СЬОМИЙ

Якби існувала така наука, як герметична політологія (за типом масонських герметичних наук), то один з розділів її можна було присвятити магічній дії числа 7 на політичне життя. Сьомий рік будь-якого століття несе в собі спробу встановлення нових правил – переважно насильним шляхом, прикриваючись розмовами про загальне благо. Як тут не пригадати Третьочервневий переворот у Росії в 1907 році, русійсько-франко-австрійські конфлікти 1807 року або події 1607 – одного з кульмінаційних в історії московської смути? При цьому сьомий рік будь-якого століття містично впливає на долі різних народів – цього року народжуються великі диктатори і поети.

Але досить про містику. Існують реалії. Герметична політологія ще не написана. І навряд чи коли-небудь буде створена. Ми живемо в Україні. На початку ХХI століття. І маємо справу з реальним 2007-м – що йде в історію – роком.

Чим він запам'ятається передусім?

2007 рік для України був роком нестабільності. Передусім – політичної нестабільності. Президент впродовж року намагався довести, що право і закон несуть одне і те ж, і що право повинне домінувати над законом. Тобто, декларував те, що було віддано засудженню ще в XVIII – XIX століттях, коли представники європейської і північноамериканської цивілізацій оголосили про принципи диктатури закону і примату закону. Президент вчинив два кроки – через два століття – до пережитків середньовічної логіки і поставив право над законом. Що з цього вийшло – пам'ятають усі: 2 квітня, розпуск парламенту, перевибори.

2007 рік показав, що Ющенко не бажає бути гарантом Конституції. Він дуже вже хоче бути Батьком нації. Гарант Конституції зобов'язаний стежити за неухильним дотриманням всіх писаних правил і законів у державі, не порушуючи їх і не даючи порушувати їх іншим. Батько нації повинен вимагати шанування для себе особисто, читати молитву перед тим, як сісти за стіл зі всім сімейством, передавати якісь історичні знання нащадкам, шльопати по попах неслухняних, розставляти по кутках, але при цьому пам'ятаючи, що всі вони – його чада безрозсудні. Саме це і демонстрував Президент впродовж року.

2007 рік став роком зміни влади в Україні. Формально це виражалося у відході однієї коаліції і приході іншої, що сформувала свій уряд на чолі з Юлією Тимошенко. Реально ж у країні замість яскраво вираженого двовладдя на початку року сформувалася тривладність: Кабінет Міністрів – Секретаріат Президента – опозиційний Кабмін. Кожний – зі своїми владними можливостями, кожний – зі своїм апаратом і своїм впливом на ситуацію в країні.

2007 рік став роком завершення Помаранчевої революції в Україні, яка продовжилася – як і перша буржуазна революція в Росії – два з половиною роки. Завершилася Помаранчева революція тим же, що і тоді: в 1907 році цар розпустив Думу і поставив крапку в революційних процесах. На зміну революції прийшла столипінська реакція. У 2007 році Президент розпустив Раду. На зміну революції прийшло щось нове. Але чи стане Юлія Тимошенко «Столипіним у спідниці»? І чи не дуже небезпечно бути Столипіним у київських умовах?

Свідченням того, що революція – слава Богу – завершилася, є криза політичних проектів, «народжених революцією». Обидва табори – і помаранчевий, і біло-синій – випробовують серйозні труднощі організаційного і ідеологічного характеру. У 2007 році Партія регіонів – раніше монолітна і єдина – з'явилася в іншій іпостасі: вона була одним із джерел нестабільності, час від часу викидаючи на-гора якісь інтриги і скандали. Вже тільки ледачий не говорить про конфлікт бізнес-групи ПР з номенклатурною групою усередині партії, умовно Ахметова і Януковича. І поки Рінат Леонідович скоює ритуальні танці навколо Президента, то перераховуючи кошти до Фонду Катерини Ющенко «Україна – 3000», то одержуючи орден «За заслуги» для Бориса Колесникова, то пост Секретаря Ради національної безпеки і оборони України для Раїси Богатирьової, Віктор Янукович намагається створити основи для цивілізованого існування опозиції в країні.

У той же час остаточно розділився помаранчевий табір – на власне помаранчевих і на «білих з сердечком». Багато моментів у політичному житті України в 2007 році свідчили про відсутність довіри один до одного із сторони як Президента, так і нинішнього прем'єр-міністра. Віктор Ющенко і його оточення неодноразово підкреслювали свою незадоволеність Юлією Володимирівною і вимушене терпіння її на посаді прем'єра. На честь нового прем'єра, вона продемонструвала витримку і спокій – на відміну від торішньої істерії – і не дала втягнути себе в провокації по відношенню до Президента.

2007 рік став роком втілення урядом програм соціального розвитку країни, роком актуалізації принципів соціальних пріоритетів і соціальної відповідальності бізнесу. Вперше уряд України поставив основною задачею не темпи економічного зростання, а методи трансформації економічних показників у реальні соціальні виплати. Роль міністра соціальної політики зросла – Михайло Папієв став одним з основних урядових ньюсмейкерів. Намітилися серйозні реформи в соціальній галузі. Проте нестабільність у політиці відобразилася і на уряді – його лихоманило передвиборною лихоманкою.

2007 рік став роком, який продемонстрував, що народ України може обходитися і без політиків. В країні були паралізовані всі інститути влади. Рада не працювала, уряд був обмежений у своїх діях, Секретаріат Президента займався інтригами. А трамваї ходили, народ виходив на роботу, темпи економіки збільшувалися, народ жив не гірше, ніж раніше – для багатьох цей рік став роком підвищення добробуту. Не один громадянин задумався: а навіщо вони нам потрібні – ці самі політики? Без них спокійніше! Махновщина трансформувалася в нові форми: тепер гуляйпольську вольницю прийнято іменувати «розвитком структур цивільного суспільства».

2007 рік став роком кризи еліт в Україні. Старі еліти все більше втрачають авторитет. Нові ще не намалювалися на горизонті.

2007 рік не став роком проривів на міжнародних напрямах. У відносинах з ЄС ми не просунулися ні на крок – всупереч заявам ведучих політиків. Більш того: Шенгенська зона присунулася до меж України, і ми втратили ту саму не «закордон», яким для нас була Польща. Всупереч обіцянкам європолітиків, шенгенські візи не сталі більш доступними – євроурядовці всіляко розставляють перешкоди перед українцями, охочими торкнутися до скарбів європейської цивілізації. Нас не люблять навіть румуни (про що свідчить провальний і ганебний візит Президента до Бухареста), зате ми любимо румун (навіть безвізовий режим для них встановили). У СОТ ми не вступили. У НАТО – тим більше. З Росією – відносини невизначені – принаймні, ціна на газ ще більше виросла.

2007 рік став роком визначеності для Росії (хоча б зрозуміло, хто буде наступним президентом РФ) і роком невизначеності для Грузії. Взагалі 2007 рік став роком кризи популізму на пострадянському просторі – і події в Україні, і події в Грузії, і події в Киргизії, і трансформації режиму Лукашенка в Білорусі, і зміни у внутрішній і зовнішній політиці Туркменістану після Ніязова, при Бердимухаммедові – тому свідчення. Прихід до влади в Україні Юлії Тимошенко, яка в 2005 році виступала в ролі ультрапопулістського діяча, на фоні загальної кризи популізму вселяє надію на те, що в подальшому вона з'явиться як більш конструктивний політик. Зміг же відмовитися від популізму як основи політики її друг, президент Франції Ніколя Саркозі?

2007 рік залишається у минулому, в історії. Настає рік 2008. Вісімка – символ балансу, рівноваги, утихомиреності. Сподіватимемося, що вона дасть нам можливість злегка відпочити. Перед роком 2009-м, роком нових політичних катаклізмів і потрясінь. Роком нових президентських виборів.

З Новим роком, дорогі друзі!

Кость Бондаренко

Інститут Горшеніна