«Кадри вирішують все». Відомий афоризм найбільше підходить до тих подій, що розгорнулися після призначення прем'єр-міністра і остаточного визначення персонального складу українського уряду. Переживши коаліціаду, спікеріаду і прем’риаду український політикум перейшов до нового, не менш інтригуючого етапу – переформатування виконавчої вертикалі влади. Оскільки таке поняття як спадкоємність влади в Україні відсутнє, то процес цей можна було б назвати буденним – нові політичні мітли просто зобов'язані мести по-новому. Проте, цього разу перетасовування кадрів має дещо відмінний від колишніх акцент.
Запорука успіху - дружба проти всіх?
Тенденція останніх днів: президент, прем'єр і опозиція зайнялися спорудою систем заборон і противаг, які, з одного боку, допоможуть їм, а з іншого – перешкодять конкурентам посилити свої позиції напередодні відповідального старту.
Ми не дарма на самому початку статті згадали про кадри, що вирішують усе. Звичайно, в реаліях української політики не можна говорити про переваги, які дають тому або іншому інституту влади певні кадрові призначення. Швидкоплинність політичних процесів в Україні нівелює важливість ставки на одну персону – адже завжди є ризик, що при певному розкладі вона може опинитися в таборі конкурентів. А тому вибудовувати систему заборон і противаг, розраховану на тривалий (1-2 роки і більш) термін, в нинішніх умовах безглуздо.
Що стосується Віктора Януковича і його Партії регіонів, то його противага діючої влади – це тіньовий Кабмін. Звичайно, регіонали не чекали, що створення альтернативного уряду не знайде підтримки у КПУ і Блоку Литвина. І якщо позиція останніх багато в чому зрозуміла (Володимир Литвин неодноразово підкреслював, що має намір балансувати між більшість і меншістю), то демаршу комуністів є тільки одне пояснення – гратися у владу, реальної влади не маючи, «червоні» не хочуть. Крім того, залишається вірогідність, що один значущий пост КПУ отримає, якщо НУ-НС і БЮТ, незважаючи на протестну риторику, все ж таки затвердять першим віце-спікером Адама Мартинюка. Чи здатний тіньовий уряд реально впливати на ситуацію в країні? Навряд чи. Попередній досвід показує, що така освіта, представники якої не мають реальних повноважень, приречена на провал. Єдина користь у Кабміні-антагоністі – «тіньовики» повинні коректно і обґрунтовано критикувати владу, не забуваючи подавати альтернативні і практичні законопроекти і постанови. Інакше така задумка не годиться навіть для популяризації партії в очах електорату.
Безсумнівно, найбільш резонансним кадровим ходом відзначився Віктор Ющенко, який своїми указами призначив на пост секретаря РНБО регіоналку Раїсу Богатирьову, а на посаду заступника глави Секретаріату Президента – міністра в уряді Януковича Юрія Богуцького. Цими призначеннями Гарант затьмарив навіть кадрові рокіровки Кабміну Тимошенко, який того ж дня віддав пости в ДПАУ – Сергію Буряку, Держмитслужбу - Валерію Хорошковському, і в НАК «Нафтогаз України» Олегу Дубині.
Версій про те, за яким принципом Ющенко ввів в керівництво РНБО і СП представників опозиції, багато. На наш погляд, Глава держави цими кадровими призначеннями переслідував три мети. Перша: гарант дав зрозуміти, що не відмовився від створення в парламенті широкої коаліції за участю Партії регіонів. Враховуючи, що його повноваження у сфері формування більшості на Верховну Раду не розповсюджуються, Віктор Андрійович вирішив надати представникам опозиції пости у виконавчій владі – те, що обіцяла, але так і не зробила Юлія Тимошенко. Призначаючи на пости в підконтрольних йому структурах опозиціонерів, Президент, по суті, створив прецедент, який у майбутньому зможе послужити йому добру службу – на цій підставі Ющенко може заявити, що робив реальні кроки в справі об'єднання політичних еліт країни. Друга: як відомо, в 2005 році гарант вже намагався наділити РНБО функціями, що дублюють урядові. Тоді Віктор Андрійович прагнув створити противагу Кабміну Тимошенко, що набирав популярність . Проте, та спроба зазнала невдачу, і не в останню чергу, тому що на чолі Ради безпеки стояла близька Ющенку людина – Петро Порошенко. Схоже, що Президент вирішив повторити трюк дворічної давнини, правда цього разу він вважав за краще загребти жар чужими руками. Хід з призначенням Богатирьової напевно був тонко і завчасно розрахований з такою умовою, що представниця опозиційної Партії регіонів з радістю вхопиться за можливість контролювати діяльність не тільки всього Кабміну, але і особисто Юлії Тимошенко. Крім того, не можна скидати з рахунків особисту конкуренцію двох, безумовно, харизматичних панянок вітчизняного політикуму. Загалом, можна сказати, що Ющенко знайшов оптимальну кандидатуру, здатну зрівноважити Тимошенко-прем'єра. Але чи дасть він Богатирьовій такі ж повноваження, які свого часу мав Порошенко – питання не з легких. Відповідь на яке ми, ймовірно, отримаємо вже скоро, але в тому випадку, якщо Богатирьова не візьме самовідвід.
І, нарешті, третя мета: призначенням Богатирьової на пост Секретаря РНБО Глава держави спровокував сум'яття в рядах Партії регіонів, яке цілком може вилитися в досить несприятливі для цієї політсили результату, аж до розколу. Про те, що указ Президента про працевлаштування Богатирьової розладнав бойові порядки опозиції, свідчать суперечливі коментарі представників ПР. Так, якщо регіоналка Ганна Герман-Стецьків вітала призначення свого колеги за фракціями, то у нардепа від ПР Юрія Мірошниченка воно викликало подив. Віктор Янукович був більш конкретний у оцінках, заявивши, що Партія регіонів оголосила про перехід в опозицію, тому не може брати ніякої участі в керівництві державою. Крім цього, він повідомив, що свою згоду на заняття поста в РНБО Богатирьова ще не давала, і що рішення про це буде ухвалене вже сьогодні, на засіданні фракції.
Якщо призначення Богатирьової відбудеться де-факто, то Тимошенко не залишиться нічого іншого, як зосередитися не на конструктивній роботі уряду, а на утриманні владних повноважень. Їй доведеться «дружити» проти ПР і Президента одночасно. Тут на її стороні – закон про Кабмін і значна частина коаліції, яка, якщо Ющенко спробує впливати на ЮВТ через Богатирьову, застопорить прийняття президентських поправок до згаданого закону на невизначений час.
Сплеск президентських амбіцій
Та все ж головна тенденція останніх днів – основні гравці української політики – Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, зробили ряд вчинків і зробили декілька заяв, що змальовували їх майбутні плани як вірогідних кандидатів (нинішній гарант теж підпадає під це визначення) в Президенти України на чергових або позачергових виборах глави держави.
Навіть побіжного погляду на події останніх днів вистачить, щоб зробити певний висновок – всі три згадані вище політичні персони вступили в президентську гонку. Хоча де-юре у Віктора Ющенка на президентському рахунку ще два з невеликим роки, але він, проте, вже півтора роки знаходиться в стані, який умовно можна назвати «зроблю все, щоб залишитися на посту». Пригадати хоча б два факти – розгін Верховної Ради і дострокову парламентську кампанію. Протягом півроку з моменту обнародування указу про розпуск законодавчого органу країни і практично до останнього дня передвиборної гонки, Президент став мало не головним ньюсмейкером. І якщо в першому випадку він був таким апріорі, то стати головним обличчям виборчої кампанії блоку «Наша Україна – Народна самооборона» Віктора Андрійовича вимусила необхідність запам'ятатися виборцям саме таким – рішучим (розпуск Ради), готовим на негайні реформи «заради блага України і демократії» (відміна депутатської недоторканності, зміна Конституції). Можна було б говорити і про ще одну, привабливу для електорату якість, - стати головним примирителем політичних опонентів, що втілюють Захід і Схід країни, якби гарант чітко артикулював своє бажання бачити в парламенті широку коаліцію. Проте, останнього меседжа від Ющенка не дочекалися. У той же час недавні вчинки гаранта, про які мова піде нижче, дають підстави стверджувати, що зараз Віктор Андрійович всерйоз налаштований на те, щоб утримати президентську булаву в своїх руках і після закінчення першого терміну.
Президентські амбіції Юлії Тимошенко особливо яскраво виявилися вже в новообраному парламенті. Лідер БЮТ явно не стала підганяти події і перетворювати передвиборну кампанію свого блоку у випробувальний полігон для апробації можливостей зробити замах на вищий пост в країні. Хоча результат, показаний її блоком на дострокових виборах, вже може служити для оцінки потенціалу ЮВТ як кандидата на посаду глави держави. Адже відомо, що виборці восени 2007 року голосували не так за блок, як за його лідера, яка, як відомо, вже виконала програму-мінімум на даний відрізок політичного буття, ставши, хоч і не з першої спроби, прем'єр-міністром країни. Вже перебуваючи на посаді Юлія Тимошенко по-перше, звернулася досить-таки популістським за змістом телезверненням до народу України, яке, до речі, багато політичних експертів розцінили як передвиборну агітацію кандидата в президенти, а не діючого глави Кабміну. І, по-друге, зробила поїздку до Донецька – один з проблемних для БЮТ регіонів, з метою завоювати симпатії тамошнього населення. Звичайно, одним таким візитом поваги не заслужиш, але Тимошенко, як і півтора роки тому, продемонструвала, що заради зміцнення своїх позицій готова особисто переконувати електорат у своїй адекватності – спочатку як голова уряду, а потім, можливо, як один з потенційних переможців президентської гонки 2010 року.
Віктору Януковичу, який поки не зміг згуртувати навколо себе парламентські партії, що виявилися зовні коаліції, схоже, не залишалося нічого іншого, як зробити ряд вчинків, що демонструють його готовність вже зараз уклинитися в боротьбу за президентський пост. Спочатку глава Партії регіонів заявив про відхід у конструктивну опозицію. Потім прозвучав його меседж про створення так званого тіньового уряду, головною метою якого стане тотальний контроль діяльності Кабміну Тимошенко і розробка власних урядових ініціатив, як, наприклад, робота над проектом бюджету-2008. Зовсім вже позначив свої президентські амбіції Віктор Янукович тоді, коли заявив, що не «хоче» вступати в боротьбу, що почалася по суті між Ющенком і Тимошенко, за пост президента. У той же час Віктор Федорович не сказав, що вінне боротиметься за цю посаду. Упевненість у тому, що Януковичу як кандидату на президентство є що сказати, ґрунтується на його заяві про те, що його партія готова внести до парламенту вже підготовлений проект змін у Конституцію, що припускає децентралізацію влади. «Ми наполягатимемо на виборах до всіх органів влади, у тому числі глав облдержадміністрацій, передачі прав регіонам, створенні верхньої палати парламенту, де були б представники регіонів. Не урядовці з Києва повинні управляти регіонами, а регіони - самі управляти і будувати своє життя», - підкреслив Янукович. Погодьтеся, опозиційній силі, що нараховує 181 багнет, вносити до парламенту свій проект змін в Основний Закон, і чекати, що його приймуть до розгляду і проголосують – негоже. Передусім, тому що і у НУ-НС, і у БЮТ, і у КПУ з Блоком Литвина напевно в «загашнику» є свої пропозиції з даного питання. Інша справа, якщо про зміни в Конституцію говорить не лідер опозиційної фракції, а кандидат у президенти. Тоді цю заяву можна розглядати під абсолютно іншим кутом.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом