. Пильність присипляють. Але на наших «інтеграторів» діє безвідмовно. Вони тут же починають з піною у рота доводити, що до членства ми вже готові (між нами кажучи, членство – це стиль нашого життя). І поки у Білому домі крутять пальцем біля скроні, потішаючись над містечковими бовдурами, ті у поті чола пишуть листи вашингтонському султанові.
І взагалі – з танками Т-64, хоч би і модернізованими, потрібно сидіти вдома і мовчати в ганчірочку. Але ні: Ющенко на минулому тижні влаштовував показові катання на цьому брухті. Знаючі люди запевняють, що «завалити» Т-64, нехай навіть і захищений навісними щитками, – раз плюнути. І навіть якщо Ющенко кататиметься на них щодня, краще від цього вони все одно не стануть. Все-таки Т-64 – це кінець шістдесятих років минулого сторіччя. Тепер ви розумієте, наскільки ми відстали від життя навіть у такій життєво важливій, пардон за тавтологію, сфері, як ВПК?
Втім, звичка мати свою армію поступово виходить із моди. Нині модно годувати армію чужу. І головна заслуга демократії у тому, що ми маємо право самі вибирати, яку саме із чужих армій ми хочемо годувати. Хай живе демократія і право вільного вибору!..
Ось і у Росії є право вільного вибору. «Газпром» у понеділок зранку взяв та й вільно прикрутив Україні постачання газу на 25 відсотків. Хоча ще у суботу Юлія Тимошенко присягалася, що цього не може бути, тому що бути цього не може. І що боргів у нас немає, а «Газпром» просто знущається і грізно гуркотить газовими вентилями. Але. Палучіте-распішітесь. Боюся, «політична нежить» більше не врятує Юлію Володимирівну від присутності у Президента «на килимі». Віктор Андрійович уже точно захоче сказати прем'єру пару ласкавих за зірвані теплі і дружні контакти з Володимиром Путіним.
Втім, мабуть, у Леді Ю будуть ще тепліші і дружні зв'язки з новим президентом Росії Дмитром Медведєвим? Поживемо-побачимо.
Кохаймося!
Завжди ваш
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом