Хоча на момент написання цього матеріалу остаточні офіційні дані щодо позачергових виборів у Верховну Раду ще не оприлюднили, вже зараз можна зробити головний висновок: перетасовування парламентської колоди мало що дало основним ініціаторам цього дійства – пропрезидентській «Нашій Україні» і що приєдналася до неї «Народній самообороні». Наміри Віктора Ющенка здати вигідні собі парламентські «карти» фактично провалилися – розгубивши козирі, Президент залишився з набором «валетів», а «тузи» і «джокери» перейшли в руки його прямих політичних конкурентів – Віктору Януковичу і Юлії Тимошенко. Глава держави, по суті, може тішитися лише одним: завдяки його зусиллям з парламентської колоди випав старожил Ради – Олександр Мороз і його СПУ.
НУ-НС – в прикупі
Чому в цьому матеріалі, кажучи про результати виборів, ми робимо акцент на Президенті, запитаєте ви? Відповідь: ніхто не сумнівається, що дострокове волевиявлення стало своєрідним лакмусовим папірцем, на якому відобразилися симпатії і антипатії українських виборців, на основі яких лідери, які пройшли до парламенту партій будуватимуть свої президентські кампанії. І нині діючий гарант, хоча і не є лідером НУ-НС де-юре – у тому числі.
Було б помилкою думати, що, підписуючи 2 квітня 2007 року указ про розпуск парламенту, Віктор Ющенко не замислювався про те, що дадуть перевибори його партії і йому самому в майбутньому. Безсумнівно, основною метою, яку ставив перед собою Президент, було зміцнення його позицій у боротьбі за владу з прем'єром Віктором Януковичем і, у разі позитивного результату на позачергових виборах, - закладка міцного фундаменту для проведення успішної президентської кампанії 2009 року. Але, схоже, як перша, так і друга задача Главі держави була не під силу. Навіть незважаючи на вагомі кадрові зміцнення (зміна глави Секретаріату Президента і посилювання президентської вертикалі, введення в РНБО лояльного гаранту Івана Плюща, розстановка на постах губернаторів відданих особисто главі держави людей), кардинально поліпшити свої позиції на політичній арені країни Ющенку не вдалося.
Адже результат, показаний пропрезидентським блоком на виборах, що відбулися, хоча і трохи вищий від того, що зуміла набрати «Наша Україна» в 2006 році, проте в цілому по країні НУ-НС зайняв перше місце лише в одному регіоні – на Закарпатті, вотчині глави СП Віктора Балоги. А ось в інших регіонах, де ще в минулому році «помаранчеві» правили балом, їх витіснив БЮТ. І це – тривожний дзвінок для гаранта, який, напевно, дуже розраховував на підтримку західних регіонів країни, що віддали йому свої голоси на президентських виборах 2004 року. Мабуть, на нинішньому прикладі Віктор Андрійович наочно переконався – надзвичайно висока довіра до нього і його політичної сили, що кувалася протягом 2002-2004 років, практично вичерпалася. По суті, у Ющенка залишилося два з невеликим роки для того, щоб відновити минулі позиції. Звичайно, якщо він всерйоз замислюється про два президентський термін.
Чи може допомогти гаранту в цьому НУ-НС? Безумовно. Навіть незважаючи на нинішній, далеко не вражаючий результат, у пропрезидентського блоку є можливості вичавити максимум користі для себе і свого номінального лідера, з перебування у Верховній Раді 6-го скликання. Для цього НУ-НС просто-таки зобов'язаний докласти всі зусилля для створення в парламенті демократичної коаліції. І хоча зрозуміло, що роль першої скрипки тут належить не мегаблоку, а БЮТ, «помаранчеві» все ж таки, маючи на руках угоду про співпрацю з політичною силою Юлії Тимошенко і непогане представництво в парламенті, можуть виторгувати собі ряд ключових позицій в урядових органах. Перебуваючи на яких можна - а) створити собі імідж ефективних державних менеджерів (для цього відрядивши туди наявні професійні кадри), б) укріпити президентські позиції, які неабияк похитнули після тривалого протистояння з Кабміном Януковича. Проте, якщо жадана демократична коаліція не відбудеться (каменем спотикання тут може стати кадрове питання, і пост прем'єра і спікера – зокрема), то НУ-НС зможе і тут отримати свої вигоди. Адже парадокс нинішньої ситуації в тому, що важлива роль конструкторів парламентської більшості належить не переможцям – ПР і БЮТ, а якраз НУ-НС. А представники Блоку Литвина, які вже побачили себе з «золотою акцією» в руках і навіть встигли висунути декілька умов до лідерів парламентських виборів, можуть заспокоїтися – «акцій» у них немає, їх їм можуть тільки передати. Той же НУ-НС. Адже без «помаранчевих» не відбудеться коаліція ні у бютівців, які вже давно заявили, що на союз з ПР не підуть, ні у регіоналів, для яких приєднання КПУ і Блоку Литвина не принесе необхідного числа голосів у парламенті. Граючи на суперечностях, ну-нсівці можуть виставляти свої умови і тим, і іншим, і знімати вершки там, де, на їх погляд, буде більше перспективи. Як для пропрезидентського блоку, так і для самого Віктора Ющенка.
Крапчасті тузи Партії регіонів
Перемога політичної сили Віктора Януковича прогнозувалася, і вона відбулася. Проте, як і в 2006 році, регіонали можуть залишитися не солоно хлебтавши, адже ніхто не делегує їм, як одноосібним лідерам виборчої кампанії, право формувати коаліцію. У цьому світлі заява прем'єра про те, що саме ПР стане основою для майбутньої парламентської більшості, схоже більше на декларацію про наміри, ніж на реально наявну можливість. У цьому – парадокс української політичної системи, виправляти який ніхто не поспішає.
Тим часом, головна мета Партії регіонів – залишитися при влади, зберегти місця в уряді і ослабити позиції своїх основних конкурентів – БЮТ. Зробити це можна, по суті, двома шляхами. Перший, менш вірогідний, але цілком можливий – вже зараз створити широку коаліцію з НУ-НС, КПУ і Блоком Литвина і розподілити пости в уряді і Верховній Раді з максимально можливою для себе вигодою. Другий, більш вірогідний – дозволити БЮТ і НУ-НС сформувати більшість, самим відійти на деякий час в опозицію, і, як і в 2006 році, дочекатися моменту, коли демократи-коаліціонери перелаються між собою. А потім – блиц-криг, нова угода або меморандум з деморалізованим Президентом, і повернення на минулі позиції. Фантастика? А ось і ні. Якщо гра піде по крупному, то і БЮТ і ПР буде вигідно «злити» НУ-НС і Главу держави заодно. Щоб йти на вибори президента, маючи діючого гаранта лише в думці. Тому, проміжна для Віктора Януковича задача зараз – знову стати прем'єром, ввести в уряд тих же людей, які знаходяться там нині, і, тим самим, створити собі зачіпку для майбутнього походу на президентські вибори.
Джокер для БЮТ
А ось хто однозначно виграв від позачергової виборчої кампанії, що завершилася минулими вихідними, так це Юлія Тимошенко. Лідеру БЮТ зараз немає значення, чи дістанеться їй пост глави уряду. Головне, що вдалося Тимошенко – перевірити у дії, наскільки її президентські амбіції в Україні обгрунтовані. Перевірила. Результат – більш ніж позитивний. Як згадувалося вище, Юлія Володимирівна 30 вересня фактично переоформила симпатії виборців західних областей України з імені Віктора Ющенка на своє. Немає сумнівів у тому, що якби слідом за виборами до парламенту відбулися вибори Президента, то в другий тур вийшли б Янукович і Тимошенко. Проте це – справа майбутнього. Зараз же у лідера БЮТ – інші задачі. Перша – формування парламентської більшості, яка б затвердила її на посту глави Кабміну. Причому, цього разу ЮВТ напевно наполягатиме на тому, щоб її голос при формуванні уряду був якщо не вирішальним, то одним з ведучих.
Адже головна її «відмазка» від малоефективної роботи Кабміну-2005 в тому, що уряд, який їй довелося очолити, був сформований при її опосередкованій участі. Чи зможе добитися Юлія Володимирівна більш широких прав? Напевно. Проте, при цьому їй доведеться піти на компроміс – Віктор Ющенко повинен зажадати від Тимошенко одну солідну поступку: відмовитися від президентських амбіцій. Цілком очікувано, що гарант може піти ще далі, зажадавши натомість на лояльність до діяльності сформованого демократичною більшістю Кабміну, підтримати саме його кандидатуру на виборах Президента-2009. Чи піде на такі умови лідер БЮТ? Цілком можливо. Адже від ефективності її роботи на чолі Кабміну залежатиме, чи схоче виборець бачити ЮВТ в числі кандидатів на президентський пост. Тому зараз Тимошенко може обіцяти Президенту все, чого він від неї захоче. А згодом, спираючись на визнання населення України її успіхів, Юлія Володимирівна може таки подати свою кандидатуру на вибори Президента, апелюючи тим, що «так захотів народ України». І Ющенко буде вимушений з цим змиритися – адже не йти ж йому проти народної волі? До того ж, влаштувавшись у Кабміні, і оформивши лідерство в коаліції ЮВТ якраз під президентські вибори зможе ініціювати ухвалення закону «Про Кабмін», причому – з багатостраждальними поправками Віктора Ющенка, направленими на розширення повноважень Президента.
Навіщо – зрозуміло. Адже Тимошенко потрібна повнота влади, а не її боязкі залишки, що залишилися після конституційної реформи. Чи зможе вона взяти владу, залежить від того, наскільки вміло і ефективно ЮВТ розпорядиться політичним «джокером», що випав їй ».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
