Мегапартія на нерівних умовах

Цікаво, що одна з найдемократичніших політичних сил країни – «Наша Україна», як прийнято вважати, на ділі і на словах цей свій статус абсолютно не виправдовує. Особливо чітко це видно на прикладі створення і подальшого функціонування скроєного якраз під вибори мегаблоку демократичних сил, в який окрім НУ увійшли «Народна самооборона», «Українська правиця» і ПОРА.

Чому мова зайшла про мегаблок, запитаєте ви. Відповім: після гучних заяв Президента Віктора Ющенка про те, що після парламентських виборів це утворення має переплавитися в єдину партію, тема партійного ж будівництва викликає пекучий інтерес. Адже, погодьтеся – більшості українців цікаво, який саме політичний продукт можуть явити світу ревностні прихильники демократії. Народження партії на стійкій ідеологічній основі – само по собі цікаво. А якщо політичну силу збираються ліпити з декількох, різних по духу «компонентів», то це цікаво вдвічі.

Гібрид політичного толку

Проте, спокушатися тим, що така партія з'явиться на світ, на мій погляд, рано. І, насамперед, через процеси, які запустилися і не вщухають з того моменту, коли в пресі вперше прозвучала новина про синтез ліберальних нашоукраїнців, радикально лівих «самооборонців» і національно-патріотичних учасників блоку «РУХ-УКРАЇНСЬКА правиця».

Мабуть, розрахунки аналітиків і політтехнологів Банкової, що задумали створити мегаблок, тяглися далі попередньої мети – посісти за наслідками дострокових виборів у Верховну Раду почесне друге місце. Якщо вже і Віктор Ющенко, і глава Секретаріату Президента Віктор Балога, а з їх подачі і інші партайгеносе заговорили про створення на основі мегаблоку єдиної політичної сили в новому парламенті, то розробники цієї ідеї повинні були по максимуму врахувати всі негаразди, з якими доведеться зіткнутися політичним конструкторам. Адже, конструюючи на основі, по суті, політичних антагоністів єдиний орган, треба так тонко підібрати і підігнати всі «тканини», щоб забезпечити себе від відторгнення окремих його складових. Простіше кажучи, приступаючи до будівництва партії на основі мегаблоку, її творці зобов'язані були врахувати всі прохання і побажання задіяних в цьому процесі сил. Не забуваючи при цьому вимагати від союзників взаємності. І все це, ймовірно, мало відбуватися на демократичних засадах.

Що ж ми бачимо насправді? Насамперед те, що розробникам ідеї будівництва єдиної партії на основі політсил з різною ідеологічною складовою не вдалося, принаймні наразі, забезпечити рівний доступ учасників мегаблоку до однієї з головних складових демократії – свободи слова. Подивіться: хто з лідерів партій-учасниць цього політичного об'єднання має можливість висловлювати свою думку з того чи іншого питання в ЗМІ? Правильно, лише два представники , найбільших партій – «Нашої України» і «Народної самооборони». Останнім фактично наділи намордник – щоб своїми, відмінними від думки верхівки мегаблоку, думками не сміли ділитися з народом. І слова Віктора Балоги про те, що до виборів право висловлювати власну думку можуть лише визначені Банковою персони, лише посилюють картину. Дозвольте, але тоді про яку демократію ми говоримо? Чи може політичний проект, основним завданням якого є народження першої в Україні по-справжньому демократичної партії, починати свою діяльність з авторитаризму і придушення свободи висловлення власній позиції учасниками цього об'єднання? Інші можуть парирувати: без прояву авторитаризму мегаблок може повторити долю першого помаранчевого уряду, в якому кожен міністр робив і говорив те, що вважав за потрібне, при цьому не гребував критикою свого колеги по Кабміну. Інакше кажучи, дії Банкової по встановленню строгого ліміту на голів», що «говорять, можна пояснити небажанням Віктора Ющенка перетворювати демократію на анархію.

Частково це твердження вірне, але – лише частково! Воно, на жаль, підтверджує підозру, що ґрунтовно, скрупульозно до процедури партійного будівництва в Секретаріаті Президента не підійшли. Або не захотіли, що, загалом одне і те ж. Тим самим, пропрезидентські сили знову проявили ту саму ваду, на якій не раз відігравалися їх політичні опоненти – невміння вибудовувати послідовну стратегію і тактику дій. Якщо вже Віктор Ющенко і іже з ним вирішили створити в Україні щось особливе демократичне, то і принципи, на яких це «особливе» мало було створюватися треба було пропрацювати до дрібниць. І, передусім, врахувати різносторонність партій, які ввійдуть у мегаблок і партії і на основі зібраних даних вивести максимально прийнятну для всіх «лінію партії». Знайти компроміс, об'єднуючий початок, який би без сумніву підтримали і в НУ, і в НС, і в «Українській правиці». Проте доводиться констатувати, що ніякого ідеологічного прошарку у майбутньої партії не немає, а компроміс, на якому цей гігант на глиняних ногах тримається, можна визначити без особливих зусиль – бажання його учасників потрапити до парламенту VI-го скликання. Звичайно, що на такій ідеології далеко не виїдеш. Але не дивлячись на цю вельми серйозну ваду, яка може згубити непогану, загалом ідею, ніхто з творців мегапартії не поспішив виправити становище вже зараз.

Кому що треба від єдиної партії

Дивно, але жодна з «міноритарних» сил, які, не дивлячись на попередню невпевненість в ідеї створення єдиної партії на основі мегаблоку, поки не висловили своєї позиції щодо того, якою вони бачать цю політичну структуру. Адже під егідою цієї партії планується об'єднати людей, збудувати певну політичну культуру. Інакше, навіщо було город городити? Але навіть самі просунуті в партійному будівництві учасники мегаблоку мовчать. По суті, їм і сказати нічого, тому як всі їх думки зараз направлені на майбутні перевибори. Підтвердженням тому можуть служити слова лідера Руху Бориса Тарасюка, який днями признався, що основною метою мегаблоку на цьому етапі є створення на пару з БЮТ коаліції в парламенті, яка була б відповідальна за формування уряду. І – ні слова про майбутню партію. Зате багато чого Борис Іванович сказав про нестихаючі всередині мегаблоку вислови про квотування місць у виборчому списку НУ-НС. «У складі блоку демократичних сил немає жодної політичної сили, яка була б повністю задоволена результатами створення і затвердження списку. Народний Рух – не виключення», - говорить лідер НРУ. Далі Тарасюк згадує, що якщо мегаблок проводь до парламенту 100 людей, то від НРУ там буде 9 представників, що, на його думку, досить непогано. А як же єдина партія? Мовчок.

Ту ж обітницю мовчання щодо майбутньої єдиної демократичної партії старанно дотримують у Порі. У них там зараз абсолютно інші турботи: «уламки» партії, що розкололася весною, зайняті тим, що звинувачують і виправдовують своїх представників у провокаціях. Які, слід відмітити, направлені на розвал мегаблоку. І все це на тлі бурхливих дискусій все про ті ж квоти і списки. Чи до партійного будівництва тут?

Нічого не чутно про конструювання партії і із стану «Нашої України» і «Народної самооборони». Лідери цих політичних сил зараз зосереджені на одному: проштовхуванні в маси головного месиджу Віктора Ющенка про позбавлення народних обранців депутатської недоторканності, а разом з ним і думки про проведення референдуму для змін у Конституцію. Поки цей план не буде приведений в дію, ні про яку партію, схоже, мов не буде. А якщо і буде, то роль її буде тимчасова і чисто технічна. Адже для чого НУ потрібна єдина партія? На мій погляд, створення такої партсруктури може посприяти Президентові у вирішенні його насущних проблем. А саме – у відновленні повноважень Глави держави, які втратили силу після вступу в дії положень конституційної реформи.

Та все ж головне, що може поховати цей політичний проект, що зароджується, – відсутність єдиної, прийнятної для всіх учасників утворення ідеології, яка, до того ж, зрозуміла б і прийнята тими, хто симпатизує демократичним силам в наший країні. Не таємниця, що інша ідеологія може вироблятися роками. Але у наших демократів, схоже, немає на це часу – владу потрібно взяти тут і зараз.

Олександр Мінкін