Схоже, що цього тижня ми стали свідками відновлення так званої «війни указів», яка розгорілася між Президентом Віктором Ющенком і урядом Віктора Януковича в кінці 2006 року. З одною лише, але дуже істотною відмінністю: тепер місце Януковича зайняв колишній соратник Ющенка по революційному Майдану Юлія Тимошенко. І від цього, напевно, «бойові дії» будуть більш кровопролитними адже друзі, як відомо, б'ються з удвічі більшою енергією, ніж вороги.
Передумови для конфлікту дворічної давнини, який, врешті-решт, став одним з приводів для Глави держави розпустити Верховну Раду, виникли не на порожньому місці. Каменем спотикання між секретаріатами Президента і уряду сталі статті прийнятого парламентом (а, точніше, антикризовою коаліцією і що прилучилася до неї фракцією БЮТ) Закону «Про Кабмін», які ввели норму контрасигнації. Саме цією нормою скористався уряд Януковича, коли перестав візувати укази Віктора Ющенка, якими він зупиняв постанови Кабміну про призначення заступників міністра внутрішніх справ. Той юридичний казус дорого коштував для тих сторін, які створили його як у прямому, так і у переносному розумінні. І ось, схоже, історія повторюється. У неї абсолютно інші передумови, але мотив, по суті, один і той же – українські політики першої категорії вирішили пограти владними м'язами.
У розвинутих демократіях діє непорушне правило: коли в результаті виборів одна команда зміняє у владного стерна іншу, то сторона, що програла, складає всі повноваження. При цьому, зі своїх постів йдуть всі, призначені колишньою владою урядовці. А крісла, що звільнилися, займають представники сили, що перемогла на виборах. Проте, ця норма дотепер не прижилася в Україні. І судячи з усього, пройде ще не один десяток років, поки вона стане аксіомою. Просто тому, що управлінське століття в нашій державі – коротке, і люди, які прийшли на владні пости, з величезним небажанням покидають насиджені місця. Втім, нові володарі можуть задіяти люстрацію, що і спробував зробити в 2005 році Віктор Ющенко. Але затія новообраного Президента була приречена на провал із двох причин. Перша – в більшості своїй свіжоспечені призначенці не мали досвіду управління, що спричинило за собою локальні кризи. Друга – Віктор Ющенко так і не зміг, або, як стверджують його опоненти, не захотів рвати зв'язки з представниками «кучмівської епохи». Зараз він вимушений пожинати плоди своєї недалекоглядності і, прямо скажемо, м'якотілості.
Протистояння, що виникло між Президентом і Юлією Тимошенко, було зумовлене небажанням першого втрачати свій, і так не дуже високий, публічний рейтинг, а разом з ним – і шанси на друге підряд президентство. Для ЮВТ ж протистояти Главі держави і його оточенню, як показали події трьохлітньої давності, - цілком природне явище. Що усугубляло в 2007-2008 роках близькістю президентських виборів, на які Юлія Володимирівна, судячи з усього, піде, і претендуватиме на перемогу. Різниця інтересів – ось що зумовило всі нинішні «непонятки», що виникли у відносинах між двома першими особами нашої країни. Помітьте – саме прем'єр найчастіше запевняє українців і світову громадськість у тому, що між нею і гарантом немає ніяких суперечностей, що уряд слідує президентським курсом, а парламентська коаліція однорідна якщо не по складу, так по спільності інтересів і намірів. У той же час Глава держави утримується від співу дифірамбів керівнику Кабміну. Ющенко виразно розуміє: якщо похвалить він газову або компенсаційну ініціативу Тимошенко, і все – вважай - пропало. Адже ЮВТ обов'язково скористається президентськими компліментами для особистої вигоди.
У чому ж суть нинішнього протистояння, каменем спотикання в якому стала глава Фонду Держмайна Валентина Семенюк? У нього є дві сторони: юридична і політико-економічна.
Казуси на кожному кроці
Юридичні корені згаданого конфлікту лежать якраз у прийнятому взимку 2007 року закону «Про Кабмін», на відміні або істотному редагуванні якого Віктор Ющенко наполягав і в минулому, і в нинішньому році. Відомо, що стаття 45 даного закону надає прем'єр-міністру право вносити на розгляд Верховної Ради подання про призначення голови ФДМ. Проте, ця стаття не дає уряду право прямо звільняти главу Фонду – це може робити тільки Верховна Рада. Ймовірно, коли закон «Про Кабмін» у діючій редакції тільки прописувався, його творці припускали, що в законі, що вийшов услід, «Про Фонд держмайна» буде закріплена норма, що визначає, що саме уряду буде надано право призначати і звільняти главу ФДМ. Таким чином, Кабмін одержував би право впливати на політику цього органу, який, до речі, не відноситься до установ виконавчої гілки влади. Але ухвалення закону, що регламентує діяльність Фонду держмайна, фактично заблокував Президент. На дворі був початок 2007 року, в Кабміні засідала команда Віктора Януковича, і Главі держави було не з руки віддавати орган, що відає майном країни, політичним опонентам.
З тими ж проблемами зіткнулася і Тимошенко, коли спробувала звільнити Валентину Семенюк. Юлія Володимирівна, виразно розуміючи, що однієї статті закону «Про Кабмін» мало для зсуву керівника Фонду, все ж таки пішла на цей ризиковий крок. Причому, свої дії ЮВТ пояснила тим, що уряд прийняв рішення про створення спеціальної групи, яка проводитиме службове розслідування того, що відбувалося у ФДМ останнім часом з погляду порушення Конституції, законів, а також ознак корупційних дій з боку Семенюк. Прем'єр також відзначила, що Кабмін співпрацює з ГПУ, внаслідок чого будуть проведені окремі розслідування по всіх випадках порушення закону. Глава уряду пояснила, що Семенюк усунена від виконання своїх функцій на період проведення службового розслідування. А її функції виконуватиме бютівець Андрій Портнов, який незадовго до цього був призначений першим заступнико глави ФДМ.
Тобто, головною юридичною підставою для такого усунення для Тимошенко стала, як стверджує «Українська Правда», норма Закону «Про Державну службу», за якою держслужбовця, яким, за трактуванням прем'єра, є Семенюк, можна усунути від виконання обов'язків за заподіяний моральний або матеріальний збиток державі. Під таким збитком в уряді, безсумнівно, розуміють приватизацію «Луганськтепловозу», проведену Фондом держмайна, як визначив недавно Верховний Суд України, з серйозними порушеннями.
Оперативне втручання в цю справу Секретаріату Президента, який виступив не на стороні уряду, лише підтвердило припущення про украй напружені взаємостосунки гаранта і прем'єра. Відомо, що глава СП Віктор Балога жорстко розкритикував постанову Кабміну про відчуження Семенюк, відзначивши, що уряд тим самим порушив Конституцію. Він також повідомив, що Президент, як гарант Конституції, обов'язково відреагує на такі «свавільні дії» керівництва уряду. І мав рацію – вчора на сайті Глави держави з'явився указ, що зупиняє постанову Кабміну про усунення Семенюк з посади. І мотивування указу було передбаченим – у ній гарант перерахував норми, які порушила Тимошенко співтовариші, коли зробила спробу звільнити главу ФДМ.
Цікаво, що реакція на президентський указ в уряді була неоднозначною. Так, перший віце-прем'єр Олександр Турчинов в інтерв'ю одному з телеканалів сказав, що хоча Президент дійсно мав право своїм указом припиняти постанови Кабміну, але він все ж таки вважає, що «уряд діяв у рамках повноважень, усунувши Семенюк». А ось Тимошенко навпроти, погодилася виконати указ, сказавши, що їй «дуже шкода, що на певний час ми залишаємо дуже потужну корупцію у Фонді держмайна».
Виходить, що прем'єр наважилася на такий вчинок, виходячи не стільки з правових, скільки з політичних і економічних міркувань.
Коли від політики страждає економіка, і навпаки
Згода Тимошенко виконувати указ Президента все ж таки не означає, що це трапиться насправді. Адже якщо Ющенко із якихось причин все ж таки залишить Валентину Петрівну біля керма ФДМ, то Кабмін, користуючись не відміненою досі нормою контрасигнації, зможе залишити свою постанову в силі. І привести на пост глави Фонду того ж Андрія Портнова. Чи трапиться так насправді – буде видно з того, як Тимошенко і Ющенко побудують свої подальші взаємостосунки.
Зараз вони єдині з думкою – главу ФДМ міняти треба. Але Президент, судячи з усього, наполягає на доскональній перевірці Фонду, а прем'єру, по її власному визнанню, не терпиться навести лад у процесах приватизації. Причому ЮВТ не уточнює, що під «порядком» мається на увазі як найшвидша приватизація стратегічно важливих підприємств «Укртелеком» і Одеський припортовий завод, так і реприватизація «Луганськтепловозу» і «Дніпроенерго». Варто відзначити, що ЮВТ, нехтуючи думкою Ющенка, все ж таки сподівається віддати на торги шість обленерго – це можна зрозуміти по тому, як Кабмін не поспішає коректувати список підприємств, виставлених на приватизацію в 2008 році.
Зрозуміло, що від усіх цих метань, продиктованих у більшій мірі політичними мотивами, може постраждати економіка України. Адже якщо список приватизації все ж таки не затвердять, то буде завдано чутливого удару по прибутковій частині держбюджету, з якої, як відомо, уряд Тимошенко має намір черпати багатомільйонні ресурси для виплат компенсацій по згорілих внесках Ощадбанку СРСР. Можливо, з цього «приватизаційного протистояння» Віктор Ющенко хоче отримати політичну вигоду, вибивши з рук ЮВТ потужні піар-зброї, якими є компенсації. Адже не дарма ще вчора Президент спільно з Мінфіном заснував перевірку ходу виплат «Ощадбанком» і вплив цього процесу на інфляцію. Можна припустити – якщо гарант знайде при перевірці які-небудь відхилення, то обов'язково використає їх для дискредитації прем'єр-міністра. А це в ще більшій мірі загострить конфлікт між Ющенком і Тимошенко, і спровокує продовження «війни указів». Якщо пригадати, чим закінчилася попередня «війна», то… потрібно готуватися до перевиборів?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом