Помилка ціною в посаду

Ну що ж, іспит вівторка, тест, випробування на міцність з неймовірними потугами, склеєна демократична коаліція, по суті, провалила. Напередодні голосування за кандидатуру на пост прем'єр-міністра країни політики і політичні експерти видавали на-гора прогнози один іншого зарозуміліші. Представники парламентської більшості з неабиякою наполегливістю, що й самих їх лякає, стверджували, що черговому приходу Юлії Тимошенко на посаду голови українського уряду ніщо не зможе перешкодити. За їхніми прогнозами, ЮВТ повинна була безумовно набрати 227 голосів, і вже в середу познайомити нас з новим складом Кабміну. В опонентів демкоаліції були свої резони говорити протилежне, але далеко не всі з них могли з стовідсотковою впевненістю стверджувати, що 11 грудня Тимошенко прем'єром не стане. Швидше, в своїх негативних відгуках про можливе призначення Юлії Володимирівни кандидати в опозицію демонстрували власне неприйняття неминучого. Значно різноманітніше висловлювали своє бачення прем'єріади вівторка політологи. Але, як показала сувора реальність, жоден з учасників політичного процесу не допускав, що справа обернеться саме так: провалом голосування і черговим затягуванням формування керівних органів Верховної Ради і Кабінету Міністрів.

За всім розголосом, що створило таке невдале для Тимошенко голосування, вимальовувалася тенденція, яка в найближчому майбутньому напевно в черговий раз вплине на хід політичної історії нашої держави. Проте, перш ніж говорити про тенденції, давайте повернемося на кілька днів назад і подивимося на події минулого вівторка під дещо іншим кутом. Ситуація, в якій опинилися з одного боку коаліціонери і спікер, з іншого – Юлія Тимошенко, а з третьою – Віктор Ющенко, дає привід говорити про те, що подібний результат голосування по кандидатурі прем'єра був зумовлений заздалегідь. Причому, тут всі перераховані суб'єкти процесу допустили цілу низку помилок, наслідки яких, мабуть, вельми неоднозначно позначаться на їх подальшій політичній долі. Розберемо ці помилки.

Помилка 1. Технічна. З тієї хвилини, як на електронному екрані, розміщеному в залі засідань парламенту висвітилися результати голосування по кандидатурі глави уряду, одним з найбільш часто згадуваних в новинах словосполучень стало «система «Рада». Ще на зорі 20-го століття, коли наша цивілізація почала завзято вводити механізми-помічники, в народі міцно усталився вислів «у цю машину біс (демон, біс) вселився». Так люди називали механізми, які всупереч своїм функціональним призначенням раптом витворяли щось, їм не властиве. Схоже, саме про те ж подумали депутати-коаліціонери, коли замість очікуваних ними (і, без перебільшення, всією Україною) цифр на табло висвітився неприйнятний для парламентської більшості загалом, і для Юлії Тимошенко зокрема результат. І ось з цього, назвемо його «початковим», моменту, відбулися події, яких можна було напевно уникнути. Перше: відразу ж після сумнівного, на думку представників демкоаліції, голосування, їм не слід було вимагати, а потім у лихоманці переголосовувати висунуте спікером Арсенієм Яценюком питання. Якщо пам'ятаєте, на голосування Арсеній Петрович поставив питання про, вибачте за тавтологію, можливість повторного голосування за кандидатуру прем'єр-міністра. Яке, як відомо, завершилося з тим же результатом, що і попереднє. Тут ключову роль зіграла позиція свіжоспеченого спікера. Якби Яценюк був досвідченішим у парламентських перипетіях, май він той досвід, яким можуть похвалитися Іван Плющ і Володимир Литвин, він би не почав ставити на голосування згадане питання відразу ж після провалу по першому. Враховуючи напруження, що виникло в сесійній залі, Арсеній Петрович мав був оголосити перерву. Протяжність не мала значення. Головне, що за цей час уляглися б пристрасті, можна було перевірити дієздатність системи «Рада». Якби виникли підозри про умисне втручання в роботу системи, то, враховуючи важливість питання, Яценюк міг би поставити на голосування питання про альтернативний спосіб волевиявлення депутатів. Простим підняттям рук або бюлетенями – не має значення. Важливе інше: Яценюк міг спрямувати процес обрання глави уряду в потрібне коаліції русло. І потім, без суєти, коаліціонери проголосували б за кандидатуру Юлії Тимошенко. Ось тут могла відбутися, але не відбулося, друга подія: альтернативне електронному голосування, яке допускає регламент Верховної Ради. Тут виникає ціла низка питань. Наприклад, з якої причини голова ВР не оголосив перерву після оголошення ним підсумків голосування по прем'єру? Можлива відповідь: Яценюку просто не вистачило досвіду, щоб зорієнтуватися в достатньо непростій ситуації, і ухвалити рішення, що задовольняє позиції коаліції. Від якої він, нагадаю, був обраний. Але існує ще одне припущення: спікер, ймовірно, сам того не підозрюючи (тут можна будувати скільки завгодно припущень) зіграв на руку тим представникам більшості, які погодилися на прем'єрство Юлії Тимошенко через «не хочу». Якщо ж Арсеній Петрович поступив цілком усвідомлено, то це виставляє його в достатньо непристойному для партнерів по коаліції світлі. Відомо, що кандидатуру Яценюка вперше запропонував Президент Віктор Ющенко. З його ж протекції в.о. міністра закордонних справ став основним претендентом на цей пост. Також не таємниця, що голова ВР фактично є ставлеником Глави держави, перебуває в орбіті безпосереднього впливу гаранта. Виходячи з цього, можна сказати, що Яценюк діяв на користь Президента, який також допустив того дня велику помилку.

Помилка 2. Президентська. Вас не здивувала скутість, апатичність Глави держави, яку він проявляв у Верховній Раді у вівторок? Можливо, ненавмисно Віктор Андрійович продемонстрував своє справжнє ставлення до майбутнього прем'єра. Ще 8 грудня в інтерв'ю одному з польських видань Ющенко прозоро натякнув Тимошенко: «Сподіваюся, Юлія Володимирівна засвоїла всі помилки 2005 року, і більше їх не допустить». На перший погляд, заява неоднозначна. Пригадаєте: у серпні, всього за декілька тижнів до відставки уряду ЮВТ, гарант публічно повідомив, що ставить постреволюційному Кабміну п'ятірку за його роботу. А на початку вересня він цей самий уряд піддав жорстокій критиці, пригадавши Тимошенко її неоднозначну діяльність, пов'язану з «Єдиними енергосистемами України». Вже пізніше українці дізналися, що відставку «Юліного» уряду вирішив наперед конфлікт, що розгорівся в боротьбі за владу між оточенням Ющенка і тодішнім прем'єром. Виходячи з цього запитаємо: які саме помилки минулого повинна була засвоїти Тимошенко? Неефективну економічну діяльність, бензинову і цукрову кризи? Чи спробу зосередити виконавчу владу в своїх руках, дистанціюватися від Банкової?

Так чи інакше, 11 грудня Віктор Ющенко не зробив того, чого повинен був зробити Президент, який неодноразово заявляв про важливість створення демократичної коаліції, формування такого ж уряду. Гарант просто відсторонився. Не виступив зі свого місця в залі Верховної Ради, не напоумив тих, що піддалися вакханалії депутатів, не звернувся до спікера з проханням оголосити перерву і перевірити функціональну справність системи голосування. Словом не виконав своєї конституційної ролі. Пригадаєте, як понесли з парламенту президентський штандарт. Цей вчинок вельми красномовно говорив: Ющенко підтримав провал Тимошенко і тих, хто цьому радів – в душі або публічно. Чого вартий той факт, що у вівторок ми так і не почули позиції самого Президента по тому, що відбулося в стінах Верховної Ради. Говорив Турчинов, Жванія, Луценко – всі вони, посилаючись на слова Глави держави, запевняли, що все гаразд, і вже в середу Президент знову внесе кандидатуру ЮВТ, і вона отримає свої 227 голосів. Але самого Ющенка народ України не почув. Мовчання, як кажуть, знак згоди. Навряд, смію припустити, своїм мовчанням того дня Віктор Андрійович висловив підтримку Юлії Тимошенко. Швидше, безмовність Президента слід розцінювати як схвалення тим, хто відразу ж після прем'єрської невдачі лідера БЮТ заговорили про розвал демократичної більшості і створення широкої коаліції. Ще один нюанс, який свідчить про те, що демкоаліція може канути в лету, – разом з кандидатурою Тимошенко Ющенко вніс до парламенту подання про призначення міністрів за своєю квотою. Серед яких досить несподівано прозвучало прізвище Юрія Єханурова як кандидата на пост голови Міноборони. По суті, такі подання Глави держави зіграли роль детонатора, який, спрацювавши, зможе розколоти більшість зсередини. Це вже відбувається: за словами ну-нсовця Геннадія Москаля, в помаранчевій фракції росте невдоволеність кандидатурами, висунутими Ющенком. «Не можна нав'язувати тих осіб, які не сприймаються більшістю фракції. Ми відкрито висловили свої претензії проти тієї чи іншої кандидатури. Їх повинні довести до Секретаріату Президента і запропонувати інші. Якщо будуть запропоновані ці - за цих ми голосувати не будемо», - сказав він.

Чи було внесення цих кандидатур неосмисленою помилкою Президента? Навряд чи. Швидше, воно було обґрунтоване недоцільністю функціонування демкоаліції, і уряду Тимошенко – зокрема. Безумовно, неприязнь, що раніше простежується, між цими політичними фігурами була прихована від громадськості. Вірніше, з обох боків робилися спроби її приховати. Зараз очевидно – гарант до останнього опиратиметься призначенню Тимошенко прем'єром, будь-якими способами затягуючи процес її затвердження на цій посаді. А Юлія Володимирівна, напевно, незабаром постарається виставити гаранта в дуже непристойному світлі, що, з одного боку, викличе певну реакцію з Банкової, а з іншого – раз і назавжди зніме необхідність замовчувати свої президентські амбіції.

Помилка 3. Передпрем'єрська. Очевидний прорахунок ЮВТ в тому, що вона ще задовго до голосування робила спроби заручитися підтримкою з боку Партії регіонів і Блоку Литвина. Пригадати хоч би її слова про те, що пост один з віце-прем'єрів може зайняти опозиціонер, та і за першого заступника спікера від меншості БЮТ неодмінно проголосує. Лояльність до опозиції, що виявилася в намірах Юлії Володимирівни, обґрунтована її крайньою невпевненістю в партнерах по демкоаліції. Тимошенко аж до голосування по прем'єру була не впевнена в підтримці НУ-НС. Причин для такої невпевненості у неї було хоч відбавляй. Головна ж – завуальоване небажання Ющенка і його оточення бачити ЮВТ головою Кабміну. І якщо гарант за день до горезвісного голосування вівторка ще коливався, то виступ лідера БЮТ з парламентської трибуни поставив все на свої місця. Тимошенко, як вважає політолог Вадим Карасьов, висловила свої не прем'єрські, а президентські наміри. Що, звичайно, не могло сподобатися Ющенку і іншим, тим, що розраховує на президентське крісло політикам. Ще один промах ЮВТ, на думку Карасьова, в тому, що запропоновані БЮТ кандидатури на міністерські пости, «це не просто Кабінет міністрів, а особистий президентський кабінет Тимошенко». Крім того, злий жарт з Юлією Володимирівною може зіграти її тривала гра в лібералізм, з яким вона і її політсила йде назустріч невгамовним апетитам представників опозиції. Так, за словами Олександра Турчинова, більшість вже зробила всі можливі поступки для опозиції в питанні розподілу парламентських комітетів. За його словами, немає перешкод, щоб вже сьогодні, 14 грудня, проголосувати за прем'єра, а потім обрати голів комітетів ВР. Але переговори зриваються. «Ми вважаємо, що йде процедура затягування часу, як це було два роки назад, коли вони намагалися таким же чином зруйнувати коаліцію демократичних сил», - пояснив він. Та і з боку партнерів по коаліції розуміння, схоже, немає. Інакше, як можна розцінювати слова Юрія Луценка, який вчора заявив, що голосування по прем'єр-міністрові буде розглянуте наступним питанням після ухвалення постанови про розподіл парламентських комітетів.

З цього вимальовувалася така тенденція: чим би не закінчилося в п'ятницю, 14 грудня, голосування по кандидатурі прем'єра, і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко зробили низку вчинків, які можуть коштувати їм обом, у різних, зрозуміло, тимчасових перспективах, постів.