Віктор Ющенко, підписуючись 16 січня під листом про бажання України приєднатися до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному Альянсі, адресованого Генсеку НАТО Яапу де Хооп Схеферу, не міг не припускати, чим може обернутися для нього самого і вітчизняного політикуму подібна ініціатива. Знаючи, наскільки «натовська тема» болюча і вибухонебезпечна для українського суспільства, Президент, проте, вирішив зіграти на цій чутливій струні, залучивши до гри на національних нервах прем'єр-міністра Юлію Тимошенко і спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка. І якщо Гаранту вже не вперше ухилятися від критичних стріл з «натовського приводу», а Тимошенко могла виправдатися підкоренням президентській волі, то розчерк пера молодого голови парламенту справив детонуюче враження, що підірвало і таку напружену атмосферу у ВР. У результаті: блокування трибуни Ради, параліч законодавчого процесу, невизначеність з датою початку другої сесії. І, як наслідок – ухвалення важливих для життєдіяльності країни законів, серед яких – «Про Кабмін», депутатську недоторканність, діяльність місцевих органів влади, відкладено на невизначений термін.
Відзначивши, скільки часу і сил було витрачено політиками з коаліційного і опозиційного табору на роздуття чергового натовського скандалу, не можна не пропустити головного: ініціатива офіційного звернення до глави Північноатлантичного Альянсу виходила з Секретаріату Президента. Отже, сам Віктор Ющенко, ставлячи першим свій підпис під зверненням, навмисно ввів політикум у черговий конфлікт. «Але ж параліч роботи Верховної Ради – не на користь гаранта!», - подумає багато хто. Так, на перший погляд це дійсно так, адже процес ухвалення президентських законопроектів затягнувся до непристойності, так само як зависли і кадрові питання уряду і парламенту. І Віктор Андрійович навпаки повинен був будь-якими шляхами стимулювати роботу законодавчого органу. Тоді навіщо Глава держави зробив прямо протилежну дію?
Схоже, ідея відправки резонансного листа Яапу де Хооп Схеферу народилася в головах президентських аналітиків і політтехнологів не випадково. Швидше, дане послання стало лише зручним мотивом для того, щоб паралізувати законодавчу діяльність в країні з тим, щоб у політиків з'явилися причини заговорити про можливість проведення дострокових виборів. Кому, крім опозиції, потрібні перевибори, запитаєте ви? Відповімо: Віктору Ющенку.
Ні для кого не секрет, що переформатування законодавчої влади, що відбулося в Україні на початку осені 2007 року, мало на меті зовсім не направити розвиток нашої держави в демократичне русло, як про те заявляв Президент. Для останнього дострокові вибори були єдиною можливістю припинити безперервні наступи на президентські позиції з боку антикризової коаліції, і її головної рушійної сили – Партії регіонів. Гаранту і його команді вдалося провернути титанічну за своїми масштабами операцію, результатом якої став відхід від виконавчої і законодавчої влади тієї самої антикризової коаліції. Проте, подальші події пішли не за сценарієм Банкової – повернути в найкоротші терміни втрачені згодом політреформи зразка 2004 року, що вступили в силу, Главі держави не вдалося. Пригадайте: головною вимогою Ющенка, на якій він неодноразово робив акцент, було негайне затвердження в Раді президентських законопроектів, частина з яких якраз були направлені на відновлення колишніх повноважень Президента.
Проте, вже пройшло чотири місяці з дня проведення позачергових виборів, і три – з початку роботи Верховної Ради шостого скликання, а віз президентських законодавчих ініціатив і «нині там». За хронологією законопроекти, які Віктор Ющенко просив Раду розглянути як невідкладні, поступили в секретаріат парламенту ще в середині січня 2008 року. Не дивлячись на заяви Юлії Тимошенко про те, що правки гаранта до закону про Кабмін демкоаліція (і, зокрема, БЮТ) прийме без сучка і задирочки, руху в цьому питанні немає. Затримка, видно, відбулася через те, що Банкова і Грушевського, 12 ніяк не владнають кадрові питання. І паузу тримає якраз БЮТ, без якого НУ-НС може вирішити долю президентських законопроектів тільки двома шляхами. Перший: піти на компроміс з опозицією в особі Партії регіонів. Спосіб, треба визнати, практично нереальний, навіть не дивлячись на відмітну для українського політикуму межу домовлятися з опонентами з таких питань, по яких, здавалося б, досягти згоди неможливо апріорі. Другий: створити в парламенті конфлікт, вирішити який можна було б тільки одним способом – черговим розпуском і переобранням Верховної Ради. Причому, зробити це, по можливості, чужими руками. Ради.ло б тільки одним способом - розпуском тря на відмітну для українського політикуму межу домовлятися даж І ось тут-то тема НАТО припала якраз до речі.
Дивіться: стало ледве відомо, що тріумвірат Президент-прем’єр-спікер підписали і відправили Генсеку Північноатлантичного Альянсу відоме звернення, пішла прогнозована реакція: парламентська опозиція в особі Партії регіонів заблокувала трибуну ВР і внесла пропозицію продовжити роботу тільки після того, як парламентарії дадуть оцінку вчинку Арсенія Яценюка. Нагадаємо: в численних коментарях опозиціонери наполягали на тому, що голова Ради не міг за власною ініціативою підписувати звернення адже він, на думку коментаторів, виразив волю всіх 450 депутатів. Яка, проте, далеко не така однозначна. Як би там не було, але робота парламенту забуксувала, і навіть дві погоджувальні ради лідерів депутатських фракцій не дали відповіді на питання – коли ж відновиться робота законодавчого органу?
Тут же знову піднялася тема проведення всеукраїнського референдуму з питання приєднання України до НАТО. І якщо фракції меншості (зокрема – комуністи) цілком очікувано заявили про те, що готові повернутися до конструктивної роботи тільки після проведення плебісциту, то позиція Секретаріату Президента, яку озвучив Віктор Балога, напевно стала в деякому роді несподіванкою. Так, глава СП повідомив, що ініціюватиме обговорення можливості проведення всеукраїнського плебісциту щодо вступу України в НАТО і ЄС під час чергової зустрічі Президента, голови Верховної Ради і прем'єр-міністра. «У народу варто запитати про його думку щодо членства країни і в Північноатлантичному, і в Європейському союзах, щоб отримати чіткий суспільний висновок щодо євроатлантичного курсу офіційного Києва. Результат цього загальнодержавного опитування повинен бути врахований при ухваленні відповідних державних рішень», - заявив він. І тут же видав, що проведення плебісциту з питання вступу в НАТО і ЄС доцільно, але тільки тоді, коли Україні пришлють офіційне запрошення до вступу до однієї із згаданих структур. Як відомо, ні в НАТО, ні в Євросоюз нас не покличуть ще досить довгий час. «Адже результат референдуму має силу закону, який не потребує затвердження державними органами. Буде одночасно радісно і смішно, коли український народ висловиться за членство в організації, де нас поки не готові прийняти», – звернув увагу Балога. І тут же запропонував підтримати ініціативу Яценюка про проведення національного дорадчого опитування з «натовської теми», яке, звичайно ж, ніколи не матиме тієї ж сили, яку має референдум. Тим паче, що подібні опитування вже проводили різні політичні сили, і їх результати були украй невтішні для прихильників вступу України в згадані структури. У той час влада показово не сприйняла цих результатів, так що ризикувати, і організовувати з цього приводу навіть опитування – не в її інтересах.
Для чого ж і, головне, кому потрібна тема плебісциту? Відповідь проста – тим, хто не зацікавлений у його нинішніх результатах, які, при украй низькій обізнаності населення про реалії членства в НАТО, напевно виявляться негативними для лобістів приєднання до ПДЧ. Тоді ще одне питання – навіщо ж була затіяна метушня з листом до Яапа де Хооп Схефера і подальшим паралічем роботи ВР? Відповідь очевидна – для того, щоб підштовхнути політиків до думки, що порядком тривала пауза в роботі Ради зможе стати приводом для її позачергового розгону. На підставі пункту 3 статті 90 Конституції, що свідчить, що «повноваження парламенту можуть бути достроково припинені Президентом, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть початися». І думки ці, треба відзначити, вже зародилися і були навіть озвучені представниками різних партій. Отже, дим дострокових виборів, який, як відомо, без вогню не буває, вже показався на політичному горизонті України.
А ідея плебісциту стала такою собі ширмою, що приховує істинні наміри і вчинки головного гравця вітчизняної політики. Адже у Віктора Ющенка, по суті, знову не залишилося іншого вибору, як перезавантажити політичну систему країни, оскільки Юлія Тимошенко виявилася несумісним з гарантом «девайсом». Усунути який можна тільки за допомогою єдиного інструменту – перевиборів Верховної Ради на підставі третього пункту 90 статті Конституції. І робити це Віктор Андрійович має намір чужими руками. Руками опозиційних парламентаріїв. Чи вистачить у них мудрості протистояти спокусі саме таким чином відквитатися з лідером БЮТ і повернутися у владу? Питання, звичайно, цікаве. Але щось підказує, що одночасно з перевиборами до парламенту можуть трапитися і дострокові вибори Президента. Маніпуляції Банкової не можуть продовжуватися довго.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом