Ймовірно, мало хто звернув увагу на те, що в нинішній політичній плутанині, яка ось вже протягом двох місяців панує в Україні, практично не звучать авторитетні голоси з Євросоюзу, США та Росії. Якщо пильно вглядітися і вслухатися, то можна помітити разючу зміну у ставленні до нас цих геополітичних центрів світу в порівнянні з тими ж 2004-2005 роками.
Адже після президентських виборів трирічної давності, якщо хто не пам'ятає, ті ж США і Росія вступили в жорстоку сутичку, метою якої було поширення свого впливу на внутрішньополітичні процеси в Україні. Відразу після того, як на Банковій запанував Віктор Ющенко, посипалися численні прогнози, що «американський президент», як позаочі люблять величати гаранта на Інтернет-форумах, створить сприятливі умови для ведення бізнесу для вихідців зі Штатів і ЄС. А структури з різними частками російського капіталу скрізь пригнічуватимуться і витіснятимуться. Проте, життя показало зворотне. Російські бізнес-структури чудово живуть і процвітають (не забуваючи впроваджувати свої впливи буквально в усі сфери діяльності), а ось американські і західноєвропейські бізнесові інституції приживаються на берегах Дніпра не дуже. Але якщо в питаннях економіки Росії вдалося відстояти (але не поглибити понад міру) свій вплив у Заходу, то в політичному житті нашої країни російський або американський «слід» вже не так помітний, як раніше.
Європейська «хата з краю»
Кілька років тому улюбленою фішкою опозиції, в якій перебував нині діючий Президент, спікер і лідер БЮТ Юлія Тимошенко, було з будь-якого внутрішньополітичного питання консультуватися з європейськими інститутами, як то ПАРЄ або Рада ЄС. Та що там консультуватися: кожний, на їх погляд, утиск прав і свобод опозиційних фракцій парламенту при будь-якій слушній нагоді неодмінно виносився на обговорення в євроструктурах. Після чого євро урядовці, звичайно, гнівно погрожували можновладцям, які вже зарвалися, пальцем і лякали всілякими санкціями. А конфлікт на президентських виборах 2004 року став просто благодатним ґрунтом для представників ситуативного майданно-помаранчевого союзу: за кількістю апеляцій до США і ЄС і спроб втягти своїх впливових партнерів в українські внутрішньополітичні розбирання Ющенка і Тимошенко переплюнули своїх опонентів, які розраховували на безмежну підтримку нашого північного сусіда.
Але нинішня криза чомусь не викликала у Заходу таких же емоцій, як події президентської кампанії. Досить мляво країни ЄС і США прокоментували проведення парламентських виборів-2006 року, скоро розписавшись в їх демократичності. А нинішній політичний конфлікт політики з країн Євросоюзу сприйняли вже дуже прохолодно. Принаймні, підтримки зразка 2004-2005 років Віктор Ющенко не отримав. Хоча, не таємниця, дуже розраховував на те, що за допомогою чужих рук з Євросоюзу йому вдасться загребти політичний жар у себе в країні. Але не вийшло. Євроурядовці проігнорували прагнення українського гаранта, і в публічній підтримці йому відмовили, прийнявши досить нейтральну резолюцію ПАРЄ, яку Секретаріат Президента марно намагався тлумачити на свою користь. Проте, як не інтерпретували люди з Банківською згаданий вище документ, у високих європейських кабінетах президентській команді дали чітко зрозуміти: самі довели країну до конституційної кризи, самі і виплутуйтеся. Змінюйте закони, реформуйте судову гілку влади, словом, робіть, що хочете, але ЄС свого гучного слова на захист колишнього улюбленчика європейських демократів Віктора Ющенка говорити не збирається.
Чому вийшло так, що Президент не став милий Заходу? Відповідей декілька. Найголовніша з них – Віктор Андрійович, захопившись розподілом владного ресурсу, який дістався йому в грудні 2004 року, геть забув про свої майданні обіцянки, призначені для європейських вух. За час свого недовгого правління гарант вчинив масу зовнішньополітичних прорахунків, які Європа не стала йому прощати. Досить пригадати риторику Ющенка щодо вступу України до СОТ, ЄС і НАТО. Нам обіцяли швидкі терміни вступу до цих організацій, але жоден з них не був так і витриманий. Звичайно, в цьому є об'єктивні причини, але і суб'єктивне в питанні просування нашої держави в ЄС зіграло важливу роль. Дивіться: створив Ющенко міністерство з питань євроінтеграції, прилаштував туди поліглота Рибачука, але затія довго не прожила – відомство, не маючи законодавчих і інших обґрунтовувань, просто не впоралося з покладеними на нього обов'язками і було ліквідоване. Та навіщо далеко ходити за прикладами: призначений главою МЗС у процесі довгих суперечок і узгоджень Арсеній Яценюк не встиг і декілька місяців пробути на посаді міністра, а вже нажив собі ворогів в ЄС. Арсеній Петрович, ні багато, ні мало, спровокував конфлікт на ґрунті нескоординованого з представниками країн - членів Євросоюзу опитування з приводу проблем, з якими стикаються українці при отриманні віз у посольствах країн - членів ЄС. Що, звичайно, авторитету Україні на міжнародній арені не додало. Очевидним доказом втрати впливу нинішнього господаря Банкової в Старому Світі стала давня відміна прем'єр-міністром Великобританії Тоні Блером візиту українського Президента до Туманного Альбіону. Крім публічної образи, яка, ймовірно, стала відміна візиту, Віктору Андрійовичу, схоже, недвозначно натякнули, що підтримка його лідерами країн Великої Вісімки під серйозним питанням.
Справедливості ради треба зазначити, що не тільки Президент потрапив під холодний європейський душ, але і його опоненти в особі прем'єра Віктора Януковича та коаліції, які надумалися шукати справедливості не на півночі, а на Заході, особливої слави не здобули. В Європі до Віктора Федоровичу, чого гріха таїти, досі ставляться з якоюсь підозрілістю. А тому звернення прем'єра до високих європейських інститутів влади, яке він зробив у середині квітня, залишилися непочутими. По суті, деякі, особливо лояльні до України лідери країн – членів ЄС готові за першим покликом допомогти нашим політикам розібратися в кризі. Але вони, мабуть, не чекали, що цей сигнал надійде від ідейного супротивника Віктора Ющенка. До того ж, в МЗС всіляко давали зрозуміти, що в цей час втручання ЄС у внутрішні справи України не бажані, оскільки, як заявляв гарант, політики ще не вичерпали всі можливості для врегулювання конфлікту своїми силами.
Як поводитиметься Євросоюз і США стосовно України в найближчому майбутньому, передбачити складно. Схоже, Захід готовий до останнього утримуватися від втручання в наші внутрішні справи – там зайняли вичікувальну позицію. Чого чекають? Та відомо чого – чи не втрутиться в конфлікт Росія? Адже розрахунок західних політиків зрозумілий: в нинішньому геополітичному протистоянні розіграти український козир на свою користь мріють якраз ЄС і США, які наразі програють енергетичну війну Росії. Вони чекають зручного моменту, щоб поквитатися з росіянами за все – нехай і ціною втрати довіри до Європи з боку України.
Брат ти мені, чи не брат?
У російського невтручання у внутрішні справи України теж свій суто геополітичний підтекст. Як згадувалося вище, економічними шляхами російський бізнес досить успішно інтегрується в бізнес вітчизняний. Що ж до впливу політичного, то в Кремлі в результаті хаосу, що панує в останні декілька місяців, не зовсім розуміють, з ким і про що можна домовлятися. Не таємниця, що найбільший інтерес росіян в Україні лежить в енергетичній сфері. Отримати контроль над транзитом газу в країни ЄС – ось основний стратегічний план Кремля. Проте, його здійснення поки неможливе. Не бачачи, кому довіритися, Росія не активізує свої дії в Україні. Правда, в середині квітня у Верховну Раду навідалися 20 депутатів Держдуми з метою провентилювати ситуацію на предмет можливої «братської допомоги». Але коаліція в особі першого віце-спікера Адама Мартинюка завірила колег – ми впораємося самі.
До того ж, Кремль чудово розуміє, що сунься він в Україну першим, і почни встановлювати там свої порядки, цим тут же скористаються вороги на Заході. Викрити Росію у порушенні демократії в окремо взятій державі – ось чого з нетерпінням чекають її опоненти за океаном. Звичайно, що в РФ про подібну небезпеку обізнані, і чудово усвідомлюють можливі наслідки. Ось чому вояжі російських політиків в Україну стали такі рідкісні, а коментарі кремлівських бонз – такі стримані і в якійсь мірі тактовні. Росія шанує і дотримується, насамперед, своїх інтересів. А тому на посередництво «великого брата» у разі загострення внутрішньополітичної ситуації в країні українським політикам, схоже, сильно розраховувати не доводиться.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом