Звичайним людям завжди хочеться «прочинити завісу» особистого життя народних обранців, яких частюка доводиться бачити на екранах телевізорів, читати про них в газетах і журналах. Кореспонденти ForUm’у вирішили побувати в гостях в одного з найяскравіших представників Партії регіонів, сина дисидента, народного депутата Тараса Чорновола.
Квартира Тараса В’ячеславовича трохи нагадує галерею - стіни коридору, кухні і кімнат увішані найрізноманітнішими картинами, які, як зізнався господар, йому подарували старі знайомі, тому ходити по спеціалізованих магазинах не довелося. А ось магнітики на холодильник Чорновіл купує сам – колекціонує. Обов'язково привозить їх з тих країн, які відвідує.
Оскільки квартира розташована на сьомому поверсі, то про звичайний камін доводиться тільки мріяти. Але був знайдений вихід і з цієї ситуації - нардеп замовив електричний, про що абсолютно не шкодує.
- Тарасе В’ячеславовичу, як давно Ви переїхали в цю квартиру?
- Два з половиною роки тому. Я перший житель цього будинку. Він побудований Верховною Радою. У неї є своє невелике будівельне управління, яке насамперед забезпечує житлом свій апарат, і, крім того, вважається, що має видати квартири всім потребуючим депутатам. Правда, таких не дуже багато, тому що, коли я сюди заселявся, офіційно квартири отримало багато людей, а поселилися одиниці.
- Хто Ваші сусіди?
- Піді мною живе депутат минулого скликання Карнаух. У цьому ж будинку живе Андрій Шкіль. Нові депутати п'ятого скликання вже отримали квартири. Я знаю, що 10 квартир виділили для обранців нового скликання в сусідньому під'їзді. Але вони, здається, не вселилися, принаймні, я їх ще не бачив.
- За сіллю до сусідів ходите?
- Ні, якось з сіллю у мене проблем немає. Я люблю заїжджати раз в тиждень-два до супермаркету і створювати «тиху істерику» касиркам - набираю дуже багато продуктів, і у них заїдає транспортер, по якому рухаються покупки.
- З цим, дійсно, у мене є проблеми. Де б я не був, у мене обов'язково з'являється одно-два звернення. Люди підходять, розповідають про свої проблеми.
- І Ви намагаєтеся якось допомогти?
- Я розказую, що в приймальну ВР потрібно занести заяву, приносять, а потім вже працюємо.
Я запитав якось у своїх колег: «Скільки у вас з початку року зареєстровано звернень громадян?». Говорять, п'ятнадцять, вісімнадцять. А у мене тільки по офіційному юридичному зверненню вже 250, а з листами буде десь 600.
Стандартний лист до мене починається словами: «Вчора побачила Вас на передачі «Свобода слова». Мене так зачепила Ваша щирість, що я вирішила Вам написати про свої проблеми». І далі – мені потрібне те, то й те.
- Микола Катеринчук розповідав, що якось проїхався в метро. А Ви їздите в метро?
- Часто. У мене з вікна трохи видно виїзд на Південний міст. Якщо я бачу, що пробка на ньому абсолютно «мертва», то швидше поїхати на метро.
- Наскільки я знаю, Ви самі їздите за кермом.
- Так.
- Ніколи.
- Чому? Не довіряєте?
- По-перше, не довіряю. У мене була одна страшна аварія, коли я дивом залишився живий. За кермом тоді був не я. Після цього я поряд з водієм відчуваю себе не затишно.
- Якщо побудують депутатське містечко, Ви туди переїдете?
- Звичайно, ні. Я б і в цьому будинку не жив, якби всі депутати, які офіційно прописані, тут реально жили.
Я категорично проти цього депутатського містечка. Я був прихильником того, що всіх приїжджих депутатів ВР повинна забезпечити житлом. Але, як в Польщі – «депутатським будинком» - гуртожитком.
У принципі в цьому депутатському містечку планується такий гуртожиток. Але цей дуже шикарний гуртожиток для того, щоб колишні депутати потім відмовилися від спокуси його приватизувати.
- Є хом'як. На кішок і собак у мене алергія.
Син захотів хом'яка. Правда, швидко втратив до нього інтерес, і закінчилося тим, що я один його зараз і підгодовую.
- Так, постійно. Правда, вони живуть в Німеччині. Це відома історія. Арієв зробив їм рекламу, думаючи, що мені робить антирекламу, коли перед президентськими виборами, розмахуючи якимись папірцями, сказав: «Ось до нас з довірених рук потрапили документи, що представники Януковича, його штабісти, збираються втекти з України». Знаю я, з яких довірених рук – тодішній прес-секретар МЗС Лубкивський передав конфіденційні документи, «підписані Чорноволом, в яких він просить позбавити українського громадянства своїх синів». Йшлося про моїх старших синів, які з трьох років живуть у Німеччині.
- Бачитеся з ними?
- Звичайно. Приблизно разів три на рік.
Крім того, переписуємося по електронній пошті, телефонуємо.
- Про що розповідають?
- Вони тільки хочуть, щоб я трохи менше їх розпитував, тому що основне питання - як навчання. А вчитися не дуже хочуть, як будь-які молоді люди. Адже вони ж звичайні діти!
- Не скажіть. Ви ж і самі не були звичайною дитиною.
- Все-таки син дисидента. У зв'язку з цим було дуже багато нюансів – постійні обшуки в будинку, КДБ.
- Це найяскравіші спогади з дитинства?
- Ні, спогадів багато. Вони всі яскраві. Ми тоді з мамою і її знайомими часто їздили до Карпат. Це була група медиків-фармацевтів, які вмудрялися найняти старий автобус, яким нас вивозили в гори. Маршрути іноді були на декілька днів. Плюс було багато походів з наметами, поїздки на байдарках.
- Яким Ви були в дитинстві?
- Підлітковий вік у мене був особливо важким. Я у восьмому класі відмовився ходити в школу, тому що ввійшов у конфлікту з системою. Почалося з того, що нас на черговому суботнику примусили прибирати листя, а я сказав, що не хочу. Я пішов в юридичну консультацію і добився виписки з Кримінального кодексу про примусову роботу дітей, яку переписав від руки: повісив у школі, другий примірник вручив вчительці, третій – директору. Після чого почався такий скандал! Ось я і відмовився йти в школу. Не знаю, скільки це коштувало нервів мамі, але вона добилася, що мені дозволили навчатися вдома. Це навчання було ніяким, у мене восьмий клас «випав» з освіти. Я досі розділ хімії, який стосується хімічних формул, не пам'ятаю, та й література «випала».
- І Вас виключили з комсомолу.
- Так. Спочатку написали: «За зраду Батьківщини». А потім хтось пояснив, що це кримінальна стаття, і треба написати щось інше. Тому мені видали інший листок про виключення з комсомолу «За ідеологічну незрілість».
- З батьком як тоді бачилися?
- Побачення раз на рік на зоні. Частіше не можна було.
Я більше виховувався на його образі.
- Він Вам давав поради?
- Не було такого, щоб він мене повчав.
У мене були дуже цікаві поради, але вони були сформовані набагато раніше. Коли мене хрестили, мені мої хресні батьки написали «Заповіт», в якому було десь двадцять заповідей.
А з батьком було спілкування, про яке у мене залишилися приємні спогади, тому що вони були, дійсно, інтелектуальними.
- Я ходжу. Тільки не присутній, коли туди приходить все це зборище, яке вилазить брудними чобітьми на його надмогильний камінь і починає собі створювати «нерукотворний пам'ятник». Я не можу бачити, як люди, які його поганили, зараз розповідають, як вони йому допомагали і підтримували його.
Я приходжу раніше, ніж там може з'явитися «рухівський істеблішмент», десь годині о 7-8 ранку.
- Ваш конфлікт з дружиною батька Атеною Пашко…
- Його немає. Ми просто не спілкуємося.
Взагалі мені здається, що у таких людей, як батько, має бути домашній затишок, чого у нього не було, я це добре пам'ятаю.
- А своїх дітей ким Ви бачите в майбутньому?
- Старші вже визначаються. Думаю, один буде гуманітарієм, а другий займатиметься чимось, пов'язаним з комп'ютерними технологіями.
А молодший буде політиком (усміхається). Він, коли йому було два з половиною роки, всю політику в позитивах і негативах знав так, що я досі не освоївся.
Ось в 2001 році, коли проводилася акція «Україна без Кучми», він, дивлячись на все ці маніфестації, навчився замість «Добридень» говорити «Кучму, геть!». Отже політичну кон'єктуру він освоїв (сміється).
- Чи є у Вас друзі серед політиків?
- У мене є добрі колеги. А слова «друг» в політиці я остерігаюся.
Поза політикою у мене є друзі.
- Хто вони?
- В основному це люди, які зі мною працюють – мої помічники.
- Як проводите вихідні?
- Провожу, як зараз - зустрічаюся з журналістами, заїжджаю на роботу. Якщо є можливість нікуди не поспішати, нічого не робити, я дивлюся фільми Кустуриці або просто переглядаю фотоальбоми, автомобільний атлас Європи і згадую, куди я їздив і думаю, куди можу ще поїхати.
- А взагалі як відпочиваєте?
- Не уявляю, як можна перебувати в «Нижній Ореаде» в Криму, де відпочивають депутати. Мені при всій моїй симпатії до більшості з них, їх фізіономій вистачає у ВР. Їхати «варитися в тому ж соусі» – це не відпочинок. Тому я не відпочиваю в Україні. Крім того, прагну не бувати на закордонних курортах, де багато наших.
Я знаю всі основні показові платні дороги в Австрії, які ведуть через перевали, заповідники, по яких можна виїхати і побачити щось неймовірне.
- Як вітатимете дружину з 8 березня?
- Я день Клари Цеткін якось не дуже сприймаю. Для подібного свята є День матері.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
