Політичні торги нишком

Правий був один видний політичний діяч, помітивши, що в Україні демократія закінчується з останнім підрахованим на виборах голосом. Тоді ж починається період підкилимових переговорів, ділення влади, таємного і явного, а про головне (програмні дії і передвиборні обіцянки) персони, що дорвалися до владного стерна, забувають геть. Істинність цих тверджень підтверджують події, що розвиваються в країні після 1 жовтня – час розшаркування перед виборцем закінчився, і учасники нового парламентського процесу зірвалися з місця в кар'єр.

Справедливості ради треба відзначити, що цього разу негласні торги і варіації на тему складу майбутньої парламентської більшості почалися задовго до того, як Центрвиборчком підрахував 100% бюлетенів. Природно, що в переговорний процес вступили Партія регіонів, БЮТ і НУ-НС – трійця, в стабільності прохідного бала якої не сумнівалися не тільки самі представники даних політичних сил, але і їх можливі сателіти – КПУ і Блок Литвина, які розраховувати на необхідне для «ваги» представництво у Верховній Раді вже точно не могли. Самі переговори про майбутній формат коаліції і формування коаліційного ж уряду нормальний процес, властивий для будь-якого демократичного суспільства. Проте, українські політики не були б українськими, якби не перевели всі перипетії переговорного процесу в підкилимову, кулуарну фазу. Адже, враховуючи інтереси виборця, явка якого була непередбачувано висока, п'ять парламентських сил повинні були б (особливо після «доручення» Віктора Ющенка) сісти за круглий стіл (як це було у випадку з Універсалом національної єдності), і в прямому ефірі, на всю країну обговорити можливі варіанти формування більшості і Кабміну, беручи до уваги результати волевиявлення. Тоді б кожний українець побачив, чого насправді варті політики, за яких він віддав свій голос, і чи здатні вони ПУБЛІЧНО, керуючись принципами демократії, розподілити сили (ось це – коаліція, а це – опозиція) і вивести конкретну формулу, за якою працюватиме новообрана Верховна Рада. Поки з жалем констатуємо, що цього не відбувається.

Другій демократичній – бути чи не бути?

До згаданого вище месиджа Глави держави варіант створення демократичної – на основі БЮТ і НУ-НС – коаліції був єдиним можливим. Особливо, якщо пригадати про існування політичної угоди між двома цими політсилами, укладеної взимку нинішнього року в Пущі-Водиці. Та і лідер пропрезидентського блоку Юрій Луценко, привітавши Юлію Тимошенко з почесним другим місцем на виборах, а за ним і В’ячеслав Кириленко наполегливо стверджували: коаліція буде тільки демократичною, на основі БЮТ і НУ-НС. Схоже, що виборців, які проголосували за обидві ці сили, такий варіант розвитку подій цілком влаштовував. Ще б: якби домовилися Тимошенко і Луценко про створення анонсованої більшості наступного дня після виборів, можливо, вже б і повноваження в Кабміні поділили, і розпорядок прийняття обіцяних змін до законів склали. Але тут у плавний хід подій втрутився Президент, і добряче сплутав ті політичні розклади, які здавалися зрозумілими. Його доручення всім партіям і блокам, що пройшли 3-процентний бар'єр, про можливість формування широкої коаліції було подібно риб'ячій кістці, що стала упоперек горла коаліції БЮТ -«Наша Україна - Народна самооборона», що зароджувалася. Безсумнівно, ця ініціатива Віктора Ющенка не тільки добряче заплутала ситуацію, але і породила безліч пересудів, аж до нібито бажання гаранта про створення парламентсько-урядового симбіозу на основі Партії регіонів і НУ-НС.

Про істинні мотиви Глави держави залишається тільки здогадуватися. Безсумнівно одне: давши подібне доручення, Віктор Андрійович спробував продемонструвати, що він, як і слід Президенту, непокоїться не про вузькі партійні і особові інтереси, але і про долі країни, благом для якої було б об'єднання всіх політичних сил під куполом на Грушевського і формування різнорідного уряду. Якби в цих поривах гаранта була хоч б крапля щирості, або він би ще до 1 жовтня говорив про можливість такого сценарію розвитку подій, Ющенка можна було б назвати миротворцем і національним примирителем. Що, звичайно, підвищило б його особистий рейтинг. Але! Президент про широку коаліцію тоді навіть не заїкався, хоча перемога Партії регіонів передбачалася практично всіма соціологічними службами. Ющенко наполегливо стверджував – більшість на основі БЮТ і НУ-НС і крапка. А що ж тепер?

Мабуть, месидж гаранта про можливість формування більшості повинен був підірвати віру і надії Юлії Тимошенко на отримання поста прем'єр-міністра в коаліційному уряді. Припущення, що пролунали після цього, про призначення главою Кабміну нейтральної, але, безумовно, близької до Президента фігури, лише посилювали справлене враження. Зараз переговори між Тимошенко і Луценком ведуться, але про їх результати прес-служби обох наполегливо мовчать. А Глава держави тим часом зробив ще один крок до фактичної денонсації пуща-водицьких угод, заявивши, що готовий внести на розгляд парламенту кандидатуру Юлії Тимошенко. Але лише в тому випадку, якщо вона домовиться про це з опозицією в особі Віктора Януковича. На його думку, такої домовленості цілком можливо досягти, якщо ЮВТ пообіцяє опозиціонерам портфелі міністрів і пости в комітетах ВР в обмін на лояльність до її кандидатури. Пропозиція Президента логічна як для європейських демократій. Більш того, вона просто-таки революційна на фоні демократії української. Адже раніше не бувало такого, щоб провладна більшість ділилася з опозицією владою. Але це не значить, що такий сценарій можливий у «реалі». Адже пропозиція Гаранта не що інше, як тонкий політичний хід, направлений на нейтралізацію і подальше приручення одного зі своїх основних опонентів на президентських виборах 2009 або 2010 років – Юлії Тимошенко. У чому суть цього ходу? Віктор Ющенко запропонував лідеру БЮТ алгоритм, за яким вона може нівелювати всі свої досягнення і, ймовірно, втратити якусь частину свого електорату перед грядущими президентськими виборами. Якби ЮВТ відмовилася формувати уряд за запропонованою Ющенком схемою, і останній буде мати всі підстави заявити, що Тимошенко провалила можливо єдиний в українській політичній історії шанс реально об'єднати країну, дозволивши не тільки коаліції, але і опозиції вершити долі країни. Якби погодилася Юлія Володимирівна на пропозицію Президента, і її недоброзичливці, яким, можливо, не дістануться пости в Кабміні і ВР, зможуть звинуватити її в подіграванні Партії регіонів, здачі інтересів виборців. Як бачимо, положення для Тимошенко більш ніж серйозне. Але не безвихідне. Не на користь Ющенка, як і всякого українського політика, заганяти свого опонента в глухий кут, не залишивши лазівки, шляхи для відходу. Лазівка є, прослизнути в неї і вийти сухою з води ЮВТ може. Правда, спершу їй доведеться прийняти умови, висунуті Главою держави. Серед них – відмова від претензій на президентство, кадрові питання. Взагалі, коло компромісів, які Тимошенко може висунути Банкова, широке. І від того, чи погодиться вона на ці обіцянки чи ні, залежатиме – чи станемо ми свідками створення демократичної коаліції і уряду. Як бачимо, пропрезидентський блок грає тут досить технічну роль. Проте, Ющенко напевно здогадується, що усередині НУ-НС може зріти незадоволеність діями Президента. І задача Глави держави – по можливості пригасити локальні пожежі радикально налаштованих нунсовців на час кулуарного протистояння з БЮТ.

Вузькі місця широкої коаліції

Було б неправильно вважати, що Партія регіонів, як політична сила, що набрала третину голосів виборців, змириться з об'єднанням БЮТ і НУ-НС і займе місце в опозиції разом зі своїм сателітом по антикризовій коаліції - КПУ. Про блок Литвина поки не згадуємо, адже Володимир Литвин поки вважає за краще зберігати певну дистанцію як від «демократів», так і від ПР з комуністами.

Так от, безсумнівно, що регіонали також ведуть консультації з іншими парламентськими партіями і блоками щодо своєї участі в більшості і уряді. І, звичайно, з єдиною можливою на даний момент кандидатурою прем'єра – Віктора Януковича. Виборці, що віддали свої голоси за ПР, просто не зрозуміли б регіоналів, якби вони поступили інакше. Але сподівання електорату – це одне, а перспектива гріти опозиційні місця в Раді – абсолютно інше. Віддавати владу після майже двох років правління – недозволена розкіш для Регіонів. А тому вони напевно мають намір битися до кінця, лише б зберегти якомога більше із завойованих влітку 2006 року позицій.

Чи став у такому разі месидж Президента одкровенням для Віктора Януковича і його партії сигналом, що ще не все втрачено, і всі побоювання про формування демкоаліції можуть розвіятися в мить? Цілком ймовірно. Міністри від ПР, які вже прощалися в думках зі своїми повноваженнями, полегшено зітхнули. Та і було від чого: сенсаційна заява Ющенка може добре затягнути формування парламентської більшості, а, отже, виконувати свої обов'язки Кабмін Януковича зможе до зими, якщо не більше. До того ж, ця затримка дасть регіоналам шанси вбити клини між БЮТ і НУ-НС і прийти до компромісного, по суті варіанту, якою є широка коаліція з ПР, «Нашої України – Народної самооборони», КПУ і Блоку Литвина.

Проте, регіонали не позбудуться страху бути увергнутими в опозицію до тих пір, поки не стане ясно – чи піде на згадані вище умови Президента Юлія Тимошенко. Або поки не дізнаються, що частина НУ-НС, незадоволена союзом з БЮТ, вирішила вийти з блоку і приєднатися до ПР.

Що стосується комуністів, то вони, як заявив Петро Симоненко, готові працювати в уряді Тимошенко в обмін на пости в силових відомствах, Рахунковій Палаті і НБУ. Напевно глава партії мав на увазі широку коаліцію. Тому як союз БЮТ і КПУ в чистому вигляді малоефективний, і, по суті, абсурдний. Так, Блок Юлії Тимошенко зараз безумовно схиляється до лівої риторики, але співпраця в цьому плані з комуністами нелогічна і згубна для політичного іміджу БЮТ. Звичайно, що в КПУ це також розуміють. І жодним чином не відкидають можливість подальшої співпраці з Партією регіонів. У світлі не раз згаданого тут президентського месиджа логіка комуністів така: якщо є можливість пробитися у владу, то нею гріх не скористатися. Ризик тут для КПУ практично мінімальний: невдачі роботи в Кабміні Тимошенко можна буде спихнути на ЮВТ. І на всіх рогах кричати про те, що Юлія Володимирівна не давала міністрам-комуністам свободи в роботі.

Ще одне вузьке місце «ширки» - роль у ній Блоку Литвина. Ця політична сила не виграє від широкої коаліції. Оскільки цінність цей блок набуває лише тоді, коли приєднується до двопартійної більшості. У різнорідному ж він втрачає свої козирі, і його роль нівелюється. А тому Володимир Михайлович ненадовго уживеться в ролі стороннього спостерігача. Бути над процесом йому не з руки – є велика вірогідність розтринькати вигоди від приєднання до того або іншого формату парламентської більшості. І працювати на те, щоб ідея про «ширки» була похоронена ще в жовтні.

Отже сподіванням «радетелей клаптевої» коаліції, збутися, ймовірно, не доля. Вже дуже багато лежить на терезах – влада, повноваження, фінанси, щоб гратися в демократію і об'єднання країни.