Коаліційний щит Президента

Минулого тижня, другого, до речі, з моменту всенародного волевиявлення, чітко вималювалися особливості побудови парламентської коаліції. Схоже, що Віктор Ющенко, для якого позачергові вибори могли стати (але не стали – зважаючи на відверто незначний результат «Нашої України – Народної самооборони») такою гарантією того, що після 2009 року він залишиться в кріслі Глави держави, має намір вижати все можливе з ситуації, коли роль провідного будівника коаліції і уряду належить БЮТ. А саме – гарант, мабуть, бажає використати створену демократичну коаліцію в ролі щита, прикриваючись яким, можна елегантно, не забруднившись у чварах між парламентською більшістю і меншістю, переклавши велику частину відповідальності на коаліційний уряд, забезпечити сприятливий старт власної, другої за рахунком, президентської кампанії.

Чим переймався Віктор Ющенко? Спочатку він дав п'яти політичним силам, які пройшли до парламенту, доручення – почати попередні консультації про формування парламентської більшості. Пізніше гарант зазначив: конкретні пропозиції про створення коаліції мають лягти на стіл Глави держави не пізніше 15 жовтня. Між двома цими заявами пройшов тиждень, протягом якого Віктор Андрійович не раз звертався до представників тих же п'яти політичних сил, і, особливо, до НУ-НС і БЮТ, закликаючи їх найшвидше сформувати демократичну більшість, охочих – приєднається, а останніх, мабуть, - покірливо відійти в опозицію. Якій гарант пообіцяв «гарантувати всі належні умови для конструктивної діяльності». З одного боку, така активність Президента зрозуміла – Ющенко, як Глава держави, турбується про долю новообраного парламенту і всіма фібрами душі бажає, щоб нова Рада якнайшвидше склала присягу і запрацювала. З іншого боку, своїми постійними втручаннями в консультаційний процес між політичними силами гарант вносив певний сумбур у роботу спеціально створених груп, затягуючи, тим самим, час, відпущений на підготовку пропозицій про створення коаліції. Навіщо йому це?

Щоб відповісти на це запитання, зауважимо, що якби Блок Юлії Тимошенко не набрав 30 з гаком відсотків голосів виборців, то про формування помаранчевої або, як тепер модно говорити, демократичної більшості не було й мови. Не таємниця, що глава президентського Секретаріату Віктор Балога, йдучи на підписання відомої пуще-водицької угоди між БЮТ і тоді ще «Нашою Україною» ризикував багатьом. І перш за все, втратою впливу пропрезидентської сили. Особливо у випадку, якщо за наслідками дострокових виборів до парламенту (а про те, що такі вибори можливі, тоді вже знали не тільки на Банковій, а й у БЮТ) «Наша Україна» не зможе обігнати блок Тимошенко. Але Балозі, схоже, вдалося переконати Президента в перспективах походу на вибори НУ - угода про співпрацю в парламенті з БЮТ і розподіл посад в уряді за принципом 50/50 була підписана. Звичайно, глава СП сподівався, що включивши у виборчу кампанію самого Віктора Ющенка, який, нагадаємо, усунувся від НУ в 2006, блоку буде під силу обігнати БЮТ (до того ж це було б прекрасним тренуванням перед президентськими виборами). Проте, результати виборчої кампанії показали, що НУ-НС, навіть з Президентом на прапорах, не зміг виконати головне завдання – обігнати БЮТ, отримати, відповідно, що визначає право диктувати умови при формуванні більшості і наполягати на тому, щоб розподіл посад в уряді починався з кандидатури представника пропрезидентського блоку. Відомо, що в «передвиборні» плани Банкової не входила передача поста прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Навіть не дивлячись на явну перевагу БЮТ перед НУ-НС, про який говорили соціологічні опитування, жоден з представників мегаблоку не називав безпосередньо прізвища майбутнього прем'єра. Коли ж стало зрозуміло, що «Тимошенко не уникнути», в лавах ну-нсовців пішли розмови про створення коаліції з Партією регіонів. Днями в ЗМІ навіть спливло прізвище головного розкольника – їм став екс-прем'єр Юрій Єхануров, про антипатії якого до ЮВТ широко відомо. Але Юлії Володимирівні вдалося, принаймні, на невизначений термін, усмирити розкольницькі настрої помаранчевих. Для цього їй досить було нагадати НУ-НС про підписаня в Пущі-Водиці угоди, і прозоро натякнути Віктору Ющенку, що якщо його блок піде на союз з ПР, то Тимошенко піде в опозицію почне президентську кампанію.

Натяк був сприйнятий блискавично: у своїх офіційних заявах гарант почав нагадувати, що «переможець виборів – помаранчева коаліція. Вона має всі підстави формувати парламентську більшість і пропонувати Президентові кандидатуру прем’єра». Зауважте: Президент акцентував увагу не на БЮТ, а на «помаранчевій» (тобто, кольори свого партійного прапора) коаліції. Тобто, формально визнав, що без БЮТ ні про яку перемогу демократичних сил не було б і мови. Адже зважившись на окреме від блоку Тимошенко плавання, пропрезидентський блок скоро б розпався на фрагменти, частина яких би стало ланкою ПР, а останні, що не приєдналися до БЮТ, були б приречені на аморфне міжфракційне плавання. Проте, в той же час, Президент весь час фокусує увагу електорату на тому, що провідною ланкою коаліції все ж таки будуть помаранчеві. І якщо не всі, то хоча б він – Віктор Ющенко, який напевно піде на вибори Глави держави під своїм улюбленим кольором. Ось чому його втручання в процес попередніх парламентських консультацій так муляло око. По суті, тут головними спікерами повинні бути Тимошенко і Луценко, але Віктор Андрійович наполегливо тягнув ковдру на себе, і підкреслював, що він «залишає під своїм постійним контролем хід парламентських консультацій». Досить пригадати заяву, яку Президент зробив 8 жовтня, після наради з лідерами п'яти партій і блоків, які пройшли до парламенту. «На підставі заяв учасників зустрічі, позитивно зазначаю, що пропозиції Президента Україні, які стосуються схвалення нового Закону Україні «Про Кабінет Міністрів Україні», забезпечення єдиного керівництва силовими і відповідними правоохоронними органами з боку Глави держави, скасування депутатської недоторканності і привілеїв, проведення першочергових кроків у сфері економічних реформ, боротьби з корупцією і судової реформи, а також підготовки нової редакції Конституції України, отримали політичну підтримку», - сказав Ющенко.

Стоп! Ви чули, щоб хтось з присутніх на зустрічі політиків підтримав наміри Президента? Навпаки. Регіонали, як відомо, навідріз відмовилися змінювати закон про Кабмін. Представники БЮТ повідомили, що не всі президентські зміни до закону про діяльність уряду знайшли у них позитивний відгук. Якщо бути точнішим, то за цілих шість (!) поправок Ющенка бютівці відмовилися б проголосувати. Представники Блоку Литвина взагалі відмовилися надавати Ющенку документи про формування коаліції, які гарант вимагав зі всіх п'яти політичних сил. ««Мені здається, що проблема не в нас, а в тому, щоб, нарешті, стало зрозуміло, що думає НУ-НС. Тому що Луценко говорить одне, Президент - інше», - прокоментував рішення блоку його член Олег Зарубінський. А лідер комуністів Петро Симоненко заявив, що ніяких президентських ініціатив не підтримував. Тоді навіщо Глава держави повідомляє таку свідомо неправдиву інформацію?

Втім, так чи інакше коаліція створена. Угоду про коаліцію в понеділок увечері скріпляли підписами Юлія Тимошенко, Юрій Луценко і В’ячеслав Кириленко. Починається «друга серія Марлезонського балету». Проте, Віктору Ющенку надалі треба б бути обережнішим. І трохи менше вникати в діяльність коаліції. Адже, схоже, Президент все більш уживається в роль не арбітра, який, апріорі, повинен стояти над процесом, а дуже зацікавленої особи. З боку це нагадує погану звичку президентів вітчизняних футбольних клубів самостійно, не прислухаючись до думки тренерів, вносити корективи до гри команд.

Практика показує, що до добра таке ось зовнішнє втручання не приводило – колектив показує плачевний в більшій мірі результат. Чи варто гарантові так очевидно і гласно нав'язувати свою думку політикам - «тренерам» коаліції? Навряд чи. Адже Юлії Тимошенко ніщо не заважає втекти в опозицію. Де вона робитиме все можливе, щоб вже через два роки опинитися в кріслі Глави держави. І тоді Президент не тільки позбудеться свого щита - демократичної коаліції – яким він має намір прикриватися від критики з боку майбутньої опозиції. Він, до того ж, ризикує опинитися на цьому самому щиті і втратити навіть примарні шанси на успіх в президентській кампанії-2009.