Український зовнішньополітичний вектор минулого тижня був направлений переважно у бік Москви. А як же євроінтеграція, запитаєте ви? А нічого, почекає. Є у нас вимоги важливіші… Наприклад, газові.
З цими газами у когось явно не в порядку. То нам повідомляють, що ще за Януковича Бойко про все домовився, ціну узгодив і тому подібне. Потім відбувається чергова зміна уряду і виявляється, що хтось (цікаво, хто?..) не платив за газ майже півроку. Причому ціна в даному випадку ролі не грає – яка різниця, за якою ціною не платити? Загалом, виникла якась дилема. Для її вирішення потрібно було їхати до сусідів на уклін. Що і зробили минулого тижня незалежно один від одного Ющенко і Тимошенко.
У цьому заочному змаганні – хто більше здивує – з невеликою перевагою перемогла Юлія Володимирівна. В усякому разі, Віктор Андрійович, на відміну від неї, з Аллою Пугачовою по московських шинках не шлявся. Хоча і він «відзначився», але не в плані світської хроніки, а як зазвичай, на суспільно-політичному терені. На зустрічі з патріархом Алексієм II Ющенко попросив його зняти анафему з гетьмана Мазепи. Про це прохання Президента розтрубили всі кому не лінь. Зате ніхто не написав про те, що відповів патріарх. Ну та гаразд. Головне, що попросив. Напередодні річниці Полтавської битви (у якій, зрозуміло, об'єднані українсько-шведські сили обробили під горіх клятих москалів) це більш ніж актуально. Хоча не обійшлося і без казусів. Наприклад, знаючі люди підказали, що анафему посмертно не знімають. У них, церковників, це не прийнято. А знімають тільки в тому випадку, якщо відданий анафемі громадянин прийде в церкву, покається в гріхах і все таке інше. Тобто перед українськими ученими стоїть архіважливе завдання – в найкоротші терміни (треба встигнути до ювілею!..) оживити гетьмана. А заразом – і його друга Карлушу.
Але повернемося, все таки, до газової теми. Широко розрекламовані переговори Тимошенко з Міллером продовжувалися битих п'ять годин, але зайшли в безвихідь так само, як і кіношні переговори Вольфа з Даллесом. Про що вони там говорили, особисто я не знаю. Але здогадуюся. Мабуть, росіяни банально вимагали грошей. З чим, звичайно, українська сторона була докорінно не згодна. Мовляв, то не ми, то злісний Янукович винен – все розвалив, борги накопичив. А що Росії наші проблеми? Зрозуміють? Пробачать борги? Так адже ми поки що (і слава Богу!) не Ірак. І не дружня Білорусь, якій, не дивлячись на дружність, також доводиться платити за газ. Коротше, безвихідь. Схоже, платити все-таки доведеться. Як би нам це не хотілось. Ющенко це вчасно зрозумів і вирішив заразом трохи втопити головну конкурентку, демонстративно зажадавши від уряду погасити наявні борги. Ще і плач Ярославни розвів, мовляв, ай-яй-яй, як же так – жити у борг! Недобре. Непорядок. Я б так не зміг. Як же все-таки добре, що я не прем'єр, а всього лише Президент.
Взагалі, наші до Москви і справді зачастили. Тепер ось туди поїде Огризко – закріплювати досягнуті героїчними зусиллями Ющенка домовленості. Говорять, що деякі букмекерські контори вже почали приймати ставки на цей візит. Пропонується вгадати, скільки російсько-українських перекладачів візьме з собою Огризко. Одного? Два? А може, цілий десяток? Загальновідомо, що купити Огризка (читай – змусити його говорити по-російськи) не можна. Зате на ньому можна добре заробити.
Тимошенко, крім Міллера, «оптичила» також і Путина. Бесіда двох світил продовжувалася цілих три години і складалася переважно з одних тільки компліментів. Виявилось, що між нашими країнами практично не існує питань, з яких би виникали серйозні розбіжності (це Тимошенко сказала). Мабуть, питання вступу України в НАТО її не хвилює. Та і з Путіна в даному випадку попиту немає – йому йти через тиждень-другий. Ось хай Медведєв і націлює ракети на потенційного противника. Якщо вважатиме потрібним. Коротше кажучи, всі ці офіційно-протокольні зустрічі проводять незрозуміло для чого. Вже краще б Тимошенко і Путін зустрілися за закритими дверима. Дивишся, і зустріч вийшла б продуктивною. У хорошому сенсі цього слова.
А ще у Юлії Володимирівни абсолютно немає часу витрачати гроші. Про що вона і призналася, як на духу, російським журналістам. «Я вам, можливо, дивну річ скажу. У дівчини років 18, яка пропадає по нічних клубах і дискотеках, набагато вищі грошові запити, ніж у прем'єра. Настає такий час, коли витрачати гроші ніколи і нема на що. Зарплати прем'єр-міністра цілком вистачає, тим більше що
шість днів на тиждень я купую тільки газети», - заявила Тимошенко, додавши, що її чоловік займаємося бізнесом, і в цілому грошей сім'ї вистачає, «якщо не купувати яхт і вертольотів». Шкода, не уточнила прем'єр, яким саме бізнесом займається її чоловік. А то різіне в голову лізе, прояснити б це питання.
«Ні дня без розсекречення!». Під таким девізом працює останнім часом Служба безпеці України. Цього разу СБУ були знайдені «документи, що свідчать, що основною метою Оуновців у Донецькій області було створення самостійної української держави». А ніяк не винищування «жидів і москалів» - додамо ми. У числі «документів» – вилучений у підпільників злісними енкаведешниками номер газети «За самостійну Україну». Погодьтеся, залізний аргумент! Тобто паперовий. Але залізний.
А ще СБУ влаштувала в самому центрі Донецька, в бібліотеці імені Крупської, фотовиставку під назвою «УПА: історія нескорених». Шкода, прості донеччани не змогли туди потрапити – виставка охоронялася більше від ювелірного магазина. Довелося обмежитися «професійними відвідувачами».
У народі є прикмета: якщо вгорі заговорили про «донецьких» - чекай виборів. Президент минулого тижня провів розширене засіданням МВС. І, звичайно, видав купу гидот на адресу таких улюблених ним ще з часів «кущів бузини» даішників. «Демонструйте, що ви нарешті наважилися зупиняти машини навіть з донецькими номерами, що у вас з'явилася сила, що у вас з'явилися мораль і свідомість, що ви – державні службовці, а не євнухи», - сказав з цього приводу Віктор Андрійович.
Ось так…. Тепер спробуй доведи, що ти не верблюд.
Кохаймося!
Завжди ваш
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом