Риторичність винесеного в заголовок питання стала очевидною ще минулої середи, 12 грудня, коли коаліція вдруге безуспішно намагалася вибрати Юлію Тимошенко на пост глави українського уряду. Пройшов тиждень, а актуальність даного питання так і не нівелювалася. Навпаки, схоже, що навіть у випадку, якщо сьогоднішнє, «ручне» голосування по прем'єру виявиться для ЮВТ позитивним, зібрати обіцяну ще на минулому тижні прес-конференцію за підсумками першого засідання нового уряду лідер БЮТ не зможе. Тому що, існує великий ризик того, що підлеглих новообрана прем'єр-міністр 18 грудня не отримає.
Ми не дарма підкреслили, що небезпека залишитися без Кабміну для Юлії Тимошенко виникла одночасно з повторним внесенням її кандидатури до парламенту Віктором Ющенком. Здавалося б, своїм вчинком Президент показав, що зацікавлений у тому, щоб лідер однієї з найбільших фракцій у Верховній Раді зайняла пост глави уряду. Якби не одне «але» - паралельно з поданням на Тимошенко в секретаріат парламенту подані президентські подання на призначення міністрів за квотою Ющенка. Кандидатом на крісло міністра оборони став Юрій Єхануров, а зовнішньополітичне відомство за пропозицією Президента, повинен очолити Володимир Огризко. Саме ці два останні представлення сталі тим каменем спотикання, об який спіткнулися коаліціонери. Адже ні в таборі НУ-НС, ні у їх соратників по парламентській більшості не чекали, що Глава держави висуне такі, досить спірні фігури. Фактично, гарант створив перешкоду, «завдяки» якій відсунулося в часі не тільки голосування по Тимошенко – тотальному перегляду піддалися практично всі кандидатури на пост міністрів від обох фракцій! Якось відразу виявилося, що в списку кандидатів на міністерські портфелі є особи з неоднозначними професійними репутаціями (як, наприклад, у претендента на пост міністра освіти Василя Кременя), не «тим політичним забарвленням» (як у Юрія Мельника, який нині в. о. міністра сільського господарства за квотою КПУ), та і просто спірні кандидатури (як без п'яти хвилин міністр юстиції Микола Оніщук). Причому, що цікаво, претензії до персонального складу нового Кабміну пред'являли як ну-нсовці, так і бютівці. Так, депутат від фракції «Наша Україна – Народна самооборона» Олесь Доній повідомив, що помаранчеві дізналися про новий сонм міністерських претендентів за годину до голосування по кандидатурі прем'єра. «Кандидати в міністри не були висунуті на обговорення фракції. Нас поставили перед фактом. Нехитро, що частина депутатів виступили із зауваженнями на адресу деяких міністрів», - сказав депутат в інтерв'ю одному з видань. Він також відзначив, що проти названих вище кандидатур висловилися не тільки депутати, що представляють у блоці «Народну самооборону», але і нашоукраїнці.
Підтвердженням цьому стали слова ще одного ну-нсовця, Петра Жебрівського, який в інтерв'ю 5 каналу відзначив, що його фракція може змінити декілька кандидатур на посаді міністрів у процесі обговорення цього питання на своєму засіданні у вівторок. Жебрівський підкреслив, що фракція не може настояти на зміні кандидатур, висунутих за президентською квотою. Та і Президент у своєму недавньому інтерв'ю дав зрозуміти – назад з Єхануровим і Огризком йти не збирається. Така жорстка позиція Глави держави може коштувати йому принаймні двох союзників – Анатолія Гриценка (який напевно розраховував залишитися в кріслі міністра оборони і при Тимошенко) і Бориса Тарасюка (який вже ніяк не чекав побачити в списку кандидатів на пост міністра закордонних справ свого колишнього заступника).
Але щодо міністрів від блоку – то тут, за словами Жебрівського, зміни прізвищ в урядовому списку дуже і дуже можливі. «Міністр аграрної політики, наприклад, повинен запропонувати реформу села. І від того, яким чином ця реформа проводитиметься, стане ясно, чи «Наша Україна» матиме електоральну підтримку на наступних виборах чи ні. Те ж саме міністр охорони здоров'я повинен розказати фракції, як він збирається реалізовувати медичну реформу», - сказав він. Крім того, Петро Жебрівський припустив, що на обговорення нових кандидатур у фракції може піти 3-4 години.
.А тепер – невеликий арифметичний прийом. Як відомо, першим на порядку денному сьогоднішнього засідання парламенту стоїть питання обрання прем'єр-міністра. На думку депутата-бютівця Андрія Шевченка, Юлія Тимошенко може стати главою Кабміну за 40 хвилин. У цей час, напевно, необхідно включити повторне подання Юлією Володимирівною своєї урядової програми, питання до кандидата, і, відповідно, її відповіді на них. Припустимо, що всі 227 коаліціонерів – у залі, і по команді спікера ВР Арсенія Яценюка на 40-й хвилині засідання відбувається голосування. Тимошенко – прем'єр. Потім – друге питання порядку денного: звільнення Віктора Януковича з посади прем'єра. Питання, звичайно, чисто технічне і проголосувати по ньому можна досить швидко. Те, що звільняють Януковича, по суті, «заднім числом», ні в кого здивування не викликає – такий порядок узгоджений зі всіма парламентськими фракціями. Отже, визначаємо – на звільнення Януковича коаліція витратить від сили хвилин 15-20. Проте, справедливості ради, і не тільки її однієї - хотілося б почути звіт Віктора Федоровича про діяльність його Кабміну. Щоб, так би мовити, не порушувати причинно-тимчасовий зв'язок Янукович – Тимошенко. Так ось тільки навряд чи ми почуємо звіт глави фракції Партії регіонів – коаліціонерам буде не до того. Тому що попереду – найбільш інтригуюче питання порядку денного – голосування по персональному складу уряду. Який цілком може стати продовженням добряче підобридлого і тривалого коаліційного серіалу – особливо якщо врахувати, що тільки на обговорення кандидатур та ж «Наша Україна – Народна самооборона» готова у вівторок витратити 4 години. Плюсуємо на той час, який, за нашими прикиданнями, займе призначення Тимошенко і звільнення Януковича, в результаті одержуємо, що до третього питання на порядку денному нардепи підійдуть ближче до вечора. Нескладно припустити, що голосування по кандидатах у Кабмін може затягнутися, і сьогодні Юлія Тимошенко підлеглих не отримає.
У тому, що за таким сценарієм «18 грудня» стоять зацікавлені особи з Секретаріату Президента сумнівів практично не викликає. Мотиви Банкової зрозумілі. Там і не приховували, що демократична коаліція – провальний варіант для нинішнього Глави держави, який не без підстав сподівається придушити претендента на президентський пост в особі Юлії Тимошенко. А тому будь-яке затягування процесу призначення уряду зіграє на руку опонентам ЮВТ як в коаліції, так і в опозиції. Позицію перших пояснив той же Олесь Доній: «на користь Секретаріату Президента – отримати керований уряд і парламент, що дестабілізується, щоб у результаті єдиним органом управління країною залишився Президент України». Принципи опозиції в даній справі також зрозумілі: для Партії регіонів і солідарних з ними комуністів будь-який прокол коаліції тільки на руку. Чим довше затягується прем’єріада, тим більше у опозиціонерів мотивів заявляти, що нинішня парламентська більшість – недієздатна. Тим більше причин заявити населенню України – політичні торги усередині коаліції неконструктивні, отже і уряд, створений на такій основі навряд чи принесе користь державі.
Таким чином ризик того, що Юлія Тимошенко може стати сьогодні прем'єром без Кабміну дуже великий. Як довго новий уряд залишатиметься в такому аморфному стані залежатиме від багатьох чинників. Чинник перший – Президент. Щоб знайти уряд, ЮВТ необхідно буде не тільки умовити своїх однопартійців проголосувати за Єханурова (який, відмітимо, був проти Тимошенко-прем'єра), але і переконати в цьому ну-нсовцев, які сумніваються. Отже, зробити за Ющенка його роботу. Чинник другий – коаліція. Не можна виключати варіант, при якому НУ-НС і БЮТ розійдуться в поглядах на кандидатуру на посаду керівника того або іншого міністерства. Варто чекати, що на узгодження остаточного варіанту персонального складу Кабміну може піти не один день. Скоротити цей термін, знайти точки зіткнення, об'єднати антагоністів – ще одне тяжке випробування для ЮВТ на шляху до заповітного крісла. Чинник третій – опозиція. Юлія Тимошенко вже двічі прокололася з більшістю, що наочно показало – спиратися на хитку демкоаліцію, принаймні, безрозсудно. Отже союзників, хоч і ситуативних, у меншості шукати як і раніше необхідно. Найсприятливіший варіант – заручитися підтримкою нехай не всієї, але найвпливовішої частини Блоку Литвина. А саме – групою депутатів, що знаходяться під впливом Віктора Пінчука. Привілеї великому бізнесу в обмін на лояльність у парламенті і уряді – ось дієвий інструмент протистояння не тільки Банковій, але і представникам великого капіталу в стані Партії регіонів. Чи зуміє Юлія Тимошенко ефективно використати всі ці три чинники на свою користь? У неї просто немає виходу. Інакше вона так і залишиться прем'єром «без свити».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом