У день народження мешканець селища Горонда, Мукачівського району Закарпатської області, Михайло Гапонько отримав вітальний лист від Президента Віктора Ющенка. Такої честі пенсіонер удостоївся завдяки своїм дітям: 3 дочкам, 11 внукам, 24 правнукам, 14 праправнукам і 4 прапраправнукам!
Як же вдалося Михайлу Гапоньку і його дружині Марії (вона померла дев'ять років тому) за такий порівняно недовгий термін поставити такий вражаючий рекорд? Про це «КП» розпитала самого довгожителя.
Марія і Михайло Гапонько познайомилися вісімдесят років тому, коли влаштувалися на роботу в місцеву поліклініку. Незабаром вони одружилися і вирішили, що у них буде багато дітей. Так і вийшло.
«Мої батьки були сиротами, - згадує Ганна Гапонько, дочка ювіляра. - Тому обидва з дитинства мріяли про міцну сім'ю. Спочатку у них народилася Марія, потім з'явилася Олена, потім я».
Закінчивши школу, Ганна майже відразу вийшла заміж, народила двох дітей. На той час у її матері вже було п'ять, а в сестри Олени четверо.
«Ну а далі понеслося! - сміється Ганна. - Майже у кожного члена нашої сім'ї народжувалося по троє або четверо дітей. Так і вийшло, що батько прославився на весь світ своїм потомством. До речі, останніми на світ з'явилися двійняшки-праправнуки».
Зараз Михайло Гапонько живе разом з Ганною і її сім'єю. Решта рідні переїхала в Мукачеве. Смерть дружини старий переніс важко і болісно, але знайшов у собі сили жити далі. Всі знають його як веселу і товариську людину.
«Незважаючи на вік, дід Михайло ніколи не сидить без діла, - відзначає голова місцевої сільради Іван Туряниця. - То по дому працює, то возиться з дітьми. За любов до дітвори його навіть прозвали ангелом-охоронцем.
На питання, як йому вдалося прожити так довго, Михайло Гапонько тільки сміється. Говорить, потрібно знати два секрети. По-перше, працювати і їсти просту їжу (сам довгожитель вийшов на пенсію тільки в 80 років і ще 4 роки тому ганяв по селу на велосипеді). По-друге, бути чесним у відносинах з людьми. І це не порожні слова.
«Працюючи на лісоторговому складі, Михайло Васильович одного разу знайшов рюкзак, - згадує Іван Туряниця. - Відкрив його і обімлів: там лежало 6 тисяч рублів - гроші на ті часи (50-і роки минулого століття - ред.) величезні. Чесний Михайло тут же доповів про свою знахідку директору. А той йому запропонував: давай розділимо пополам і нікому не скажемо. Але Васильович вирішив шукати господаря».
Ним виявився експедитор, що перевозив грошові кошти з одного підприємства на інше. «Михайло йому тоді порадив: ти за грошима трохи краще дивися, не всі ж такі чесні, як я», - розказав він.
