Колись, тепер уже екс-спікер Верховної Ради, Володимир Литвин обмовився: «Українцям краще не знати, як робиться вітчизняна ковбаса і політика». Можливо, в твердженні Володимира Михайловича є частина правди: рядовий обиватель дійсно мало що знає про рецепти, за якими на політичній кухні країни готуються найрізноманітніші «блюда» - коаліції, тіньові уряди, міжфракційні об'єднання і міжпартійні блоки. Але про одне ми, українці, обізнані дуже добре: практично вся українська політика останніх років робиться під покривом ночі.
Пригадайте: саме в той час, коли велика частина населення України мирно похропує, наші політики приловчилися облагоджувати свої справи. Так було, коли в Секретаріаті Президента вирішувалося питання, що робити з урядом Тимошенко, і куди прилаштувати «любих друзів». Той же час доби вибрали Віктор Ющенко і Віктор Янукович, коли кувалися пункти сумно відомого Меморандуму про співпрацю влади і опозиції. Знову ж таки, в темноті затверджувалися основні положення Універсалу національної єдності і обговорювалися компроміси, завдяки яким пост прем'єра знову зайняв Янукович. Зради ідеалів «помаранчевої революції» також здійснювалися в пізній час: в цей час доби Олександр Мороз домовлявся про пост спікера і переформатування парламентської більшості. А Юлія Тимошенко тлумачила з регіоналами про прийняття в першому читанні закону «Про опозицію» і імперативний мандат в обмін на беззаперечне голосування своєї фракції за потрібний уряду закон «Про Кабмін». І ось днями історія повторилася: увечері, 5 лютого, глави фракцій «Наша Україна» і БЮТ скріпляли підписами угоду «Про загальну опозиційну діяльність у парламенті». Чим зробили новий виток у політичній історії України.
БЮТ вибирає, БЮТ вибирають…
Якщо кілька років тому Юлія Тимошенко мріяла про те, щоб потрапити в підручники з історії, куди якимсь незрозумілим чином не потрапив екс-президент Леонід Кучма, то це їй вдалося. Одна біда: історикам, які задумають описати всі пригоди віце-прем'єра-опозиціонерки і укласти їх в історичній і логічній послідовності, напевно доведеться поламати голови. Оскільки у діях минулих і нинішніх Юлії Володимирівни якою-небудь логікою і послідовністю і не пахне. Узяти, наприклад, події останніх місяців. Пробувши всю осінь між антикризовою коаліцією і «Нашою Україною», що тужить у нерішучості щодо свого статусу, опозиційна фракція БЮТ узяла та і скоїла грішок: пішла хоч і на ситуативний, але все таки союз з Партією регіонів. Потрібно визнати, що подібні зриви в української опозиції або її частини, траплялися і раніше. І виправдовувалися вони важливістю моменту. Мовляв, не зрадили б своїх ідеалів, в країні неодмінно трапилася б якась бяка: цивільний конфлікт або економічна криза. А так – розслабилися трошки, і всім добре. А далі можна знову лаяти владу на всіх рогах: народ у нас, як вважають політики, відхідливий, і про викрутаси псевдоопозиціонерів довго пам'ятати не буде. Схоже, саме так думала Тимошенко, погоджуючись на закони про імперативний мандат і опозицію в обмін на подолання вето на закон про Кабмін. Народ, звичайно, обурився такій вертихвістскості Юлії Володимирівни. Але лідер БЮТ дуже скоро знайшла, чим замолити гріхи перед своїм електоратом: пішла на довгожданий союз з пропрезидентською «Нашою Україною». 5 лютого побачив світ ще один епохальний документ: угода про виступ єдиним опозиційним фронтом фракцій БЮТ і НУ.
Як завжди в подібних випадках, угода рясніє багатьма епітетами на зразок «захисту демократії, свободи, національної єдності, подоланні корупції, справедливої соціальної політики», загалом, всього того, що прийнято в побуті іменувати «ідеалами помаранчевої революції». Зрозуміло, що народився даний союз не просто так. Офіційною, і про це в першу чергу згадала Юлія Тимошенко, причиною відтворення прообразу демократичної опозиції зразка 2004 року, стала висунута лідером БЮТ пропозиція вимусити парламентську більшість проголосувати за зміни до закону «Про трубопровідний транспорт України» - щоб не допустити до газотранспортної системи країни росіян. А також розглянути питання про ситуацію в ЖКГ і соціальній сфері. Неначебто все чинно і благородно: обурені свавіллям уряду вкупі з антикризовою коаліцією нашеукраїнці і бютівці як один виступили за справедливість. Але тут же виникає резонне питання: чому цей союз не відбувся набагато раніше, коли позиції протиборчого політичного табору були не такі сильні? Відповідь: не було потреби. Тобто, Тимошенко після провалу ідеї про створення помаранчевої більшості не був потрібний Ющенко, а Ющенку не потрібні були послуги Тимошенко. Проте довго нарізно вони також діяти не змогли, оскільки протистояти зростаючому впливу антикризовиків були не в змозі. Юлія Володимирівна безуспішно намагалася вибити для своєї фракції статус законної опозиції, а Віктор Андрійович із змінним успіхом протистояв спробам політичних опонентів обмежувати його президентські повноваження. Коли зрозуміли, що порізно у них нічого не вийде, вирішили об'єднатися. На взаємовигідних умовах, які нові-старі союзники не забули висловити в тексті угоди.
Щастя довжиною в місяць
Фактично, положення, висловлені в угоді про спільну опозиційну діяльність, демонструють агресивний характер сторін, що підписали їх, по відношенню до антикризової коаліції і уряду. Давайте розглянемо ці пункти, щоб зрозуміти, хто і чого насправді добивається.
На користь БЮТ:
- введення імперативного мандата для депутатів всіх рівнів на період формування демократичної політичної системи, становлення цивілізованих політичних традицій і припинення корупційного розкладання місцевої і центральної влади. Привести місцеві органи влади до авторитарної руки – давня мрія Тимошенко. Де-юре, вона вже збулася: Президент закон про імперативний мандат підписав, а ось чи збудеться де-факто – питання відкрите. Оскільки в Конституційному Суді вже лежить подання депутатів про законність положень, прописаних у цьому документі.
- прийняття узгодженого законопроекту «Про парламентську опозицію». Сходивши на поклін до Януковича і Мороза, і не отримавши очікуваного результату, Тимошенко порахувала, що даний законопроект може бути прийнятий самою опозицією плюс декілька голосів від коаліції і прихильно підписаний гарантом.
- спільна підтримка кадрових пропозицій, які вносяться на розгляд Верховної Ради. Таким чином, бютівці «забили» за собою право виказувати свою позицію щодо кадрової політики Президента і, головне, бути почутими Віктором Ющенком. «Перша ластівка» - кандидатура Віктора Короля на пост глави СБУ, щодо якої гаранту і БЮТ ще належить домовитися.
На користь «Нашої України» і Президента:
- відмова БЮТ підтримати і подолати вето Президента України на запропоновані «антикризовою коаліцією» законопроекти про основи зовнішньої і внутрішньої політики, про Президента, Раду національної безпеки і оборони, про Конституційний Суд, про нормативно-правові акти, про місцеві державні адміністрації. Фактично, тут Глава держави вимагає від Тимошенко припинити які-небудь переговори з коаліцією і заручається підтримкою БЮТ в питаннях посилення влади Президента.
- не прийняття будь-яких інших законодавчих актів, якими звужуватимуться права і свободи громадян, суверенітет українського народу, повноваження Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування. Тут головний посил – недопущення обмеження повноважень КС, який, як відомо, танцює під президентську дудку.
- спільна робота над новою редакцією Конституції України і ініціація відміни незбалансованих конституційних змін. Слово «спільно» спожито більше для замилювання очей – в наявності бажання Віктора Ющенка забезпечити свій пост і свої повноваження від посягань з боку Кабміну. Процес, як мовиться, вже пішов: вчора бравий бютівець Андрій Шевченко носився по парламенту, збираючи зі своїх колег за фракціями підписи в підтримку відміни політреформи.
В загальних інтересах:
- добиватися проведення дострокових парламентських виборів і виборів депутатів місцевих рад. Для Тимошенко дотримання цього пункту новими соратниками корисний у тому плані, що Юлія Володимирівна спить і бачить дострокові вибори, за результатами яких новоутворений демократичний союз НУ і БЮТ зможе скласти більшість у парламенті, і просуне її в прем'єри. Для Ющенка це – останній захід протидії Кабміну.
- спільно розробити пакет законопроектів щодо підвищення рівня мінімальної заробітної плати, поліпшення послуг охорони здоров'я і
інших соціальних гарантій. З огляду на те, що про можливість повторних виборів зараз говорять на всіх рогах, цей пункт служить своєрідною спробою БЮТ і НУ заробити собі електоральні очки. В унісон цьому звучить заклик «ніколи не підтримувати будь-які зміни до державного бюджету, які скорочують фінансування соціальної і гуманітарної сфери, національної безпеки і системи місцевого самоврядування».
- забезпечити співпрацю фракцій Блоку Юлії Тимошенко і «Нашої України» в місцевих радах. А ось це – спільний контроль над діями союзників на місцях, де ситуативні об'єднання з політичними опонентами найбільш часті через переважання містечкових інтересів над партійними.
Мабуть, задекларовані вище принципи були б гідні похвали, якби не одне, вельми істотне «але». Річ у тому, що нові союзники не довіряють один одному. Ознаки боязні того, що партнер у будь-який момент може кинути все і перейти у ворожий табір, відчуваються у всіх пунктах угоди про спільну опозиційну діяльність. Ще не встигло просохнути чорнило на документі, що скріпляє союз НУ і БЮТ, як «нашоукраїнці» заговорили про необхідність обмежити дію закону про імперативний мандат для депутатів місцевих рад перехідним періодом - до прийняття нової Конституції. Чим не спроба тримати БЮТ на короткому поводку? І таких прикладів, вважаю, найближчим часом з'явиться багато. Звідси виникає припущення, що нинішнє гучне об'єднання БЮТ і НУ – чергове ситуативне змикання. Якому судиться розвалитися, як тільки не спрацює один з основоположних принципів, забитих в тексті угоди. Наприклад, якщо мрії про розпуск парламенту не втіляться в життя вже в березні 2007 року.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом