«Наша Україна»: еліксир чи отрута?

Мабуть, багато українських політичних сил можуть позаздрити головній помаранчевій партії Майдану: пройшло вже більше п'яти років з тих пір, як «Наша Україна» виграла парламентські вибори-2002, і три – як привела на пост Президента свого лідера Віктора Ющенка, а інтерес до того, що відбувається навколо і усередині неї у народу не слабшає. Навіть програвши дві підряд виборчі кампанії (минулого і нинішнього року), пропрезидентський блок зумів утримати народну увагу і продовжує залишатися одним з головних ньюзмейкерів країни. Так, минулого тижня серед новин, лейтмотивом яких була тема про формування демократичної коаліції, нашоукраінці виділилися завдяки ще одній привабливій тематиці – побудові єдиної партії на основі мегаблоку «Наша Україна – Народна самооборона».

Ще за декілька місяців до позачергових парламентських виборів автор звертав увагу на труднощі, які можуть виникнути у конструкторів єдиної демократичної сили, базисом якої повинні стати дев'ять (!) різних за ідеологією партій. Їх було декілька. По-перше, фактично примусовий заклик до складу мегаблоку правих партій національного толку. По-друге, неузгодження ідеологічної і програмної мети нової політичної освіти через різні погляди її складових частин. По-третє, створення єдиної партії для єдиної мети – забезпечення нинішньому главі держави Віктору Ющенку другого президентського терміну. І, по-четверте, диктат вищої партійної ланки «Нашої України» і Секретаріату Президента по відношенню до молодших членів мегаблоку, і, згодом, партії, через який вірогідність створення єдиного політичного створення знаходиться під загрозою.

Проте, незважаючи на всі ці камені спотикання, які, до речі, ніхто і не подумав усунути до теперішнього часу, спікери мегаблоку цього тижня знову підняли тему єдиної партії.

Труднощі партійного зчленовування

Безумовно, знаковим стало те, що перше, забуте через коаліційні переговори, питання підняв глава Секретаріату Президента Віктор Балога. 30 жовтня він нагадав, що під час виборчої кампанії дев'ять партій з «помаранчевого» табору оголосили про готовність об'єднатися в єдину партію. Була «обнародувана відповідна декларація, яка чітко зафіксувала загальні прагнення», - відзначив Балога, прозоро натякаючи, що година «Х» пробила. Признатися, нехитро, що з вуст глави Секретаріату ми знову почули цей заклик - саме йому приписують ідею створення цього проекту, яку, нагадаємо, ще влітку озвучив заступник керівника виборчого штабу «Нашої України» Ігор Кріль. Не секрет, що Балогу закликали в СП для того, щоб політичний менеджер, який набив руку на роботі з СДПУ (о), забезпечив гаранту і його команді безболісний прихід до влади вдруге. Після невдач 2005 року, коли президентська команда, складена з «любих друзів» не змогла закріпитися у виконавчій владі, і обрушила особистий рейтинг Віктора Ющенка, Банковій була потрібна людина, здатна в найкоротші терміни повернути втрачену популярність і забезпечити безпроблемне правління. Балога, який мав досвід роботи з олігархічними політичними групами, вирішив накласти матрицю єдиної партії, яка б у майбутньому забезпечила контроль над владою в країні, на різнорідну «Нашу Україну». Це, по суті, основна проблема, з якою зіткнулися партійні конструктори на чолі з Балогою. У блоці з правими партіями типу УНП і РУХ Віктору Ющенку було зручно штурмувати парламентські вершини в 2002 році. Але партія – не блок, тут потрібна єдина програма, ідеологічний базис. А підвести основу, яка б була прийнятна для лівих «самооборонців» і правих націоналістів дуже непросто.

Проте, у правої руки Президента є три варіанти створення «єдиної демократичної» - через злиття, приєднання або самоліквідацію. «Звичайно, як і кожна масштабна справа, ці варіанти мають політичні, юридичні і організаційні ризики. Ймовірно, зіграє свою роль і особовий чинник. Проте важливо те, що механізми створення єдиної демократичної партії існують, і їх потрібно запускати», - відзначив він. Завзяття Балоги зрозуміле: до закінчення президентського терміну Віктора Ющенка залишилося зовсім мало, а партія вимагає солідної обкатки. Але ризики, згадані главою СП, дуже великі. Адже два варіанти, крім приєднання, фактично приведуть до знищення існуючих нині дев'яти партій. Чи підуть на це ті ж рухівці або унпісти? Досить спірне питання. Згідно з законом «Про політичні партії України», рішення про реорганізацію або саморозпуск ухвалюється з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до її статуту. Судячи із заяв лідера УНП Юрія Костенка, його політична сила проти розчинення в майбутній єдиній партії. І єдиний варіант, при якому унпісти готові взяти участь у процесі створення пропрезидентської партструктури – це приєднання. І їм, треба сказати, готові йти назустріч. Принаймні, Юрій Луценко заявив, що після того, як запрацює парламент, помаранчеві повинні будуть пролобіювати прийняття поправок до закону про політичні партії, щоб відмінити принизливу, - за його словами, - процедуру ліквідації партій і зробити процес об'єднання безболісним.

Поки ж головні призвідники, представники НСНУ, які, до речі, очолили всі три підгрупи робочої групи з підготовки до створення єдиної партії, утримуються від актуалізації цього питання. Так само як уникають вони прямих відповідей на питання про ідеологічний базис нової політичної сили. Роман Зварич, якому дістався пост керівника підгрупи з розробки статуту партії, не бачить труднощів у тому, щоб об'єднати під одним прапором правого Костенка і лівого Луценка. «Проблем ідеологічного характеру, здатних перешкодити цьому процесу, на сьогоднішній день немає. Ми будуємо неоконсервативну партію, яка захищатиме традиційні ліберальні цінності, і на даному етапі надаватиме багато уваги соціальному аспекту», - сказав він. Простіше кажучи, всі найгостріші партійні конструктори вважають за краще залишити на потім. Зараз, напевно, представники НСНУ зосередилися на тому, щоб якнайскоріше покласти на стіл Балозі (читай – Президенту) конкретні пропозиції за програмою, статутом і організаційним об'єднанням сателітів в єдину партію. За прогнозами того ж Зварила, реєстрацію нового партутворення можна буде провести вже в травні 2008 року.

Тим часом, не можна скидати з рахунків ще один спірний момент: підтримку ідеї об'єднання на рівні місцевих партійних осередків. На відміну від своїх столичних начальників партійні функціонери на місцях навряд чи випробовують оптимізм від об'єднання з партіями, з якими на рівні місцевих рад у них досить не повний ажур. Той же Віктор Балога помиляється, кажучи, що «на місцях дуже часто не до ігор в амбіції і вождізм, там необхідність кооперації між демократами диктує максимальна наближеність до потреб людей і більш відчутна конкуренція з опонентами. Тому в центрі варто уважніше придивитися до регіонального досвіду взаємодії». Навпаки, містечкові бізнесові інтереси в провінції дуже часто переважують інтереси партійні. А тому в деяких міськ- і райрадах ті ж нашоукраїнці віддають перевагу «дружити» з регіоналами і БЮТ, ніж з майбутніми партнерами по єдиній партії, які входять у мегаблок. І переконати провінційних партійних бонз у тому, що йти на компроміси потрібно заради загального блага вищого парткерівництва – важка праця. Проте, конструктори нової політичної освіти просто зобов'язані заручитися підтримкою своїх регіональних представників, якщо вони хочуть, щоб об'єднувальний з'їзд у 2008 році пройшов без сучка і задирочки.

Партія імені кого?

На перший погляд, питання наївне. Відповідь на нього очевидна: лідером цієї партії повинен бути не хто інший, як Віктор Ющенко. Адже саме заради підтримки нинішнього Глави держави ця політична структура і створюється. Безсумнівно, Віктору Андрійовичу хочеться якнайшвидше обзавестися могутньою, монолітною політичною силою, яка б беззаперечно слідувала і підтримувала курс, намічений Президентом.

По суті, Ющенко гостро потребує партії влади, на зразок тієї, яка діє в Росії. Адже завдяки таких, відмобілізованих структур Володимир Путін де-факто забезпечив собі політичне довголіття, уникнувши при цьому найголовнішої небезпеки. Мова – про зміну основного закону країни. ВВП не раз підкреслював: на зміни Конституції він не піде у жодному випадку. Навіть незважаючи на спокусу третього президентського терміну. Після того, як російський гарант вирішив очолити виборчий список «Єдиної Росії» йому вже не треба нічого міняти. Якщо партія Путіна виграє вибори (а в цьому, схоже, не сумніваються навіть її опоненти), Володимир Володимирович забезпечить собі плавний перехід з президентського крісла в прем'єрське. Напевно на той час Держдума прийме ряд поправок до закону, що регулює діяльність уряду, якими повноваження прем'єра будуть розширені, а президента, яким, ймовірно, стане наступник Путіна – скорочені. А вже з прем'єрського крісла ВВП навряд чи хто витурить, якщо на його стороні – думська більшість, Президент і уряд.

Ось про таке політичне довголіття напевно мріє Віктор Ющенко. Адже, щоб залишитися при владі в Україні або навіть отримати втрачені після вступу в силу політреформи повноваження, гаранту украй необхідно міняти Конституцію. Про що він час від часу заявляє. Але супротивників внесення змін в основний закон у нас багато. І всі вони розуміють: якою б благою метою не прикривався Глава держави, ратуючи за зміни Конституції, головна його мета – залишитися при владі. А тому згоди на запуск процесу переформатування закону не дадуть. Тому єдиним способом для Ющенка продовжити свою політичну кар'єру є створення єдиної партії за образом і подобою «Єдиної Росії». У Путіна процес становлення партії влади, яка забезпечить йому політичне довголіття, зайняв 6 років. Не варто забувати, що сам ВВП – особа, безумовно, харизматична, і яка користується підтримкою у росіян. Крім того, за роки його правління Росія зробила солідний економічний стрибок. У Ющенка ж на все про все – два з невеликим роки. Чи встигне за цей термін єдина «Наша Україна» стати для нього еліксиром політичного довголіття – питання відкрите. Тут же не тільки в партії справа – Президенту необхідно не словами (політика), а справами (економіка) підтверджувати свої претензії на те, щоб залишитися при владі.