Політична криза в Україні вже давно набула вигляду гри в чехарду. Як і в цій дитячій грі, політики перестрибують один одному через плечі, переносячи центр політичної «ваги» з одного державного інституту на інший. Спочатку, якщо пам'ятаєте, таким місцем стала Верховна Рада, потім - Конституційний Суд, потім – Секретаріат Президента з Кабміном, а зараз чвари політичного протистояння передислокувалися в Центрвиборчком.
Події останніх днів красномовно свідчать про те, що ЦВК – далеко не остання зупинка в дорозі експреса з назвою «політична криза». Ймовірно, наступним пунктом, в який переміститься ядро конфлікту, стануть суди – причому, будь-якої інстанції – від місцевого до Вищого. Але перш ніж висувати припущення про майбутнє, давайте розберемося з тим, чому сьогодні яблуком розбрату стала ЦВК, а основними фігурами протистояння – Віктор Ющенко й Олександр Мороз.
Зворотний бік компромісу
Схоже, що з трійки політичних лідерів, які 27 травня 2007 року підписали спільну заяву про проведення дострокових виборів 30 вересня, вигоду, причому, чималу, витягнули для себе лише двоє – Віктор Янукович і Олександр Мороз. У Віктора Ющенка ж якщо які дивіденди і були, то на перевірку більшість з них виявилася «липою». Навіть горезвісна дата виборів, підтверджена третім указом, і та може бути переглянута – якщо політичні опоненти гаранта доведуть до кінця ту комбінацію, яку вони успішно проводять в життя з моменту, коли світло побачив перший указ Глави держави. Мета такої комбінації зрозуміла – не дати провести повторні вибори, а якщо виконати це завдання не вийде, тоді зробити все можливе, щоб опозиційні сили, які через перевибори хочуть знову повернутися до влади, не набрали потрібного для створення власної парламентської більшості кількості голосів виборців. І одна з домовленостей від 27 травня стала одним з тузів, яким був побитий президентський валет. Мова – про зміну складу Центральної виборчої комісії. Якщо вимоги коаліції про введення в ЦВК своїх представників логічна (таким чином, коаліціонери мали намір зробити комісію одним з своїх оплотів боротьби з Президентом і опозицією), то наміри опозиційних сил змінити членів Центрвиборчкому логіці не піддаються. І ж що дивно – про бажання змінити склад ЦВК заявляли і БЮТ і «Наша Україна», хоча які претензії могли бути у представників «майданних партій» до того ж Давидовича, який, наважимося нагадати, провів, як визнав Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, перші по-справжньому демократичні вибори в Україні. Проте, БЮТ і «Наша Україна» пред'явила Ярославу Васильовичу «чорну мітку», відправивши останнього у відставку. Але, позбувшись Давидовича, якого вважали ставлеником Ющенка, опозиція нажила собі куди більшого головного болю.
По-перше, Президент, погодившись в обмін на дату дострокових виборів внести зміни до складу Центрвиборчкому, вчинив помилку, від здійснення якої його заочно попереджав ще на початку травня член ЦВК Андрій Магера. В своєму інтерв'ю для одного з столичних видань Магера прямо заявив, що квотувати комісію за політичним принципом - небезпечна справа, оскільки може привести до блокування роботи цього органу за сумно відомим прикладом Конституційного Суду. Думки члена Центрвиборчкому не були безпідставними: вже тоді було зрозуміло, що, давши згоду на переформатування ЦВК, і введення до її складу представників парламентських політичних партій, Президент, тим самим, ставив під загрозу втілення своїх планів про проведення позачергового волевиявлення. Але гарант, як це часто бувало, не послухався порад, і вчинив по-своєму.
По-друге, навіть поставивши на чолі комісії свого колишнього представника в Конституційному Суді, Володимира Шаповала, Ющенко зовсім не гарантував собі спокій. Адже в руках біля коаліції опинився куди більш вагомий козир – чисельна перевага (8 членів проти 7-ми від опозиції) плюс одна з ключових посад – секретарем комісії стала Тетяна Лукаш, сестра першого заступника міністра Кабінету міністрів, «регіоналки» Олени Лукаш. Отже, Президент сам віддав у руки своїх політичних опонентів два вагомі важелі. Тепер коаліція на свій розсуд може регулювати роботу Центрвиборчкому. Коли на розгляд членів комісії виноситиметься питання, що йде в розріз з інтересами коаліціонерів, вони можуть блокувати діяльність ЦВК – для цього всього лише потрібно порадити «своїм» піти на лікарняний. Другий варіант блокади роботи комісії – в руках Тетяни Лукаш. Адже в деяких організаційних моментах її посада стає просто-таки ключовою. Наприклад, без підпису Тетяни Леонідівни жоден протокол засідання ЦВК або ухвала не вважатимуться дійсними.
Таким чином, ми бачимо, що від переформатування комісії виграли представники коаліції, але ніяк не Президент або опозиція. Так, БЮТ ввела в Центрвиборчком двох своїх представників (Юлію Швець і Ігоря Жиденка), але їх позиції зовсім не є ключовими. Єдина втіха для Юлії Тимошенко може бути в тому, що стара-нова член ЦВК Жанна Усенко-Чорна увійшла до числа заступників голови комісії. Крім того, вона займається таким важливим питанням, як створення електронного реєстру виборців.
Віддавши ЦВК на розтерзання політичним силам, Президент тим самим ослабив роль голови комісії. Останні події це підтверджують: Володимир Шаповал марно намагається організувати роботу цього органу, постійно натикаючись на протидію своїх нинішніх колег-коаліціонерів. Наприклад, таке процедурне дійство, як закріплення членів ЦВК за регіонами, яке раніше було в компетенції голови комісії, цього разу стало приводом для міжусобойчика. 8 коаліційних членів Центрвиборчкому втмагали, щоб це рішення ухвалювалося не одноосібно Шаповалом, а колегіально. Шаповал відмовився – і був тим самим породжений перший, але, ймовірно, далеко не останній скандал а-ля КС.
Якщо зараз протистояння в стінах ЦВК можна розглядати як розминку перед боєм, то жахливо навіть уявити, в що може вилитися така «діяльність» з наближенням дня виборів. Одне з припущень: якщо виявиться, що Соцпартія або КПУ, як члени нинішньої коаліції, будуть з якихось причин не добирати голосів для проходження до нового парламенту, то вони, з благовоління Партії регіонів, цілком можуть використати кількісну перевагу своїх представників в Центрвиборчкомі, щоб взагалі зірвати підготовку до волевиявлення. Чи це не фатальний промах Президента?
«Морозні хитрощі» коаліції
Ще один важливий аспект: в останні дні значно змістився акцент політичного протистояння. Якщо раніше «лінія фронту» пролягала між Секретаріатом Президента і Кабіном, то тепер роль першої скрипки у коаліції грає спікер ВР Олександр Мороз. Насправді нічого дивного в такій рокіровці немає. Віктор Янукович, схоже, просто перемкнувся на якісне завоювання симпатій електорату, пожертвувавши завоюваннями політичними. По суті, Партія регіонів вже забезпечила собі солідний заділ голосів, провівши протягом травня низку масових демонстрацій і мітингів протесту як в Києві, так і в регіонах країни. Нині ж Віктор Федорович перейшов на економічну платформу, яка, як показує практика, дає набагато більше преференцій в боротьбі за владу. Один з наочних прикладів повернення лідера-господарника – більш ніж критичний виступ прем'єра на адресу економічного блоку уряду, на який Віктор Янукович поклав вину за подорожчання хліба в регіонах. Погодьтеся, що може бути привабливішим в очах виборця-провінціала, ніж прем'єр-господарник, що переймається долею простих людей? По всьому схоже, що саме на економічному полі Янукович і його партія має намір зібрати солідний урожай голосів на дострокових виборах.
В той же час Віктор Федорович досить безболісно передав повноваження борця з Президентом і опозицією на політичному фронті Олександру Морозу. Сан Санич – гравець стріляний, і його досвіду ведення політичних воєн може з лишком вистачити на те, щоб на рівних протистояти силам опозиції. Для самого Мороза нинішня ситуація, коли він виявився фактично один на один проти Банкової і опозиції, вигідна з багатьох причин. Мабуть, головна з них полягає в тому, що у відкритій боротьбі з Президентом Сан Санич має прекрасний шанс не тільки ослабити позиції Глави держави, і, як наслідок, всього опозиційного табору. Але - і підтягти рейтинг СПУ, який зараз важко назвати позитивним. Гра з звільненням депутатів-опозиціонерів, яку Мороз затіяв спеціально для того, щоб провокувати на неадекватні дії БЮТ і «Нашу Україну», дає свої плоди. А віршована суперечка з опозиційними партіями взагалі гідна того, щоб увійти до анналів української політичної історії під рубрикою «як з користю для себе тягнути дорогоцінний час». Що Сан Санич і робить, викликаючи вогонь на себе і відроджуючи свою політичну силу з попелу. І супротивник на таку приманку охоче ведеться, приймаючи гру одного з постпредів коаліції за чисту монету. Чим ще раз доводить свою очевидну недалекоглядність і відсутність продуманої тактики і стратегії ведення політичної боротьби за владу в Україні.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом