Безумовно, від погляду громадськості не міг вислизнути досить цікавий процес, який переживають зараз політичні сили, близькі до Глави держави. В даний час у життя втілюється той самий проект помаранчевих, про який говорили близько року тому політичні експерти і опоненти президентської команди.
Нагадаємо: восени 2006 року в пресу вперше просочилася інформація, що Банкова задумала показати світу якусь нову політичну одиницю, одна із задач якої полягала б у тому, щоб якомога успішніше протистояти в парламенті коаліції на чолі з Партією регіонів. По суті, нова політична сила замишлялася як обчищена і перероджена «Наша Україна», яка з часу створення її в 2001 році, добряче стала розтріпаною в політичних баталіях, обросла негативом (як тільки її представники дісталися до владного стерна), і втратила свій шарм і електоральну привабливість, про що виразно свідчили результати парламентських виборів-2006. Призначення «Нашої України» зразка 2001 року було в тому, щоб привести до влади її лідера – Віктора Ющенка. На це протягом трьох років працювали, із змінним успіхом, 10 правоцентристських партій плюс – декілька тимчасових сателітів. Як ми знаємо, блок свою задачу виконав: Віктор Ющенко став президентом. Проте, «Наша Україна» виявилася нездатною виконати іншу, не менше важливу задачу – допомогти гаранту утримати владу в країні. Звичайно, в цьому вина не тільки самих нашоукраїнців, але і союзників, які, відчувши кайф від управління країною (а особливо – від розподілу багатомільярдних фінансових потоків і інших благ), не зуміли подолати спокуси вибити з партнерів рук важелі влади. Проте, представники «Нашої України» нічого не зробили для того, щоб уникнути такого сумного для них фіналу. Просто тому, що в алгоритм пропрезидентського блоку його розробники спочатку не внесли інструкцій, як діяти в країні, в якій президент – не перша особа, яка володіє всією повнотою влади, а всього лише номінальна посада. Отже, були б «любі друзі», не було б їх – результат був би один: Ющенко все одно не отримав би слухняну більшість у парламенті.
Знову блок? Ні, мегаблок!
Коли в політичному побуті України з'явилося словосполучення «Народна самооборона», багато хто спершу вирішив, що це і є втілення того самого проекту Банкової, який повинен був відмити імідж помаранчевих і знову завоювати любов електорату до Президента і його вірних васалів. Проте, як показав час, НС і близько не змогла б потягнути всі ті задачі, які Глава держави без перебільшення покладає на подібну політичну структуру. По-перше, спрямованість «Народної самооборони» вузька: цей проект, через відсутність якого-небудь міцного ідеологічного прошарку і далекосяжних планів, покликаний лише відібрати частину голосів у БЮТ, що живе за рахунок голого популізму. По-друге, персона лідера НС Юрія Луценка неоднозначно сприймається в різних регіонах України – якщо в центрі і на заході країни до Юрія Віталійовича відносяться більш-менш терпимо, то південний схід зовсім не приймає записного популіста, який, поклавши руку на серці, мало чого добився на посту глави МВС. Тому будувати на силі, яку очолює людина з украй непереконливим іміджем, всю майбутню парламентську, а в майбутньому – і президентську кампанії, було б верхом легковажності. І по-третє: поява біля Луценка одного з тих самих «любих друзів» Давида Жванії, зразу ж викликала підозри в чистоті помислів лідерів НС, і, отже, зрізало можливість успішної інтеграції даного проекту в політичний бомонд України, зважаючи на неприйняття цієї політсили в електорату. Крім того, Банкова сама ледве не знищила свій же проект: підписавши указ про розпуск парламенту і призначивши дострокові вибори на 27 травня, Ющенко змусив «самооборонців» прискорити процес охмурення народних мас, одночасно не давши Луценку часу як слід закохувати в свою політсилу тих, хто підтримує БЮТ. Якби вибори відбулися в травні, НС навряд чи подолала б прохідний бар'єр, і, отже, всі зусилля розробників пішли б нанівець.
Паралельно із спробами імплантації «Народної самооборони» в розум українців, з Банкової спустили ще один проектик – «Європейську платформу для України», керувати якою поставили привабливого, але занадто неавторитетного в політичному плані Миколу Катеринчука. І якщо НС хоч якось засвітилася (пригадати хоча б прекрасно інсценовані наїзди на Юрія Луценка з боку Генпрокуратури), то «ЄвроПУК» зачахнув практично зразу ж, як був висаджений у багато удобрений політичний грунт. Схоже, самі розробники «Європейської платформи» не сильно піклувалися подальшою долею свого дітища, раз цей проект з вражаючою швидкістю пішов на дно. Від передчасної кончини його врятував той, хто додумався об'єднати НС і «ЄвроПУК».
В той же час представники дихаючого на ладан блоку «Наша Україна» кілька разів робили спроби реанімувати проект. Чим це закінчилося – відомо. Роздроблена зсередини сила зжерла б сама себе (зважаючи на непомірність амбіцій лідерів партій і груп, її складових), якби люди з оновленого оточення Президента не натякнули Віктору Ющенку, що влаштовувати публічну «поножовщину» – не найкращий кінець для популярного раніше блоку. А тому НУ кардинально змінила керівництво з тим, щоб хоча б на деякий час, поки не буде створена нова сила, протриматися на плаву і остаточно не поховати свій імідж в очах виборців, які ще вірили в світлі ідеали нашоукраїнців.
Ідея про мегаблок демократичних сил стала тією самою рятівною соломинкою, за яку вхопилися нашоукраїнці. Дійсно, з першого погляду все пристойно і могутньо: з одного боку – ліві популісти в особі «Народної самооборони», з іншого – праві націоналісти з «Української правиці», по центру – «Наша Україна». Навіть для досвідченого виборця цей проект є якимсь прототипом тієї, ще опозиційної, а тому украй привабливої «Нашої України» 2001-2004 років.
Але вже перші активні дії щодо створення цієї освіти показали хиткість і ненадійність велетенської, здавалося б, конструкції.
Без ідеї не буде перемог
Вище ми згадували, що НУ зразка 2001 року повинна була привести до влади людей, які вклали в неї певні ресурси. Виконавши свою задачу, блок повинні були піддати переформатуванню з тим, щоб він забезпечив президенту підтримку в парламенті і служив кузнею кадрів для заповнення міністерських і інших чиновницьких крісел. Частково він свою задачу виконав. Проте, мегаблок, свідками побудови якого ми всі зараз є, покликаний передусім забезпечити Віктору Ющенку другий президентський термін. Так-так, від результатів, які покаже безіменний поки що проект, залежатиме доля президентського крісла, утриматися в якому Віктор Андрійович планує аж до 2014 року. Але, схоже, що при створенні цього блоку розробники знову припустилися серйозних прорахунків.
По-перше, відмовило ліве крило. Ультиматум, висунутий минулого тижня Юрієм Луценком до керівництва «Нашої України», засвідчив: окрилений непомірною довірою гаранта, лідер «Народної самооборони» замахнувся на пости, які, відверто кажучи, йому не по зубах. По-друге, не залишилася байдужою «Українська правиця», представники якої раптом уявили себе вагомою політичною силою, без якої мегаблоку не варто розраховувати на успіх на виборах. І також заявили про свої кадрові претензії, попутно дорікнувши нашоукраїнців у тому, що їх сили традиційно мають велику підтримку у електорату на заході країни, а отже, їх квота у виборчому списку повинна бути більшою, ніж у НС.
Звичайно, ці сварки не влаштовують засновників мегаблоку. Вчора заступник керівника виборчого штабу «Нашої України» Ігор Кріль вперше озвучив ідею створення на основі цього проекту єдиної партії з єдиним статутом – після проходження до парламенту шостого скликання. Ідею підтримав Віктор Ющенко, якому її, ймовірно, нашептав Віктор Балога – нинішній фаворит і головний стратег в оточенні Президента. Причому, Гарант зразу ж висунув жорсткі вимоги до майбутніх партнерів, закликавши їх протягом 7-9 днів визначитися з тим, бути чи не бути їм у мегаблоці і єдиній партії. І якщо Юрій Луценко, напевно, не заперечує влитися в єдину партію, то більш досвідчених у політичному плані учасників блоку з «Української правиці» такий варіант розвитку подій не влаштовує.
«Ультимативні інтонації, які чути при обговоренні теми створення єдиної партії від наших потенційних колег по мегаблоку, а також постійне продукування перших десяток і комплектація Кабміну спонукають до думки, що для частини колег акценти істотно зміщені» - ці слова керівника центрального виборчого штабу блоку «Рух -Українська правиця» Ярослава Джоджика красномовно свідчать, що поділивши шкуру неубитого ще ведмедя, НУ і НС ризикують провалити головну ідею створення мегаблоку – забезпечити Віктору Ющенку другий президентський термін. Але представники «афілірованих партій», що зарвалися, цього схоже, не усвідомлюють. Чого тільки варта заява Луценка про те, що блок «Рух – Українська правиця» може йти на дострокові вибори самостійно, якщо він категорично протестує проти створення єдиної партії на базі майбутнього блоку з «Нашою Україною» і «Народною самообороною». Ще один аспект, через який йдуть постійні суперечки у «партнерів» - кому дістанеться пост глави мегаблоку. В’ячеслав Кириленко бачить на цій посаді себе, Луценко – себе, ну а УП – когось зі своїх представників, того ж Юрія Костенка. Президент заявив, що він схильний розглядати перші дві кандидатури, і тим самим, дав привід для правих «відчепитися» від мегаблоку.
З чого виходить висновок: займатися партійним будівництвом помаранчеві не вміють. Вони начебто і розуміють, що на блоці з різнокаліберних за ідеологією і фінансовими ресурсами партій далеко не виїдеш. Але в той же час якихось логічних кроків щодо побудови єдиної партії на зразок Партії регіонів (а це – рожева мрія Ющенка) не роблять, постійно даючи волю непомірним амбіціям, які шкодять всьому підприємству. Звідси – висновок: не утихомиривши кадрові апетити свої і своїх майбутніх партнерів, не виробивши єдину ідеологію, яку б прийняли і ліві з «Народної самооборони» і праві з «Української правиці», не запропонувавши виборцю зрозумілу модель майбутньої побудови держави, блок приречений на провал. А значить, наперед приречені на провал мрії Віктора Ющенка про два президентські термін.
Олександр Мінкин
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
