Парламентські «чудеса на віражах»

Скажіть, вам подобається їзда ривками? Ось коли ви розгоните своє авто до 100 км/год за 12 секунд, а на 13-й доводиться різко гальмувати, оскількиє реальна небезпека попасти в задній бампер машини, що стоїть перед вами в пробці. Погане відчуття, чи не так? Нудотне навіть. Схоже відчуття виникає від роботи Верховної Ради шостого скликання. Адже парламент, як нам обіцяли Президент Віктор Ющенко, його апологети з НУ-НС і представники БЮТ, які вирішили об'єднатися з ними, повинен був з першого ж дня своєї діяльності набрати просто-таки приголомшливу швидкість. Вже в перший день, як нам з вами пророкували згадані люди, під куполом на Грушевського повинна була народитися коаліція демократичних сил. Потім, можливо, з короткою перервою на обід у парламентському кафе, в Раді вибрали б спікера – звичайно, від коаліції. А після ще однієї нетривалої перерви на обжерливість, коаліція проголосувала б за главу Кабміну, сформувала б уряд. І про прийняття першочергових 12 законопроектів у перші 12 годин (або скільки на всі ці «добрі справи» було б потрібно часу) депутати-коаліціонери вже точно б не забули. Оскільки такі повноваження делегував майбутнім коаліціонерам народ. Вірніше, та його частина, яка захотіла бачити в парламенті НУ-НС і БЮТ, так щоб неодмінно в одному парламентському формуванні, ім'я якому – більшість. Але – не склалося з місця в кар'єр. Не запускається обіцяна програма дій з першого разу, а якщо і запускається години на дві-три, то після дає збій і йде в перезавантаження.

Коаліційний стоп-кран

Воно, звичайно, зрозуміло: створювати коаліцію – не груші відомим місцем оббивати. Це нам, наївним, здається, що ось є два блоки, що звуть себе демократичними силами, і що ці два політичні формування можуть легко об'єднатися і зажити душа в душу. Нам-то бачиться, що відмінностей особливих у демократів немає. Адже ради чогось вони угоду про створення коаліції ще в лютому 2007 року в Пущі-Водиці підписали. Для чогось ще до позачергових виборів пости розписали, відповідальність поділили. Чого їм брикати, один одного за грудоньки тягати? Вони ж всі – демократи! Раз назва одна, значить і діяти повинні спільно, узгоджено. Коаліції там без підкилимових домовленостей формувати, за спікера голосувати відкрито, а не таємно. Прем'єра і міністрів вибирати на одному диханні. За законопроекти голосувати не пакетом, а по окремості. Оскільки перше, за словами Президента – недемократично. Зрештою, це ж все наперед зумовлено, підписами скріплено! Гладенько повинно проходити, без сучків і задирочок.

Але ж ні, не виходить швидко, гармонійно, без інтриг. Тому що це – політика. А яка ж політика без інтриг, кидалова, взаємних звинувачень? Політики без всіх перерахованих речей, схоже, не буває. Особливо, якщо вона – українська. Ось і є схожою робота Верховної Ради на потужне авто, що вимушено гальмує внаслідок перешкод, що раптово виникають .

Пам'ятаєте, що було 23 листопада? Правильно, нічого особливого. Прийшли новообрані парламентарії в Раду, скориночки отримали, шиканули перед колегами новими нарядами, розпили по коньячку і – на перерву. Тижневу. Воно, звичайно, і попрацювати можна було б. Але виявилося, що у БЮТ і НУ-НС, які розігналися демкоаліцію ліпити, виникла раптова перешкода. Вірніше, їх декілька було. «Непідпісанти», як охрестила їх преса. Цілих вісім чоловік з пропрезидентського мегаблоку після більш піврічної розробки положень демократичної коаліції раптом усвідомили, що займалися не тим, до чого душа лежить. Прозріли, що називається. Побачили, що своїми руками можуть не відповідну сподіванням виборців більшість створити, не ту людину в спікери висунути, не тій персоні дозволити Кабінетом міністрів рулювати. Плюнули, і пішли назад. Загальмувавши тим самим діяльність парламенту.

Криза, як відомо, вибухнула, ще й яка. Передусім, посварились лідери НУ-НС. У пух і прах. Через кандидатуру спікера, яким, нагадаємо, повинен був стати В’ячеслав Кириленко. Але не став. Згадані вище «непідписанти» плюс глава Секретаріату Президента Віктор Балога уперлися і заявили, що Кириленко на цю посаду не підходить. Мовляв, не консолідує «молодий та ранній» політик у парламент, не зможе вміло диригувати більшістю і меншістю. Мов, потрібна така людина, яка б і досвід відповідний мала, і не викликала огиди в опозиційному таборі. Іван Плющ, наприклад. Або, як підкреслив Віктор Ющенко, Юрій Єхануров. Загалом, хто завгодно, тільки не симпатизуючий Юлії Тимошенко Кириленко.

Два табори пропрезидентського блоку публічно зіткнулися. Результат відомий: після тривалої бесіди Президента з Кириленком останній узяв самовідвід, повідомив ім'я нового кандидата в спікери від демкоаліції. А «непідписанти» після розмови «сердечної» з гарантом присягнулися, що угоду про парламентський союз з БЮТ підпишуть. Що, власне, вчора і відбулося. З тижневим відстроченням, відмітимо.

Отже, коаліція демократичних сил у парламенті є. Склад її критичний – всього 227 голосів, на один менше, ніж анонсувалося. У відмову пішов прихильник широкої коаліції з Партією регіонів Іван Плющ. Мабуть, не подіяли на Івана Степановича напучення Глави держави. Залишився патріарх української політики на своїй позиції – «ширка» і нічого іншого! Навіть не дивлячись на те, що демкоаліція – ось вона, тільки бери і працюй на благо держави. Так ні ж.

Здавалося б, раз є більшість, можна сміливо набирати обороти: вносити для голосування кандидатуру спікера, затверджувати її, потім таким же «макаром» – прем'єра. А там і за формування уряду братися. І законопроекти голосувати: про відміну депутатської недоторканності, армії, землю, Кабмін, опозицію, імперативний мандат і інше. Адже час йде – завтра вже грудень на дворі, а країна до цих пір сидить без головного фінансового документа - бюджету на 2008 рік. Але тут знову – стоп, зупинка! Перерва в роботі парламенту до вівторка, 4 грудня. Навіщо перерва, чому?

Зняти спікера з «ручника»

Передусім тому, що коаліцію-то сформували, а ось голови Рахункової комісії, яка без керівника не може займатися підрахунком голосів, відданих за ту або іншу кандидатуру в спікери, прем'єри, не вибрали. Не зійшлися з думками регіонали і бютівці, які хотіли на цій посаді свою людину бачити. 10 представників від БЮТ і НУ-НС – бютівця Євгенія Шаго, 9 від ПР – регіонала Ярослава Сухого. А для обрання потрібно 11 голосів. Схоже, тут можна говорити про конфлікт інтересів – від того, як розрулиться ситуація з головою Рахункової комісії, залежатиме, чи зможуть надалі співпрацювати БЮТ і Партія регіонів у парламенті нинішнього скликання. Причому не стільки на ситуативній, скільки на постійній основі. Адже ситуативно ці фракції вже кооперувалися, коли спільно приймали закон про Кабмін. Але Юлії Тимошенко важливо зараз, до приходу на посаду голови уряду, заручитися підтримкою регіоналів, і, по можливості, інших вірогідних учасників опозиції - КПУ і Блоку Литвина. Підтримка, причому, якомога більш перманентна, потрібна ЮВТ для того, щоб створити противагу впливу Віктора Ющенка, який, безсумнівно, постарається звести самостійність роботи прем'єра Тимошенко до мінімуму. Одним з таких важелів для гаранта може стати парламент, який за вказівкою з Банкової і узгодженням з лідерами опозиційних фракцій, не дасть уряду Юлії Володимирівни ефективно працювати. От чому вчора ж Тимошенко заявила про те, що розглядає можливість віддати один з віце-прем'єрських постів Партії регіонів – в обмін на голосування згідно із законом про опозицію. Досить «ласа пропозиція», яку, безсумнівно, регіоналам варто обдумати зі всією серйозністю. Адже загроза на досить тривалий час залишиться зовні виконавчої влади для цієї партії зараз дуже велика. У той же час, дана ініціатива показує, що лідер БЮТ вирішила видозмінити свою політику – ради досягнення своєї мети вона готова загравати з НУ-НС (перенесення переходу на контрактну армію з початку 2008 на кінець 2009 року) і ПР (пост віце-прем'єра). Це – не еволюція Тимошенко. Швидше, мімікрія, адже вибори закінчилися, і вже не потрібно прикидатися радикальною опозиціонеркою. Принаймні, до чергового волевиявлення або якщо в уряді щось не занадиться, і її звідти удруге «підуть».

Ще одна причина раптової зупинки роботи парламенту - спікеріада. Напевно вона супроводжуватиметься такими ж інтригами, як і коаліціада. Адже кандидатура від НУ-НС, яку назвав Кириленко і запевнив Ющенко – Арсеній Яценюк, досить спірна. Смію не погодитися з думкою політолога Кості Бондаренка, який стверджує, що Арсеній Петрович у дошку свій у мегаблоці, дружить з БЮТ, не має ворогів у Партії регіонів. Насправді це не так. Уявімо, що в середовищі ну-нсівців кандидатура в.о. міністра закордонних справ і насправді сприймається як нейтральна, що не належить до якоїсь однієї з численних груп впливу в НУ-НС. Дозвольте, Яценюк, апріорі, не може належати до груп впливу, оскільки знаходиться в безпосередньому спектрі Ющенка. Він – людина Президента, а, значить, так чи інакше повинен влаштовувати всіх помаранчевих. Якщо ж якась частина «вякне» щось проти цієї кандидатури – отже, незадоволені не самим Арсенієм Петровичем, а гарантом. А з такими протестуючими розмова буде короткою – складання депутатських повноважень.

Не такі вже райдужні, судячи із заяв, відносини у можливого голови ВР і з БЮТ. Інакше навіщо б Олександр Турчинов наполягав на відкритому голосуванні по спікеру? Правильно, страхуються бютівці. Адже разом з обранням спікера на публічній основі Блок хоче ініціювати голосування за законопроекти від коаліції «пакетом». З чим, нагадаємо, не згоден Віктор Ющенко, і чого напевно не допустять регіонали. Таким чином, БЮТ оберігається від можливо кидка з боку деяких представників НУ-НС по кандидатурі Тимошенко на пост глави Кабміну. Мовляв, ви нам – відкрите голосування і «пакет», а ми, зі свого боку – 156 голосів «за» Яценюка. Це – також певний майданчик для домовленостей, на які піде час, що лишився до наступного вівторка.

Нарешті, твердження політолога, що Яценюк підходить як спікер регіоналам також не відповідає дійсності. Варто пригадати тільки, які підступи будував глава МЗС Віктору Януковичу, коли останній відправлявся з візитами за кордон. До того ж, у ПР є своя кандидатура на цей пост, про що заявив депутат-регіонал Юрій Мірошниченко. Більш того, він підкреслив, що «принципова позиція полягає в тому, що Верховну Раду повинен очолити представник Партії регіонів».

Отже, боротьба за спікерство демкоаліції належить серйозна. Хоча у парламентської більшості зараз більш вагома задача – утримати з такою працею отриману перевагу в 227 голосів. Адже хіба мало що може за найближчі вихідні трапитися. А раптом парламентське «авто» знову занесе в крутий політичний віраж?