День Незалежності – це не день вшанування історичної події. Незалежність – це насамперед процес – повсякденний процес взаємодії держави і суспільства, розвитку держави і суспільства, досягнень держави і суспільства. Саме тому в День незалежності маємо звертати увагу насамперед не в минуле, а в майбутнє. Ми повинні не стільки згадувати, скільки планувати і звіряти свої плани та досягнення, підбивати підсумки і зводити баланси, вивчати головні тенденції сьогоднішньої світової політики і шукати своє місце в цих тенденціях. Одним словом, під ходити до Дня Незалежності потрібно по-діловому, а не з парадами та народними гуляннями. Чарка за Україну, звісно, піднімає патріотичний дух, але ще більше піднімається рівень патріотизму тоді, коли народ відчуває свою захищеність – насамперед перед соціальними викликами сьогодення.
Цього річ деякі політики закликали влаштувати урочистий молебен за Україну – щоби всі керівники всіх політичних сил дружно помолилися за мир, спокій і злагоду в державі. Нічого не маю проти, але вважаю, що в усьому потрібна насамперед щирість. Молитва – це щось інтимне, внутрішнє, індивідуальне. Вважаю, що гріх перетворювати молитву на показуху, а тим більше – на зобов'язалівку. Ми вже наламали дров у питаннях мови – коли держава лізе своїми руками в інтимні сфери, - такі як мова, культура, релігія – вона лише шкодить. Пора збагнути, що є сфери, які повинні лежати поза державою – в серцях кожної людини.
Функції держави чітко обмежені – і не варто переходити ці межі, навіть в ім'я високих ідеалів. Все решта – спорт, література, наука, культура, питання мови, дозвілля, релігії – це питання тих людей, які мешкають на даній території і становлять собою Країну. Держава має здійснювати загальне управління, зовнішню, внутрішню та оборонну політику, забезпечувати основу для розвитку гуманітарної сфери (відчуйте різницю – не керувати гуманітарною сферою, а забезпечувати основу для розвитку), розробляти стратегію розвитку, здійснювати бюджетну та фіскальну політику. І головним мостом між державою та країною є соціальна політика, яка може втілюватися лише спільно і державою, і суспільством.
У 40-х роках в українському визвольному русі з'явилося дві концепції, два гасла. На жаль, перемогло гасло «Свобода народам, свобода людині!» - саме воно лежить в підвалинах нинішньої Української держави. Гасло, висунуте у 1943 році Олегом Ольжичем – «Свобода народам, гідність людині!» - й досі не сприйняте нашим суспільством.
А якщо задуматися? Людина може отримати свободу – і все. Скільки країн Третього світу у 60-х роках минулого століття отримали формальну незалежність? Але чи отримали при цьому гідне життя? Для того, аби негри у США отримали свободу – потрібен був геній Лінкольна. Для того, щоби вони отримали гідне життя і рівність – потрібен був геній Мартіна Лютера Кінга. Між цими людьми – часовий відрізок в сто років.
Для того, щоб українці отримали свободу – потрібен був 1991 рік. Скільки Україна має чекати на те, щоби втілилося інше гасло і українці почали замислюватися не лише про вільне, а й гідне життя? Сто років? П'ятдесят? Чи – може – починати вже зараз?
І знову маємо дві концепції. Одна говорить: «Справедливість є. За неї треба боротися». Інша концепція говорить: «Справедливість є. Нею треба користуватися». Перша концепція закликає до боротьби за якісь високі ідеали У ПЕРСПЕКТИВІ. Друга говорить: «Покращимо життя ВЖЕ СЬОГОДНІ». Перша лише критикує, друга втілює в життя конкретні речі і конкретні програми. Перша зриває аплодисменти і овації, друга – критику і кпини. Такою є логіка: обіцяти завжди легше, ніж робити, народ ніколи не вдоволений своєю владою, маси завжди вірять в солодкі легенди про те, що завтра потечуть молочні ріки…
А між тим напередодні Дня Незалежності хочеться наголосити, що Україна повинна перетворитися з держави інтегральної (яка намагається втручатися в усі сфери суспільного життя – навіть в інтимні, диктувати умови суспільству) в державу соціальну. Тобто, вона не повинна втручатися – вона повинна забезпечувати умови для гідного життя своїх громадян. Минулого року, в жовтні, прем'єр-міністр Віктор Янукович заявив про те, що уряд взяв за основу своєї діяльності політику соціальних пріоритетів. З цього часу було започатковано спробу переходу до реальної соціальної держави, а не лише декларативної.
Подивіться, скільки зроблено за минулий рік.
По-перше, уряд виступив з рядом ініціатив, що стосується реформування соціальної сфери. Це стосується і пенсійного забезпечення, і забезпечення матерів, і забезпечення військовослужбовців. Ці ініціативи ляжуть в основу єдиної концепції реформування соціальної сфери в України.
По-друге, уряд зробив усе, аби максимально пом'якшити удар, який українці мали отримати внаслідок підвищення цін на газ. Не ми підвищували ціни, не ми підписували грабіжницькі угоди – але нам довелося виправляти ситуацію, виступити в ролі щита для мільйонів громадян. І ми впоралися з цим завданням.
По-третє, ми зуміли забезпечити механізм трансформації економічних досягнень в соціальні виплати, вже цього року в середньому на 40% підвищили заробітні плати для працівників бюджетної сфери та пенсіонерів.
По-четверте, ми налагодили співпрацю з бізнес-колами, постійно нагадуючи про соціальну відповідальність бізнесу. Це допомагає збільшувати кількість робочих місць, виводити зарплати з тіні, наповнювати Пенсійний фонд новими надходженнями.
Ми можемо перераховувати досягнення, але при цьому ми не можемо не говорити про проблеми.
Ми не можемо мовчати про демографічну проблему: Україна вимирає, українське суспільство старішає, невдовзі кількість працюючих українців і кількість пенсіонерів зрівняються, а відтак почнеться процес збільшення людей пенсійного віку.
Ми не можемо мовчати про проблему дефіциту робочої сили, яка насувається на нас і особливо про проблему кваліфікованої робочої сили.
Ми не можемо мовчати про те, що Україна замість запровадження європейських стандартів життя - насамперед соціальних стандартів – займається лише безплідними дискусіями про те, приймуть нас в ЄС, чи ні .
Ми не можемо мовчати про те, що наші ініціативи і наші починання саботуються адміністраціями на місцях – і дуже часто навмисне. Затримуються пенсії, затримуються соціальні виплати і субсидії – лише для того, аби посіяти недовіру до уряду.
Все це – також частина нашої Незалежності, подобається нам це чи ні. І молебен – навіть найбільш урочистий – тут не допоможе.
Україні для того, аби вона перетворилася дійсно на соціальну державу, потрібна стабільність і потрібно припинення ворожнечі між інститутами влади. Нам нема що ділити – в нас один народ і одна держава. Амбіції потрібно демонструвати не у владній системі координат, а в тому, хто і скільки може зробити для народу. Якщо вже у нас існує поділ еліти – то нехай ця еліта конкурує в соціальній сфері, втілює програми, співпрацює. У нас дві партії влади. І не треба одній із них вдавати, що вона тут ні при чому і що вона нібито перебуває в опозиції. Добра то опозиція – 99% всіх голів районних адміністрацій і 90% всіх губернаторів – члені саме цієї партії!
Соціальна політика – це те, що може об'єднати нас усіх. Головне – згадати гасло «Свобода народам, гідність людині!». Свободу ми вже здобули – у 1991 році. Гідність – на жаль… Мусимо констатувати, що навіть на найвищому рівні нашим політикам бракує гідності і благородства. То чи можна говорити про гідне життя простих українців, якщо гідність не притаманна навіть нашим владоможцям?
Можна багато говорити про необхідність скасування депутатських привілеїв, але це не вирішує питання. Гроші, які надійдуть таким чином в бюджет – це крапля в морі. Не треба робити депутатів бідними – треба весь народ підтягати до рівня депутатів. Найдорожче народу обходиться саме дешевий політик – це неодноразово доводила історія. Такий політик стає залежним від зовнішніх – тіньових – спонсорів. І нема на то ради. Така собі зрівнялівка в дусі Троїцького чи Мао навряд чи дасть позитивні результати в Україні.
Українцям потрібні реальні соціальні реформи, а не видимість реформ у вигляді скасування депутатських пільг. Українцям потрібна стратегія розвитку, яка би забезпечила їм у короткотривалій перспективі гідне життя. Українцям потрібна стабільність.
Як міністр, можу сказати, що уряд докладає для цього масу зусиль. Чекаємо такої ж роботи – і бажано в одному напрямку, а не за принципом Лебедя, Рака і Щуки – від інших інститутів влади. Думаю, що це буде набагато кращим і ефективнішим подарунком народу до Дня Незалежності, ніж показові паради і молебни.
Михайло Папієв,
Міністр праці та соціальної політики України
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
