Вчора відбулася, без перебільшення, історична для незалежної України подія: наша країна вступила до Світової організації торгівлі. Здавалося б, вагомий в політичному плані крок, який, поза всяким сумнівом, на свій рахунок запише чинний Глава держави. Але його тріумф на зовнішньополітичній арені цілком може потускніти на тлі подій, які сталися всередині України. І якщо не запобігти, то хоча б пом'якшити які Віктор Ющенко міг, і був зобов'язаний зробити це. Проте гарант вважав за краще зайвий раз блиснути за кордоном, ніж розгрібати внутрішньодержавні проблеми.
Звичайно, одним з виправдань того, що Президент залишив розрізнений парламент, відклав презентацію свого щорічного Послання до Ради, може служити те, що йому того дня набагато вигідніше було засвітитися перед керівництвом СОТ. Така, по суті, доля всіх держав, що розвиваються, лідери яких, не маючи значущої підтримки в закордонних колах, змушені хапатися за будь-яку можливість, щоб привселюдно заявити про себе світу. Цим «страждали» Кравчук і Кучма, не вдалося позбутися недуги невизнання і настороженості світової політичної еліти і Ющенку. Хоча у Віктора Андрійовича був найбільш вигідний в порівнянні з попередніми главами держави стартовий майданчик для ривка на захід і посилення українського впливу там. Але він цим, як відомо, не скористався. Вірніше, прагнув скористатися, але належного враження це не дало. Ось і зараз, віддавши перевагу над вирішенням внутрідержавних проблем зовнішньополітичному торжеству, Ющенко зробив серйозну помилку.
Відомо, що під звуки женевських фанфар, що сповістили про підписання протоколу про вступ України до СОТ, гарант не стримався від того, щоб не зробити декілька досить-таки резонансних заяв. І якщо слова Президента про те, що Україна не перешкоджатиме вступу до СОТ Росії, і наша держава зробить все можливе, щоб найскоріше укласти з Євросоюзом угоду про зону вільної торгівлі можна списати на тріумфальний афект, то твердження про швидку ратифікацію підписаного вчора протоколу, схоже, далекі від реальності. Нагадаємо: Віктор Ющенко повідомив, що Україна планує за два-три тижні провести підготовчу роботу щодо ратифікації протоколу про вступ до Світової організації торгівлі. При цьому гарант сказв, що проситиме створити у Верховній Раді робочу групу, яка займатиметься розробкою і адаптацією 11 законопроектів, які ще необхідно прийняти найближчим часом.
У чому сумнівність останньої заяви Глави держави? Та в тому, що Віктор Андрійович не зробив зовсім нічого, щоб здійснити задумане в озвучені ним терміни. Насправді ратифікація українським парламентом протоколу про вступ до СОТ могла б зайняти і менше часу. Та і зазначені законопроекти депутати Верховної Ради змогли б розглянути на одному диханні. Коли б не одне, істотне «але».
Президент, як говорилося вище, залишив Україну, так і не виступивши перед парламентом з щорічним Посланням. Хоча за день до цього прес-служба Президента сповістила, що ця подія відбудеться 5 лютого об 11.00. І після цього Віктор Ющенко, згідно з робочим графіком, мав відбути до Женеви. Але вже рано вранці у вівторок стало зрозуміло, що ніякого Послання не буде. Після ранкової погоджувальної ради лідер фракції Партії регіонів Віктор Янукович повідомив, що трибуна Верховної Ради буде заблокована і далі, оскільки коаліція, і спікер Арсеній Яценюк, зокрема, відмовилися знаходити компроміс із спірного питання про приєднання України до ПДЧ. На перший погляд, заява Януковича виглядала дивно, оскільки буквально напередодні вітчизняні ЗМІ рябіли новинами про те, що Президент і лідер парламентської опозиції знайшли консенсус в «натовському» питанні, і Рада відкриє другу сесію саме 5 лютого. Регіонали навіть підготували свій проект ухвали, основною тезою якої було проведення всеукраїнського референдуму з питання про приєднання до НАТО, за наслідками якого і можна було б робити якісь конкретні кроки. Ще однією важливою вимогою опозиції було відкликання підпису Арсенія Яценюка під листом, адресованим генеральному секретарю Північноатлантичного Альянса Яапу де Хооп Схеферу. Спікер, як заявляли представники опозиції, погодився на цей крок, але так і не зробив його – за словами Нестора Шуфрича, тому причиною було розпорядження, що надійшло з Секретаріату Президента. Звичайно, підтвердити чи спростувати слова депутата-регіонала немає ніякої можливості. Проте, вони можуть служити непрямим підтвердженням тому, що Банкова усвідомлено пішла на загострення парламентського конфлікту.
Для цього у Секретаріату Президента могло бути декілька причин. Перша – неготовність самого Послання про зовнішнє і внутрішнє становище України. Вона дещо банальна, проте, достатньо вагома. Адже Главі держави, по суті, мало що є сказати українцям, і парламентаріям зокрема. Особливо – про зовнішнє становище України. Зауважимо – гарант мав виступити із зверненням до підписання протоколу про приєднання до СОТ. Отже, як факт, Ющенко подати цю подію не міг, а без такого важливого штриха, зовнішньополітичний розділ Послання, погодьтеся, виглядав би блякло. Про що без СОТ міг би говорити Президент? Про невизначені терміни ЄС щодо спрощення візового режиму з Україною? Про неоднозначні відносини (особливо, «газові») з Росією? Будь-яка тема, окрім «сотівської» була б для гаранта програшною. І виступати без женевського «акценту» Віктору Андрійовичеві було не з руки. Другий – сформований порядок денний засідання парламенту припускав розгляд низки важливих державних питань, які повинні були йти услід за виступом Ющенка… серед них – горезвісне питання про ПДЧ. Погодьтеся, першим персонам держави, які підписалися під«листом трьох» і який став притчею во язицех, було б вельми ніяково висилати на адресу Генсека НАТО петицію, в якій Ющенко, Тимошенко і Яценюк пояснювали б, що поквапилися з відсиланням попередньої епістоли. Більше того, сповіщення Яапа де Хооп Схефера про те, що голова українського парламенту поспішив з підписанням звернення про бажання України приєднатися до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному Альянсі, виставило б Арсенія Яценюка в украй непривабливому світлі. І високий натовський чиновник цілком міг би задатися питанням: чи демократично вчинив спікер, виступивши від імені всього українського законодавчого органу, не повідомивши інших депутатів?
Третім приводом для Банкової загострити парламентський конфлікт могла послужити відсутність домовленостей про кадрові питання, вирішення яких, як відомо, розтяглося до непристойності. Якщо хто не пам'ятає, то в Україні досі немає двох віце-спікерів, одного віце-прем'єра, причому, що займається вельми важливою економічною сферою – ПЕК. Також вакантні місця голів Антимонопольного комітету, Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення, Фонду держмайна. Багатозначна пауза намітилася в питанні Генпрокурора. По всіх цих кадрових позиціях Секретаріат Президента має більш ніж серйозні розбіжності з урядом. І якщо розгляд і затвердження цих питань затягується, причому, штучно, тобто привід говорити про приховане протистояння як всередині коаліції, так і між Кабміном і СП.
А ви побачили, як майстерно глава Секретаріату Президента Віктор Балога постарався обернути ситуацію на користь Ющенка? Досить було заявити про те, що Глава держави відмовився презентувати своє Послання через те, що «фракції більшості і меншості виявилися нездатними не тільки дослухатися одна до одної, а й слухати лідера нації», щоб дати зрозуміти, що до парламентської кризи гарант не має ніякого відношення. І вслід досить недвозначно натякнути: «якщо депутати, делеговані своїми виборцями у владу, і далі не будуть здатні виконати комунікаційну роль (тобто, вислухати Послання гаранта – авт.), тоді Президент реалізує конституційний обов'язок іншим чином. Проте переконаний, що такий поворот буде далеко не кращим епізодом у взаєминах між Главою держави і Верховною Радою».
Але залякування парламентаріїв навряд чи може позитивно відбитися на взаєминах Президента і Верховної Ради. Так і не розв'язавши клубок внутрідержавних інтриг, гарант ризикує накликати на себе невдоволеність Заходу вже у найближчому майбутньому. Адже заблокований не без допомоги СП парламент навряд чи зможе ратифікувати протокол про вступ до СОТ навіть протягом місяця. І вже тим більше, у відпущений для України термін (до 4 липня 2008 року) прийняти поправки до 11 законів Верховна Рада теж буде не в змозі.
Схоже, головна помилка Віктора Ющенка в тому, що він не зміг оптимально збалансувати зовнішні і внутрішньополітичні інтереси. Біда в тому, що такі помилки виправити дуже важко.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом