Дострокові вибори: готовність №?

«Якщо всі навколо говорять про мир, значить потрібно готуватися до війни» - співається у відомій пісні групи «Машина часу». Щось схоже спостерігається зараз і в українському політикумі. Тут під миром мають на увазі неможливість проведення в найближчому майбутньому дострокових виборів до парламенту або глави держави – про що, в основному, тлумачать представники політичних сил, що перебувають зараз при владі. Під війною – реальність позачергового волевиявлення, зумовлену нинішньою парламентською кризою, на що, по суті, недвозначно натякають партії, що відсунуті від владного стерна. Привід для позачергових перевиборів, хоч і гіпотетичний, вже «намалювався» - якщо заблокована Рада не запрацює протягом двадцяти із гаком днів, Президент, згідно Конституції, може її розпустити і призначити дату нового волевиявлення. З чим до неї підійдуть основні політичні партії?

БЮТ: «плюси» вагоміші за «мінуси»

Під час торішньої виборчої кампанії Юлію Тимошенко позаочі називали найбільш запеклою популісткою. Пригадаємо: основними гаслами передвиборної програми блоку її імені були обіцянки виплатити компенсації по згорілих на початку 1990-х років внесках Ощадбанку СРСР, розібратися з цінами на російський газ, прийняти закон про імперативний мандат, перевести з 1 січня 2008 року всю українську армію «на контракт». Наобіцяла лідер БЮТ дійсно багато, але воно того, як показав час, варто – другий результат на парламентських виборах і жаданий пост прем'єра Юлія Володимирівна дістала. І практично зразу ж (благо, пост глави уряду дозволяє) прийнялася виконувати обіцяне. Правда, по ходу справи, план реалізації передвиборних обіцянок був скоректований: про перехід на повністю контрактну армію довелося «забути» до як мінімум 2010 року, імперативний мандат застопорився разом з іншими 11 законодавчими ініціативами демократичної коаліції. Тимошенко зосередилася на рішенні більш резонансних задач: прийнялася випалювати розжареним залізом «газових посередників» між Україною і Росією, і організувала виплати компенсацій вкладникам Ощадбанку. Про рішення інших стратегічних задач мови, по суті, йти не може, оскільки програма уряду «Український прорив» Верховною Радою не затверджена і до цього дня.

Звичайно, вибір на користь внесків і газу найбільш оптимальний. Адже перейти на контрактну армію з січня 2008 року практично нереальність, і Тимошенко це виразно розуміла. Але не обіцяти не могла. А ось проштовхнути імперативну норму не вдалося «завдяки» активній протидії депутатського корпусу, у тому числі – і через небажання партнерів по коаліції з НУ-НС. Але для прем'єра і її політичної сили невиконання цих обіцянок зовсім не чревато серйозною втратою рейтингу. Адже «газовий і «компенсаційний» пункти» значно переважують вказані вище. А те, що з їх реалізацією виникли об'єктивні і суб'єктивні складнощі – так це БЮТ на руку, і може зіграти на їх користь, якщо раптом відбудеться найближчим часом чергове «позачергове волевиявлення».

Особливо підходить для електорального розгону питання з ціною на газ. Зараз в українських і російських ЗМІ – справжній переполох. На ряд заяв Тимошенко про недоцільність використовування посередника між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» дуже хворобливо відреагували як у Секретаріаті Президента України, так і в стані опозиції. І ті, і інші практично в унісон запевняють: відчуження «Росукренерго» негативно позначиться на ціновій політиці, що завдасть збитку українській економіці. Російська сторона, яка, по суті, не проти (або навмисне демонструє, що не проти) усунення посередника, виставляє стрічні умови: Україна повинна перейти на європейські ціни на «блакитне паливо». Виходить, що Тимошенко опинилася серед двох вогнів. Проте і в цьому є свій плюс: прем'єр-міністру вдалося показати, що в прозорих відносинах на газовому російсько-українському ринку не зацікавлені ні в Москві, ні в Києві. Отже, вже на цій обставині можна будувати свою передвиборну (парламентську або президентську – покаже час і обставини) кампанію. Образ чесного борця за чистоту газових відносин з лідера БЮТ практично викований: Тимошенко може апелювати до того, що докладала всі зусилля для усунення тіньових схем і зниження ціни на «блакитне паливо», але «вороги» не дали здійснити задумане. Хто вороги? Дивися вище.

Те ж – і з компенсацією по згорілих внесках. Це – найсильніший піар-хід Тимошенко, перед яким пасує навіть та частина населення країни, яка до січня 2008 року не ставила Юлію Володимирівну ні в ламаний гріш. Про що свідчать і дані недавніх соцопитувань: вже майже 25% українців готові проголосувати на президентських виборах за Тимошенко, тоді як Віктор Янукович і Віктор Ющенко удостоїлися 20% і 13% «народної любові» відповідно.

Поки виплати йдуть повним ходом, але хто дасть гарантію, що найближчим часом бюджетна річка, що живить компенсаційні рахунки «Ощадбанку» не вичерпається? Посягання вже є: з одного боку Президент, досадуючи, що сам не зробив даного ходу, має намір обрушитися на «Ощадбанк» з фінансовою перевіркою. З іншого – опозиція, яка заявляє про небезпеку розгулу інфляції зразка середини 1990-х років. Якщо перевибори таки будуть, то ЮВТ безумовно використовувати тему припинення компенсаційних виплат хай навіть з економічно обґрунтованих приводів на свою користь. Що, гіпотетично, може значно поліпшити результат БЮТ на позачергових виборах до парламенту.

Партія регіонів: критика, і ще раз – критика

Основна зброя опинилися в опозиції регіоналів – ревізія всіх ініціатив парламентської коаліції і коаліційного уряду. Перебуваючи в такому статусі представникам Партії регіонів перевибори вигідні, як ніякій іншій силі. Перш за все тому, що регіонали прагнуть повернутися до виконавчої влади.

Що в «мінусах» у Партії регіонів? Мінусів декілька: створивши тіньовий уряд на словах, представники ПР не змогли заручитися підтримкою, що не визначилися з парламентським статусом фракцій Блоку Литвина і КПУ. Крім того, перебуваючи при владі, регіонали не забезпечили законодавчий статус опозиції – і тепер вимушені пожинати плоди власної недалекоглядності. Адже саме тому, що в Україні відсутній закон «Про опозицію», який антикризисники обіцяли БЮТ прийняти в обмін на підтримку подолання президентського вето на закон «Про Кабмін», не вдається на повну потужність запустити маховик тіньового уряду. До того ж, донедавна політична позиція регіоналів була украй аморфна. Можливо, саме тому ПР стала втрачати електоральну привабливість.

Важко судити, що було б далі, і з якими плюсами могла б підійти до можливих перевиборів головна опозиційна сила, якби політичні опоненти не «подарували» їм прекрасний привід для підняття рейтингу. Мова – про підписання Президентом, прем'єр-міністром і спікером ВР листа до Генсека НАТО Яапа де Хооп Схефера. Недотримання Арсенієм Яценюком процедури (спікер підписався під зверненням без згоди парламенту) спровокувало блокування регіоналами трибуни Верховної Ради і роботи законодавчого органу. Представники ПР осідлали сильного «коника», зажадавши від коаліції і Президента проведення всеукраїнського референдуму з питання про приєднання України до НАТО. Схоже, що на цьому регіонали можуть зробити собі солідний електоральний капітал, особливо на своїй батьківщині – Південному Сході України, де антинатовські позиції особливо сильні.

Безсумнівно, що на підвищення рейтингу партії буде надавати конструктивна ревізія економічних дій уряду Тимошенко, особливо – в газовій сфері. Достатньо провалитися «газовому бліцкрігу» Кабміну, і у ПР виникне більш ніж благодатний грунт для обґрунтованої критики. Що напевно зсуне чашу терезів на користь Партії регіонів.

НУ-НС: робота вхолосту

Нагадаю: в цій статті ми оцінюємо політичний капітал основних гравців вітчизняного політикуму, розглядаємо їх електоральний потенціал у світлі можливих позачергових виборів до парламенту.

Так от, на фоні БЮТ і Партії регіонів третя за політичною потужністю сила – мегаблок «Наша Україна – Народна самооборона» виявляється найбільш слабко підготовленим гравцем. Перш за все тому, що жодної зі своїх передвиборних ініціатив НУ-НС в життя дотепер не втілив. Узяти, наприклад, відміну депутатської недоторканності, про яку віщали в біг-бордах лідери мегаблока на чолі з Віктором Ющенком. Ось уже півроку пройшло з моменту перевиборів, а цей «віз» і нині там. Більш того, в держбюджеті-2008 коаліція, в яку входять і нунсівці, не відмінені витрати на забезпечення депутатських пільг і привілеїв. Навпроти – витрати на них, в порівнянні з 2007 роком, виявилися збільшеними майже в півтора рази! До того ж, жоден з нунсовців добровільно не відмовився від пільг, а спікер ВР Арсеній Яценюк заявив навіть, що відміна депутатської недоторканності і все, що за цим слідує – зараз недоцільна.

Ще одна тема – перевибори Київського міського голови, про які під час передвиборних турів пеклася «самооборонна частина» мегаблоку на чолі з Юрієм Луценком, фактично заблокована. І хоча в парламенті вже створено декілька робочих груп, які стурбовані пошуком легітимних причин для відставки нинішнього київського мера, толку від них – ніякого. Неоднозначно повівся і сам Луценко, який, застосувавши до столичного градоначальника силу, перевів конфлікт з суто політичної в скандально-кримінальну площину з непривабливим для всього блоку відтінком.

І, нарешті, ще одна нереалізована поки НУ-НС обіцянка: реформування Конституції. Створивши Національну конституційну раду, зігнавши туди представників громадськості і політичних сил, Віктор Ющенко так і не пояснив дохідливо народу, в чому, власне, значення чергової спроби редагування Основного Закону. Адже Конституція недосконала для тих, хто, замість того, щоб виконувати її, бажає підстроїти її під себе. Тому Президент і плекав надію, що, завуалювавши привід для реформування Основного Закону (збереження і розширення президентських повноважень) під привабливі політичні гасла, він зможе отримати народне схвалення на референдумі. А потім примусить Верховну Раду ратифікувати результати плебісциту. Але фокус не пройшов: вже зараз Глава держави буде вимушений спочатку затвердити розроблений НКС проект у парламенті, а вже після виносити його на референдум. Отже, конституційна тема втрачає свою «козирність» для помаранчевих.

Що ж залишається в плюсах у НУ-НС, з якими можна сподіватися на позитивний результат на позачергових виборах? Адміністративний ресурс. Але застосування його в широких масштабах, чревато для мегаблоку – зраду демократичних принципів НУ-НСу не пробачать ні в Україні, ні на Заході.

І, нарешті, ще один цікавий аспект: в дострокових парламентських виборах можуть бути зацікавлено дві сили – БЮТ і Партія регіонів. Крім того, вони зможуть використати шанс ,якщо не витіснити взагалі НУ-НС з Ради, то відвести їм роль маргінальної парламентської сили.