Воєнна розвідка: сучасність історичних традицій

Українська воєнна розвідка почала своє існування 7 вересня 1992 року. Тоді Президент України підписав Указ про створення Управління воєнної стратегічної розвідки у складі Міністерства оборони України.

За словами начальника ГУР МО України Олександра Галаки, сьогодні, через 15 років від дня створення української воєнної розвідки, можна зробити кілька висновків. По-перше, існування в Україні високоефективного воєнного розвідувального органу, його постійне вдосконалення неможливе без підтримки воєнно-політичного керівництва держави – Президента України, Ради національної безпеки й оборони, вищого керівництва Міністерства оборони.

Сьогодні перед воєнною розвідкою ставляться масштабні і відповідальні завдання – сприяння формуванню і реалізації державної політики у сфері національної безпеки й оборони, визначення рівня воєнної загрози, забезпечення оборони й інтересів держави. Про це говориться й у Законі України “Про основи національної безпеки України”. Але й українська розвідка окрім офіційної, п’ятнадцятрічної, історії, має набагато глибші історичні традиції. І воїни-розвідники не забувають, що розвідка української держави розвивалася разом із Київською Руссю та Козацькою Державою.

А Богдан Хмельницький, спираючись на традиції козацького розвідувального мистецтва, поряд з формуванням національної армії першорядного значення надавав організації розвідувальної служби. І вже протягом 1648р. - першої половини 1649р. визначилася її організаційна структура; об`єкти, цілі, напрямки, методи й прийоми діяльності, які в наступні роки одержували подальший розвиток, вдосконалювалися. Вражає глибина агентурного проникнення: розвідники діяли за сотні, а й інколи й за тисячі кілометрів від Чигирина, причому не лише на терені Білорусії, Литви й Польщі, але й інших країн. Не можна обминути увагою факт успішної взаємодії українських розвідників із шведськими й трансільванськими розвідниками на території Польщі, Чехії, Моравії, Сілезії та Австрії. За думкою дослідника Ю.Джеджули, українська розвідка однією з найперших у Європі того часу вдалася до методів масового збору необхідної інформації.

Розвідка наприкінці 1650р. діяла настільки ефективно, що її дані дозволяли гетьманський канцелярії складати звіти засідань не лише сейму, але й таємної королівської ради.

Утворення й становлення розвідки доби Української революції 1917 - 1921 років було закономірним явищем еволюції національної державності від автономії до повноправної суверенної держави й відбувалося у надзвичайно складних внутрішніх і міжнародних умовах. Разом із українською державністю відроджувалася діяльність національних спецслужб, становлення військового аташату. В добу Української Народної Республіки першим в історії України військовим дипломатом став офіцер українського війська Юрій Гасенко, якому в грудні 1917 року Генеральний секретар УНР надав мандат і інструкцію для здійснення спеціальної місії за кордоном. За обмежений час Ю.Гасенко зумів провести цілу низку важливих заходів організаційно-дипломатичного і розвідувального характеру у Відні, Берліні, Парижі, Лондоні, Римі, Вашингтоні та деяких інших столицях.

В період Центральної Ради було здійснено перші кроки на шляху будівництва вітчизняних спецслужб, котрі мали вирішувати питання захисту безпеки України. Однак слабка боєздатність цих інституцій у справі захисту інтересів держави як на внутрішньому так і на зовнішньому фронтах разом з несприятливою для країни розстановкою політичних сил, відсутністю її надійного збройного захисту, залежністю уряду від іноземної окупаційної влади і привели Центральну Раду до політичного краху.

Розвідувальна діяльність Директорії не тільки зберегла в основному напрями, форми та методи збору таємної інформації Гетьманатом, але й розвинулася в організаційному відношенні як в горизонтальному, так і вертикальному вимірах. Оперативніше здійснювалося інформаційне забезпечення Армії УНР на тактичному й стратегічному рівнях. З цього приводу дослідник Я.Тинченко зазначає: “...українська розвідка іноді мала дані про червоні та білі війська більш точні, ніж навіть їхні командування”.

Радянський період воєнної розвідки став одним із найдраматичніших її етапів. Створена практично наново, оскільки майже всі воєнні агенти царської розвідки відмовилися від співробітництва з новою владою, за короткий час змогла створити мережу джерел в основних країнах Європи та Америки. У передвоєнний період існували резидентури в 45 країнах, враховуючи фашистську Німеччину та її союзників.

Це дало можливість воєнній розвідці узнати про створення антикомінтернівського блоку, відслідковувати всі військові приготування Німеччини, викрити план війни (план “Барбаросса”) одразу ж після його підписання Гітлером і терміни нападу на СРСР.

Не вина розвідки, що здобута інформація воєнно-політичним керівництвом країни належним чином не була використана.

Навпаки, слід відмітити, що вся ця важлива і колосальна робота була проведена не зважаючи на репресії, які знищили значну частину досвідчених кадрів і нанесли важкий удар по мережі джерел та її керівникам.

Під час війни, після невдач першого періоду, воєнна розвідка постійно нарощувала зусилля щодо забезпечення бойової діяльності Червоної Армії. В тилу німецьких військ була розгорнута партизанська війна та діяльність розвідувально-диверсійних груп. У всьому світі в аннали видатних розвідувальних операцій ввійшов порятунок у січні 1945 року розвідувальною групою “Голос” під командуванням капітана Євгена Степановича Березняка польського міста Кракова від повного знищення.

У післявоєнний час розвиток і зміцнення розвідки досить швидко здійснювалися на основі накопиченого досвіду роботи в складних умовах міжнародної обстановки під загрозою перетворення “холодної війни” в “гарячу”, проте свої завдання вона вирішувала безперервно і досить ефективно, з опорою на прошарки населення країн НАТО, які розуміли небезпеку нової світової війни, котра могла б знищити людство.

Є цілком закономірним той факт, що із розпадом Радянського Союзу і виникненням незалежної держави Україна забезпечення розвідувальною інформацією керівництва держави, командування Збройних сил, а також штабів військ було налагоджено відразу ж найбільш свідомими та патріотично налаштованими воїнами-розвідниками з метою захисту її безпеки та суверенітету.