«Прем'єрів зимою рахують...

…а шануть – за справи» - такий ось імпровізований епіграф напрошується при погляді на новину, яка пройшла практично непоміченою для України.

Звершення це – скрупульозно підрахований кимось в надрах секретаріату Кабміну і виданий на гора термін перебування Віктора Федоровича на своїй посаді. Як виявилося, нинішній прем'єр – рекордсмен за посидючістю у своєму кріслі. В кабінеті на Грушевського, 12/2, Янукович, за підрахунками власного секретаріату, просидів на 3 грудня 2006 року загалом цілих 898 днів – рівно на один більше, ніж колишній рекордсмен Валерій Пустовойтенко, якому вдалося протриматися на другій за значущості посаді в країні 897 днів.

Втім, Валерій Павлович все ж таки може вважатися головним прем'єром-аксакалом, оскільки його 897 днів тривали, на відміну від таких у Віктора Федоровича, безперервно – з 1997 по 1999 рік. Янукович же став новим рекордсменом за підсумками двох термінів – з 21 листопада 2002 по 5 січня 2005 і з 4 серпня 2006 дотепер. Єдина жінка-прем'єр в історії незалежної України, Юлія Тимошенко, перебувала на цій посаді, порівняно з Януковичем і Пустовойтенком, зовсім небагато – всього 216 днів. Зовсім коротким на фоні цих «ветеранів» виглядає прем'єрський термін нинішнього голови Рахункової палати Валентина Симоненка: виконувачем обов'язків голови уряду він пробув цілих 10 днів – з 2 по 12 жовтня 1992 року, допоки не переуступив цей пост майбутньому президенту України Леоніду Кучмі.

Втім, оцінювати прем'єрів за шкалою «посидючості» - справа вочевидь невдячна. Дивіться: за часів СРСР партійні ділки республіканського значення могли не вилазити зі своїх крісел десятиріччями. І що з цього? Набагато розумніше, як нам здається, розібратися – а хто з українських прем'єрів, які в різний час обіймали цю високу посаду, чого доброго зробив для країни? Візьмемо, наприклад, першу п'ятірку рейтингу найбільш «посидючих» прем'єрів», додавши до них, заради пристойності, єдину жінку – голову уряду Юлію Тимошенко.

Пустовойтенко – прем'єр-тінь (897 днів)

- Так склалося, що Пустовойтенко весь свій прем'єрський термін виконував технічну роль, будучи своєрідною тінню президента Кучми. Народно-демократична партія, очолювана Пустовойтенком, грала роль партії влади. У Валерія Павловича не було очевидних провалів, як не було і істотних проривів, - наголошує професор політології Києво-Могилянської Академії Олексій Гарань. – В країні під час прем’єрства Пустовойтенка спостерігалися два суперечливі процеси. З одного боку, сформувалася система олігархічних кланів, які привели Леоніда Кучму на пост президента. З іншого боку, поступово формувався прошарок малого і середнього бізнесу. Всі позитиви і негативи уряду Пустовойтенка, по суті, були пов'язані з діяльністю Кучми. А діяльність Кучми в ті роки характеризувалася згортанням демократичних процесів в країні і сповзанням до м'якого авторитаризму. До речі, уряду Пустовойтенка не пощастило: він був змушений розгрібати наслідки дефолту 1998 року, у той час зростали внутрішні і зовнішні борги України. Саме тому Кучма був вимушений поміняти «ручного» Пустовойтенка на ринкового Ющенка.

Неприступний Кінах (538 днів)

Пам'ятаєте слоган, який часто любив повторювати Анатолій Кирилович під час президентської кампанії 2004 року: «Горджуся тим, що ніхто і ніколи не відкривав двері в мій прем'єрський кабінет ногами»? Фактично це означало, що він не лобіював ні свої, ні чужі інтереси, хоча говорили, що з його приходом на Грушевського, 12, Кінах посилить вплив так званої «миколаївської групи». Під час його діяльності на посаді прем'єра було зафіксовано стабільне зростання ВВП, збільшення реальної зарплати і надходження податків до бюджету. Крім того в цей період інфляція утримувалася на найнижчому за останні три роки рівні - всього 2,6%. Пояснювалося це тим, що Анатолій Кирилович вважав за краще ефективно використовувати не тільки наявні внутрішні ресурси, але й своє положення політика, рівновіддаленого від всіх фінансово-політичних груп. Проте була в цій бочці меду і своя ложка дьогтю: не дивлячись на стерпні макроекономічні показники, життя пересічного громадянина України анітрохи не покращало. Пенсії, зарплати, стипендії залишалися на мізерному рівні, не дотягуючи навіть до прожиткового мінімуму.

Якщо Кінах був відносно успішний на внутрішньому просторі, то зовнішня політика його Кабміну відверто шкутильгала. Так, лідеру УСПП після численних спроб не вдалося, незважаючи на всі вимоги Кучми, добитися скасування горезвісної поправки Джексона-Вєніка, що передбачає зняття обмежень на імпорт українських товарів – це істотно наблизило б Україну до СОТ ще у 2002 році. Тимошенко – прем’єр-«кризовик» (216)

- Головна позитивна тенденція, що склалася під час правління Юлії Володимирівни, – це максимально насичений бюджет, - коментує діяльність єдиної жінки-прем'єра політолог Олесь Доній, - причому наповнювався цей бюджет не за рахунок збільшення податкового тиску, а за рахунок боротьби уряду Тимошенко з надприбутками підприємств, які ті одержували через ВЕЗи, тіньові схеми на кордонах України. Надалі це дало можливість збільшити витрати бюджету на соціальні потреби.

Негативом Доній вважає систему діяльності а-ля Тимошенко:

- Юлія Володимирівна використовувала виключно ручну систему управління, від якої вона не може відмовитися і до сьогодні. Причому ця система здатна працювати тільки в присутності самої Тимошенко. Схема пробуксовує, якщо Юлія Володимирівна в цій системі не присутня фізично. Вона все повинна була контролювати особисто, з властивим їй жорстким натиском вирішувати проблеми. Тому кризи, які ми пережили при уряді Тимошенко, були запрограмовані саме цією недосконалістю системи управління. Юлію Володимирівну в ролі прем'єра можна було б назвати кризовим менеджером навпаки: тобто вона не стільки вирішувала проблеми, скільки створювала їх.

Вітольд Фокін - «купонний прем'єр» (708)

Перший український прем'єр Вітольд Фокін приклав руку до розвалу СРСР в Біловезькій пущі, старту української приватизації і введення купонів. Вітольд Павлович став останнім головою Радміну УРСР і першим головою уряду незалежної України, змінивши в цьому кріслі Віталія Масола, якому довелося піти у відставку на вимогу голодуючих студентів. Головні труднощі прем'єрства Фокіна – розбіжності з парламентом в питаннях приватизації і введення національної валюти. Прем'єр гальмував приватизацію, пояснюючи це бажанням провести спочатку індексацію основних фондів – нібито для того, щоб не продавати їх за безцінь. Небажання скоріше вводити українські гроші Фокін пояснює тим, що хотів «підставити» під удар неминучої інфляції радянський рубль. Але під тиском рухівців йому і президенту Кравчуку довелося ввести першу українську «валюту» – купони багаторазового використання. Правда незабаром після цього Фокін все ж таки залишив посаду прем'єра. Формально він пішов добровільно - вийшов на пенсію. Щоправда, навздогін парламент на чолі з Плющем все ж таки відправив у відставку і весь його Кабінет.

Віктор Ющенко - реформатор з НБУ (493)

Перспективний фінансист без комуністичного минулого і з європейськими манерами. Таким Ющенко увійшов до вищого ешелону української політики в 1999 році, коли вибраний на другий термін президент Кучма вирішив обновити свою політику молодим головою Нацбанку. Отримавши кредит довіри, Ющенко не став продовжувати політику застою своїх попередників, а почав в міру сил реформувати економіку. Заслугами прем'єра Ющенка вважають відхід від бартерних схем розрахунків між підприємствами. Фактично при ньому Україна подолала екватор економічної кризи і почала поступово з неї виходити. Під «зрозумілого Ющенка» Захід щедро давав кредити на розвиток економіки України, а прем'єр старався ними не зловживати, вчасно повертаючи борги. При Ющенку держава стала погашати борги із зарплати і пенсій, про що пенсіонери пам'ятали ще дуже довго. А віце-прем'єр з ПЕК Юлія Тимошенко спробувала легалізувати схеми поставок енергоносіїв.

Віктор Янукович - «міцний господарник» (898)

Янукович сів в крісло голови уряду тільки тому, що «донецькі» домовилися з «дніпропетровськими». Напередодні президентських виборів 2004 року Кучма орієнтовно призначив наступника – колишнього голову Донецької ОДА. І з цієї миті вся державна машина стала працювати на імідж «кандидата від влади». Особливих проривів в економіці при його керівництві не було. Зовнішня стабільність, зміцнення зв'язків з Росією і ЄЕП. За кулісами – лобіювання економічних інтересів: введення високих ввізних мит на вугілля, створення на Донбасі вільних зон. Ближче до виборів Янукович став активно світитися як головний опікун українських олімпійців (ввів для них рекордно високі премії за медалі) і захисник пенсіонерів (чергове підвищення пенсій якраз припало на початок виборчої кампанії). Янукович запам'ятався тим, що продав за безцінь металургійний комбінат «Криворіжсталь» тандему Пінчук-Ахметов. А також тим, що при його уряді у 2003 році ВВП порівняно з попереднім становив 9,6%, а у 2004 році Україна показала рекордно високі темпи зростання ВВП – 12%. Також Януковичу вдалося злегка зрушити «соціальну глибу», що дісталася йому в спадок від попередніх прем'єрів, – з'явилися доплати до пенсій, підвищилася заробітна плата, а її частка в собівартості продукції збільшилася. Ще один плюс першому уряду Віктора Федоровича: при ньому число збиткових вітчизняних підприємств знизилося з 48% до 28%. Говорити про підсумки діяльності Кабміну Януковича нинішнього, здається, некоректно: термін ще не вийшов. Адже трохи більше 100 днів – ще не показник.

Олександр Мінкін