Велика частина населення України останні дні зими жила відчуттям: ось-ось настане весна, а разом з нею в країні відбудуться, ну просто зобов'язані відбутися якісь політичні події. Ну, там, або Президент, що надихнувся підтримкою опозиції з БЮТ і «Нашої України», яка об'єдналася в Пущі-Водиці, зважиться і відправить уряд у відставку, а слідом за тим розжене і парламент. Або, навпаки, коаліційна більшість у Верховній Раді, координована кабмінівським керівництвом, візьме і якимсь чином остаточно прищикне повноваження гаранта, перетворивши його з дієвого Глави держави у формального правителя. Відчуття близьких змін, розв'язки, що розгорілася до межі внутрішньополітичної ситуації, було настільки гостре на початку березня, що всі тільки і чекали – ну коли, ну о котрій, ну хто перший зважиться завдати удару по «ворогу»?
Але дні йдуть за днями, а політичний «нарив», який все розростається, ніяк не лопне. Обидва войовничі табори – опозиція і урядова більшість – лише обмінюються словесними уколами, які, по суті, не заподіюють ні тим, ні іншим видимих ран.
Хоча, варто визнати, що тиждень тому все говорило про те, що події з революційним присмаком все ж таки могли відбутися. Крок, який зробила об'єднана опозиція у вівторок, 13 березня, можна було розцінити як своєрідний бліцкріг. Мова – про 17 пунктів вимог, які БЮТ і «Наша Україна» висунули до парламентської більшості, після якої стрункими лавами залишили зал засідань Верховної Ради. Можливо, опозиціонери розраховували, що налякана, на їх думку, рішучими діями колишніх партнерів по революційному Майдану, які схвалив Віктор Ющенко, коаліція піде у них на повідку і погодиться з висунутими умовами. Схоже, що коаліціонери приховано чекали від представників меншості, які всерйоз взялися за перетягування владної ковдри, чого завгодно, аж до появи в Києві обіцяного Юрієм Луценком «Маршу справедливості», і, як «контрольний постріл» - указу Президента про розпуск Верховної Ради.
Але ні того, ні іншого не відбулося. Опозиція утрималася від різких рухів тіла, віддавши перевагу рішучим діям черговому цирковому шоу. Президент також не став тиснути на уряд і більшість, і зручний зі всіх точок зору момент для перевороту в країні був упущений.
Чому зупинилася опозиція, зокрема її провідна сила – БЮТ? Звичайно, в таких випадках мали місце тіньові домовленості з представниками ворожого табору, в яких фігурували або високі посади, або великі суми грошей, або – горезвісний принцип «ти мені, я – тобі». Як було у разі, коли БЮТ проголосував за законопроект про Кабмін в обмін на голосування в першому читанні проекту закону про опозицію. Схоже, цього тижня один з вищеперерахованих мотивів розгорнув бойові порядки на 180 градусів все ж таки мав свою дію. Наприклад, кадрове питання. Здавалося б, після того, як Микола Томенко обійняв пост віце-спікера, тимошенківцям більше нв про що благати коаліцію – шлях у Кабмін представникам БЮТ замовлений, а посади в парламенті давно поділені. На що ж могли розраховувати «воїни світла»? Ймовірно, на два ключові пости, які досі вакантні: посада голови МЗС і шефа СБУ. Після того, як вчора в черговий раз «прокотили» Володимира Огризка, а про Віктора Короля, головного претендента чільника Служби безпеки навіть не стали згадувати, у бютівців були всі підстави нагадати, що в їх лавах є люди, які підходять на обидва вакантні крісла. Наприклад, Олег Білорус і той же Олександр Турчинов. Перенесення розгляду кандидатури Огризка на наступний вівторок, яке відбулося під тиском КПУ, дає БЮТ фору. За ці дні Юлія Тимошенко може виробити нові умови короткочасної співпраці з коаліцією, але вже на більш реальній взаємній вигоді: більшість пропонує Президенту кандидата на пост міністра закордонних справ або голови СБУ бютівця, а БЮТ допомагає коаліції подолати вірогідне вето Президента на закон про внесення змін до держбюджету. Як би там не було, але слушний момент для переходу в рішучий наступ опозиція прогавила.
Видно, не останню роль відіграв президентський чинник. Віктор Ющенко, як наголошувалося вище, «поблагословив» союз БЮТ і НУ, тим самим давши добро на висунення згаданих 17 вимог до коаліції. Після того, як більшість відмовилася приймати до відома опозиційні вимоги, Юлія Тимошенко звернулася до Віктора Ющенка з проханням зібрати засідання РНБО, щоб втлумачити незговірливим, що виконувати побажання опозиції потрібно, інакше, за словами Юлії Володимирівни, «вона діятиме так, як діяла перед президентськими виборами». Та і сам Віктор Андрійович натякнув, що вимоги опозиції цілком реалізовувані, і, отже, більшість може їх виконати. Петля навколо коаліційної «шиї» затягувалася. Здавалося б – йди, гаранте, до кінця, і більшість затремтить. Але відбулося те, що часто траплялося в історії української політики в попередні роки: Ющенка поманили компромісом, і гарант не встояв.
Зустріч Президента з прем'єр-міністром і спікером парламенту якраз перед початком засідання РНБО порушила всі плани опозиції. Віктор Ющенко, вдоволений приділеною йому увагою з боку Віктора Януковича і Олександра Мороза, відклав «чемоданчик з кнопкою» у довгу скриньку. І висунув своїм співрозмовникам низку цілком конкретних вимог, як то: вселити своїм фракціям в парламенті, що голосувати за кандидатуру Володимира Огризка на пост глави МЗС можна і потрібно, піти на створення спільної конституційної комісії з доробки Основного Закону країни. А також підвищити рівень соціальних стандартів і профінансувати це підвищення виключно за рахунок наявного ресурсу, а не шляхом збільшення дефіциту держбюджету і накопичення боргів. Всі умови Ющенка Янукович і Мороз пообіцяли врахувати. Після чого Президент дав відмашку опозиції повернутися під купол на Грушевського і взяти участь у голосуванні за Огризка та зміни до бюджету.
Саме президентське послаблення знизило небезпеку революційної кризи, яка готова була пролунати в країні. Не погодься прем'єр і спікер на умови Президента, і опозиція прийняла б це як сигнал до атаки. Сценарій революційного перевороту б був запущений на повну. Депутати опозиційних фракцій здали б свої мандати, що, фактично, змусило б гаранта видати закон про припинення повноважень нинішнього парламенту і проведення дострокових виборів у Верховну Раду. Хоча «змусило» - не зовсім правильне слово, адже Віктора Ющенка переконали, що по-іншому він не зможе повернути собі втрачені після вступу в силу конституційних змін повноваження. І якби Віктор Андрійович пішов на розпуск, то робив би це усвідомлено.
Проте, події, які потім відбулися, знову поставили під загрозу ситуацію в країні. Провал голосування по Огризку і чутки про порушення прийнятих напередодні домовленостей, що розповсюдилися, привели до того, що опозиція залишила сесійний зал ВР. А з вуст радикально самих налаштованих опозиціонерів зазвучали промови про те, що пора б вже переходити до більш активних дій, оскільки толку від переговорів з коаліцією все одно немає. Правда, до вечора четверга депутати-«меншовики» повернулися до парламенту, щоб взяти участь у голосуванні по бюджету. Але ухвалення коаліційного варіанту поправок, а не опозиційного або президентського, вкотре розпекло і так розпалену до біла обстановку.
Які виходи з ситуації, що склалася, з чим може виявитися завтра країна? Варіант перший: Президент, опозиція і коаліція сідають за стіл переговорів і виробляють n-ну угоду з чітко прописаними, позбавленими всякої популістської риторики вимогами. Як би це зведення умов не називалося: Універсал-2, Меморандум і т.п. Головне, щоб у цьому документі разом з вимогами чітко були виписані санкції до сторін, що порушили угоду. Які вони можуть бути і чи стане відомо для суспільства? Це, мабуть, напряму залежатиме від того, які саме положення ляжуть в основу нової всебічної угоди. Проте, цей варіант допоможе уберегти від дестабілізації ситуації в Україні, дасть ще один поштовх до вироблення програми мирних дій між гілками влади.
Варіант другий: коаліція відкрито йде проти Президента і опозиції, відмовляючись піддаватися тиску з боку останніх. У такому разі у Ющенка і Тимошенко не залишається іншого виходу, як задіяти давно вироблений план дезінтеграції парламенту і проведення позачергових виборів у Верховну Раду.
Який з цих двох варіантів буде прийнятий – питання майбутнього. Зараз же можна припустити, що Віктор Ющенко, швидше за все, схилятиметься до першого варіанту. Навряд чи навіть загроза його президентським повноваженням може примусити гаранта діяти радикально. Навіть надемоційна заява Віктора Балоги, який висловив думку, що урядово-коаліційному тандему не можна довіряти ніяких угод, не означає, що глава секретаріату Президента озвучив позицію Глави держави. Швидше демарш коаліції заділ Балоги як глави політради НСНУ. Зрозуміло, що і не на користь Віктора Януковича доводити країну до смути. Прем'єр, провівши роз'яснювальну роботу в лавах парламентської коаліції, може поступитися Президенту в декількох принципових питаннях. Єдиною, хто з більшою часткою вірогідності наполягатиме на радикальному вирішенні політичної кризи, виявиться Юлія Тимошенко. Але останнє слово буде за Президентом. До якого з варіантів схилиться Віктор Ющенко?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом