Компроміс чи війна?

Яких тільки слоганів і відозв не наслухалися ми за тиждень, з моменту підписання Указу Президента про розпуск парламенту. Схоже, будь-яка нормальна людина, вислухавши весь той мовний потік, який обрушився на українців до і після пасхальних свят, цілком міг би попасти в психіатричну лікарню. Що вже говорити про наших сусідів, у яких від телевізійних репортажів із столиці України склалася чітка картинка – країна стоїть на межі цивільного конфлікту. І грань ця настільки тонка, що будь-який необережний вчинок або слово з боку українського Президента або прем'єра може ввести державу у вихор громадянської війни.

Причому, в тому, що відкритого зіткнення і кровопролиття поки не відбулося (і, сподіваюся, цього не трапиться) – заслуга не політиків з обох протиборчих таборів, а народу. Оскільки політики, очевидно, не проти використовувати для досягнення своєї мети – задоволення владних амбіцій, останній довід. Яким, як відомо, є війна. Вона, звичайно, украй небажана. Оскільки означатиме політичну смерть всіх, хто докладе до неї руку. Це наш політикум виразно розуміє. Правда, діє всупереч логіці, роблячи один абсурдний вчинок за іншим.

Судді на межі

Взяти ту ж ситуацію з Конституційним судом. Вже, мабуть, ні для кого не секрет, що на людей в бордових мантіях здійснюється відкритий тиск. Причому, як з боку Секретаріату Президента, так і Кабміну і Верховної Ради. Кажучи по суті, жодній із сторін не вигідно, щоб розгляд подання про відповідність указу Віктора Ющенка до норм Основного Закону затягувався на невизначений термін. Проте, і ті і інші роблять все, щоб відтягнути прийняття рішення. Напруження пристрастей, що бушували навколо КС з моменту подачі в його канцелярію депутатського звернення, перейшло всі межі. І судді зважилися на безпрецедентний вчинок – вийшли до преси і привселюдно заявили про здійснюваний на них тиск. Прихильники Президента і опозиції поаплодували смільчакам: мов, молодці, тепер вся громадськість у курсі, що насправді відбувається за закритими дверима суду. Ще б пак, адже взяти слово зважилися ті, хто опинився в стінах КС з милості Глави держави. Апологети прем'єра і коаліції строго засудили тих, що виступили, а спікер ВР Олександр Мороз навіть натякнув, що парламент може підняти питання про вираз їм недовіри. А це чревато відставкою, і, як наслідок, пролонгацією процесу винесення вердикту за президентським указом.

Дійсно, ситуація щодо Конституційного суду не так прогнозована як була при Кучмі. Трапилася така ситуація років п'ять тому, і КС напевно б прийняв сторону Президента. Зараз розклад інший. Орган, який апріорі повинен бути незаангажований, насправді строго поділений між нинішніми можновладцями. Хоча, справедливості ради варто відзначити, що превалювання однієї сили над іншою в цій інстанції немає. Є лише шість суддів, яких преса охрестила тими, що сумніваються. Тобто, здатними піддатися впливу з Банкової або Грушевського, і в певний момент схилити чашу терезів у потрібну сторону. Зараз Секретаріат Президента і Кабмін відчайдушно борються за «важіль», за допомогою якого можна було б повернути судове «дишло» туди, куди диктує їх політична необхідність. І, схоже, тільки після закінчення негласного змагання за суддівські душі, які перебувають у невизначеності, справа про законність указу Президента про розпуск парламенту може зсунутися з мертвої точки. Одне можна сказати точно: відставка суддів, про яких заявляв Мороз, малоймовірна. Хоча, спікер, можливо і був би радий тому, щоб «указна» справа провалялася в КС якомога довше – цього часу соціалістам цілком вистачило б, щоб ретельніше підготуватися до виборів. Але все таки це – тактичний хід, відповідь на інформацію, що з'явилася в ЗМІ, про те, що Президент-де готовий відкликати кандидатури «своїх суддів» через здійснюваний на них тиск. І не виключено, що подібними висловлюваннями сторони обмінюватимуться аж до 17 квітня – дня, коли Конституційний суд, сподіваємося, все ж таки почне розгляд стосовно згаданої вище справи.

Рада – п'яте колесо

Цього тижня чітко виявилася ще одна тенденція: парламентська більшість, передчуваючи, що їй недовго залишилося існувати в такому форматі, прийнялася з дивною старанністю штампувати постанови, закинувши пряму законодавчу діяльність. Чи жарт, останній, прийнятий парламентаріями закон, датується 22 березня 2007 року! Зараз Рада стараннями Олександра Мороза фактично перетворилася на майданчик для ведення передвиборчої агітації. Дивіться: депутати якої фракції проявляють найбільшу активність на парламентській трибуні? Соціалісти. Соцпартія зараз – найспритніший парламентський гравець, і зрозуміло чому. Олександр Мороз намірився втрутитися в переговорний процес, який ведуть Секретаріат Президента і уряд. Схоже, Сан Санич всерйоз вважає, що парламент може стати для нього інструментом, завдяки якому він знайде колишній вплив і популярність, виступивши таким собі політичним арбітром.

Проте, у Верховної Ради в нинішній ситуації немає тієї політичної сили, яка в неї була б, якби вступила в повну дію Конституційна реформа. Очевидні протиріччя під час її прийняття в 2004 році привели до того, що зараз парламент, по суті, виявився нездатним вплинути на події в країні. І все, масово видавані законодавчим органом постанови не мають дії на Президента, який міг би вже давно «перетворитися» за статусом в англійську королеву.

Не хто кого, а хто з ким?

А що ж головні «винуватці» торжества? Віктор Ющенко впертий і спокійний: його позиція з приводу розпуску парламенту і проведення дострокових виборів непохитна. Навіть незважаючи на повідомлення, що з'являються час від часу в новостних стрічках, про те, що гарант-де згоден на компроміс. Це також свого роду тиск на нинішнього господаря Банкової – опоненти з Грушевського відкрито і негласно добиваються від Віктора Андрійовича поступок, повороту назад, не відміни, так, принаймні, припинення указу або перенесення дати виборів на більш пізній термін. Чи може Глава держави піти назад? Навряд чи. В частині відміни пункту про розпуск ВР – так вже точно. Ющенко розуміє, що в нього з'явився єдиний шанс укріпити своє положення, що похитнуло, – провести позачергові вибори з тим, щоб сформувати лояльну йому більшість. А потім, за допомогою «своєї коаліції», провести переформатування Основного Закону, повернувши президенту всю або велику частину владних повноважень. Чи вийде? Це залежатиме від того, яких домовленостей досягне гарант у переговорах з БЮТ і Партією регіонів – силами, які, безсумнівно, претендуватимуть на роль першої скрипки в новому парламентському сезоні. Вірогідність обпектися, прийнявши умови однієї із сторін, дуже велика – і Віктор Андрійович це розуміє. Прем'єр Тимошенко або прем'єр Янукович для нього - неприйнятний варіант. Оскільки і та, і інша кандидатура амбітні і налаштовані проводити власну, відмінну від президентської, політику. А цього Ющенко припуститися ніяк не може.

Щодо Віктора Януковича, то, захищаючи до останнього оплот коаліції, прем'єр і його оточення, по суті, давно готові до виборів. Партія регіонів – практично ідеальний партійний механізм, який приводиться в повну бойову готовність до виборів за максимально короткий термін. Головного болю у регіоналів набагато менше ніж у тих же «нашоукраїнців» і бютівців. Виборчі штаби ПР може розгорнути в лічені дні.

Ще один очевидний плюс регіоналів – у них немає проблем у складанні виборчих списків. Фактично, ПР може подати в ЦВК тих же кандидатів на депутатські мандати, які нині засідають у Верховній Раді. Отже, до дострокових виборів «біло-блакитні» готові як ніхто. Їх активність на політичній арені України пояснюється двома причинами: по-перше, регіонали до останнього прикривають соціалістів, одночасно набираючи електоральні окуляри, граючи на настроях супротивників президента і опозиції.

По-друге, Віктор Янукович і сотовариші шукають шляху досягнення консенсусу з Главою держави, від якого, як переконалися всі, ще багато що залежить в країні. І від того, як швидко буде знайдено компроміс між гарантом і прем'єром, залежатиме, коли пройдуть дострокові вибори – в травні чи в жовтні. Але те, що вони у будь-якому випадку відбудуться – факт, видно, непорушний. В іншому випадку – цивільний конфлікт, вдаватися до якого ні Президент, ні прем'єр на даний момент не бажають.