Вчора Майдан був змушений відсвяткувати свою другу річницю «помаранчевої революції» «в ручному режимі». Народний Президент не вважав за потрібне відзвітувати перед народом за свою роботу, якою мільйони українців забезпечили його два роки тому.
З самого ранку центральний майдан столиці, що знав і кращі часи, був пустим. Ні тобі сцени, ні польових кухонь, ні прапорів, ні революціонерів. Тільки до обіду почали збиратися люди, в основному, пенсійного віку, що тішать себе надією все-таки побачити своїх вождів своїми очима. З обуренням обговорювали вони поведінку і дії гаранта, його «любих друзів», наполягали на тому, що Ющенко все-таки має з'явитися на Майдані, і сподівалися побачити головну опозиціонерку країни Юлію Тимошенко, яка абсолютно «випадково» опинилася цього дня в Брюсселі. Пригадали і про своїх обранців – делегатах при владі. «Вони гребуть собі ділянки – в Києві, під Києвом, вони забирають собі такі Майдани, про які ми навіть і не знаємо. А що народ має?! А фігуру з трьох пальців. Якби вони хоча б місяць пожили на ту мізерну зарплату, яку дають народу, на ту мінімальну пенсію, яку вони дають пенсіонерам, то, як би вони тоді заспівали?! Хіба це народні депутати?! Слово «народні» треба прибрати! Це не народні депутати», - промовляла одна з активісток Майдану.
Імпровізований мітинг переріс у ходу прихильників відміни політреформи до Секретаріату Президента. Але, добившись тільки швидкоплинної зустрічі з керівником президентського «офісу» Віктором Балогою, натовп повернувся на вихідну позицію – Майдан, де кількість «ветеранів» революції, які прийшли поностальгувати за минулим, все збільшувалася.
Як і обіцяли, вийшли в народ колишні «польові командири» Майдану Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Микола Томенко і Володимир Філенко. Не минувши пресу, вони міркували про те, що таке Майдан і з чим його «їдять». Головний міліціонер країни розповів журналістам про те, що сумнівається в можливості виникнення необхідності ще одного Майдану. «Я не думаю, що можна ввійти в річку втретє», - сказав він.
Але, схоже, не всі поділяють думку Луценка. Так в інтерв'ю кореспонденту
ForUm’у один з мітингуючих признався: «Я сподівався, що буде набагато більше позитивних змін. Тут, на Майдані, відчувається розчарування тим, що сталося. Правда, ще не все втрачено». Киянам, упевнений він, ще випадуть великі випробування зокрема через підвищення житлово-комунальних тарифів, а значить і проведення повторного Майдану цілком можливо.
Не обділив увагою свій потенційний електорат і головний бунтар НСНУ, а зараз вже і нардеп «вільного плавання» Микола Катеринчук. Виступаючи перед присутніми, ввійшовши до ролі «агітатора за два дні до виборів», він просторікував про те, що «біло-блакитні» взяли реванш, але це виправно, що Україні потрібна конструктивна опозиція, а також вибачався перед учасниками «помаранчевої революції» за тих політиків, які забули про народ.
А в цей час такий бажаний і очікуваний людьми на Майдані, які вже замерзли, Президент проводив «на честь себе любимого», тобто, Дня Свободи, прийом. У Маріїнському палац в гості до Ющенка прибули Мороз, Тарасюк, Гриценко, Луценко, Давидович, нардепи з «Нашої України» і БЮТ, і навіть Віталій Кличко. Янукович, який теж був запрошений на бенкет, відвідати захід не зміг.
Президент узяв слово. І те, що так хотіли чути звичайні люди, вислуховував «любимий бомонд». Ющенко заявив, що одним з його переконань є те, що сьогоднішнє свято належить всій Україні, всім українським громадянам, незалежно від їх поглядів. «У цьому дні присутній дух нашої боротьби за незалежність і свободу протягом багатьох століть. День свободи об'єднує нас і в той же час закладає зв'язок між нашими часом і найближчими сплесками українських національних змагань», - підкреслив Ющенко. Говорив гарант і про народ. Довго. Мовляв, гордиться він українцями і тим, що вони зробили два роки тому.
Правда, незрозумілою залишається ця «гордість», через яку, напевно, Ющенко не зволив вийти цього дня до свого такого улюбленого народу. Зате до Грузії на святкування триріччя «Революції троянд» сьогодні раптово вирушив. Маємо, «любий маленький українцю», те, що маємо!
Ольга Москалюк
