«Ви ще не в білому? Тоді ми йдемо до Вас!». Ця фраза, вимовлена відомим українським актором Антоном Мухарським в одній з телереклам, стала вже крилатою. А образ «хоронителя чистоти» приклеївся до нього, схоже, надовго. Але Антона це не турбує. Каже, у багатьох відомих і талановитих акторів було подібне клеймо. В цьому немає нічого страшного. Тим більше зараз, коли, закинувши театр і телебачення, екс-телеведучий перевтілюється в образ співака-ковбоя. Чому він вирішив заспівати, як проходили зйомки першого кліпу, в яких українських телевізійних проектах бере участь – Мухарський розказав в інтерв'ю кореспонденту ForUm’у.
- Минулого тижня, у вівторок, у Вас був день народження. Хто Вас першим привітав?
- Напередодні дня народження, природно, першою привітала дружина.
- Що подарувала?
- Вона знає мою пристрасть до «Таємного ордена цвіркунів» і те, що я в повсякденному житті не ношу прикраси, а на сцену одягаю, тому подарувала красиву каблучку: хрест Мальтійського ордена, прикрашений сапфірами. Я був в захваті.
Взагалі цього разу з подарунками склалося все дуже добре – вони потрапляють точно в серце. Ось агентство «Нова» подарувало черепашку-трубу, яка прикрашена шматочками бірюзи. Я думаю, це стане не тільки сувеніром, але й засобом комунікації.
- Як відзначали?
- У мене в середу були зйомки з Лаймою Вайкуле в програмі «Зоряний дует». А увечері у вівторок планувався телевізійний тракт. Я зі свого боку відмінив його (Лайма це зрозуміла), оскільки у мене є кармічний обов‘язок перед друзями, який я мушу виконати. Є такий «Таємний орден цвіркунів», який збирається в день народження кожного з його членів (їх загалом восьмеро), тому я не міг відмінити святкування.
- Хто ці «цвіркуни»?
- Компанія людей, яку згуртувала програма «Ігри патріотів». Це люди, які вірять в чоловіче плече, в чоловічу дружбу і на перший же заклик збираються разом.
- Це популярні люди?
- Так. Але я не буду розказувати, хто саме. У нас таємний орден. Тільки «цвіркуни» знають, хто, де, як.
- Що Ви співаєте з Лаймою Вайкуле в «Зоряному дуеті»?
- Пісню Лайми, яку вона співала в дуеті із Стасом П‘єхою. Вона за змістом підходить нашому дуету. Там є слова, які виконуються від імені молодої людини. Але оскільки я вже «літня» молода людина, то у нас є сценічна художня задумка (яка, не скажу, хай буде сюрпризом), що дозволить нам адаптувати текст таким чином, що він буде основою шоу.
- Кого вважаєте своїми основними конкурентами в програмі?
- Для мене це не змагання і не конкуренція. Зустрітися з друзями, поприколюватися, отримати задоволення від спілкування – це найвища нагорода.
Я був щиро радий за Наталію Михайлівну Вітренко, яка дійсно перемогла шляхом голосування. Я віддаю належне її мужності, електорату, який її підтримав.
- А як виникла ідея заспівати саме з Вайкуле?
- Вона виникла в організаторів. Коли вони мені зателефонували і сказали про це, я думав, що це розиграш. Але мене переконали. Першою рішення ухвалила Лайма Вайкуле, а мене вже просто сповістили. Звичайно ж, я не відмовився.
- А в проекті «Танці із зірками» Вам не пропонували взяти участь?
- Пропонували. Уже в другому. Але я думаю, що відмовлюся.
- Чому?
- Я не люблю танцювати. Особливо класичні танці. Як я не любив свого часу грати на піаніно, а мене силували. Але якби не треба було докладати стільки зусиль, я б, напевно, освоїв.
Після зйомок однієї з програм «Танці із зірками» вся творча група і всі учасники (за малим винятком) приїхали до нас додому. Вони розказували, як важко дається участь в програмі – всі ці репетиції, зйомки...
Я поганий танцюрист. Поганий танцюрист – гарний батько. Тому я буду краще гарним батьком, ніж поганим танцюристом.
- Раз уже ви заговорили про батьківство. Ви швидко порозумілися з дочками Сніжани?
- Я вже й не пам'ятаю, як. Але можу констатувати результат, що спільну мову знайдено. Ми розуміємо один одного, у нас спільні інтереси, однакові погляди на процеси і речі, що відбуваються.
- Ви впливаєте на прийняття ними рішень?
- Я ніколи не впливав на прийняття рішень моїми дітьми. Я просто говорив: «Ось це, крихітко, добре, а ось це – погано. А вибирай сама».
- Вас батьки теж так виховували?
- У мене була дуже сувора бабуся, яка займалася моїм вихованням за відсутності батьків, які виїхали на п'ять років до Німеччини. Це було авторитарне виховання.
- А чому Ви взагалі вирішили заспівати?
- Я співаю давно. А заспівав публічно, тому що не можу вже стримувати «лебедину пісню», яка рветься з моєї душі.
В Україні, як уже і в Росії, на жаль, не представлений такий жанр, як акторський спів. Цей окремий напрямок музики. Я співав в театрі, у виставах.
Мій батько закінчив консерваторію, мати співала в ансамблі «Мрія». Отже родина у нас музична. Мені батьки говорили: «Якщо ти співаєш, то займайся цим професійно». І через якийсь час я зрозумів, що не можу не співати. Гени ж передаються. Але я, швидше, хочу не співати, а розказувати історії про своє життя, країну, світ, час, в якому я живу.
- Звідки виник образ ковбоя?
- З дитинства. У мене є дитячі фотографії: коли мені місяць – я в індіанському оперенні на руках у батька, є фотографія, де мені три роки – я в ковбойському костюмі, є фотографії в сім, десять років. Вігвами, луки, пістолети, капелюхи – це були улюблені атрибути гри. На другому місці після індійців і ковбоїв стояла гра в «німців і росіян».
Ще посприяло й те, що другом нашої сім'ї був Дін Рід. Він приїжджав до нас у Київ в гості, у мене є багато з ним фотографій.
Та й взагалі мені подобалася кантрі-музика. Свого часу була така група з Прибалтики «Кукурудза». Я постійно вишукував їхні виступи. Мене зачаровувало, як вони грали на банджо.
Взагалі, якщо проаналізувати весь музичний спектр України, то можна побачити, що в ньому на 80% переважають мінорні мелодії. А де мажорні пісні?! Я говорю, що у нас все буде мажор: якщо не до, то соль.
- Для Вас участь в рекламних роликах – це фінансова вигода?
- Так, це фінансова вигода і на початковому етапі дуже велика практика. Я знімався в рекламі з 1994 року. Перші українські ролики були з моєю участю. Це реклама телевізорів «Грюндік», моніторів «Део». За перші зйомки в рекламі я отримав 50 доларів. Це були божевільні гроші. Для порівняння, в дев'яносто четвертому році актор театру ім. Лесі Українки одержував шість з половинною доларів на місяць.
За цей час я знявся більш ніж у 12 рекламних роликах. Коли компанія «Procter&Gambel» запропонувала знятися в ролику і показали процес, як це робитиметься: в чотири етапи відбираються жінки...
- Це реальні жінки?
- Це реальні, звичайні жінки, на відміну від інших, які знімаються в інших рекламах. Все скрізь підстава. Тільки в цій рекламі все по-справжньому. Це дійсно так.
- Вас не ображає, що Вас асоціюють з порошком?
- Був такий чудовий геніальний артист Володимир Басов, який зіграв Дуримара у фільмі про Буратіно, який знявся в багатьох фільмах. Але йому навіть в шістдесят років хлопчаки услід кричали: «О, Дуримар!». Тихонов – вічний Штірлиць. Бронєвой, не дивлячись на те що зіграв тисячі прекрасних ролей, – Мюллер. Я що робити?! Клеймо.
- Андрій Данилко для Вас тільки партнер по рекламі чи ви спілкуєтеся в житті?
-У нас багато спільних знайомих.
Він фантастично талановитий і органічний в тому, що він робить. Тобто це те, що йде від серця.
- Давайте повернемося до музичної творчості. Як пройшли зйомки першого кліпу?
- Зібралася тепла компанія людей, яким я виключно довіряю. Наш водій сів в кабріолет, ми із Сніжаною сіли у «Хвилю» і поїхали в село Чопілки Яготинського району (130 км від Києва). Я там ніколи не був. Просто знав про його існування. Це село, в якому залишилися одні старі, молоді немає.
- Були якісь курйозні випадки під час зйомок?
- Ми знімали кліп 27 вересня, а 1 жовтня Сніжана народила. Це найбільш курйозний момент – зйомки кліпу за 3 дні до пологів.
Крім того був ще один курйоз. Нам потрібно було дознімати кілька фінальних кадрів. Я дуже переживав, що ми не зняли корів. У нас було мало часу, ми зняли фінальні кадри. Виїжджаємо з Чопілків, а нам назустріч іде стадо з 300 однакових корів. В принципі, це кадр, за який художники, придумавши його, заплатили б величезну суму. Ми в'їхали на машині в це стадо. Але я не зміркував, що можна було на мобільний телефон зсередини зняти і ці кадри вставити в кліп.
- Виходить, тепер Сніжана допомагає Вам в роботі.
- У нас сімейний підряд. Український шоу-бізнес взагалі на них заснований.
- Ви цікавитеся політикою?
- Як споживач. Одним оком дивлюся новини.
- Але якусь політичну силу підтримуєте? На Майдані стояли?
- Так, стояв. Більше того, у мене був клуб «Майдан», який я організував після «помаранчевої революції». Вся аура і стилістика тих листопадових і грудневих днів перенеслися туди: намети, розписані стіни, безкоштовний чай для відвідувачів, прапорці.
Я взагалі дуже довірливий - на початку дев'яностих довірився українській ідеї, зараз теж.
Я не хочу говорити на тему політики. Я бачу, що це карма України - вона завжди розділена на дві – Правобережну і Лівобережну. На жаль, немає національної, об'єднуючої всю націю ідеї.
- На цих виборах було модно запрошувати до себе в списки відомих людей – діячів культури і шоу-бізнесу. Вас якась партія заманювала?
- Заманювала. Але я не пішов нікуди. Я буду займатися улюбленою справою.
Артист в політиці – це вже не артист.
- Що тепер буде з програмою «Квадратний метр»?
- Після Нового року там поміняється ведучий. Я офіційно повідомив керівництво про те, що вичерпав себе в цьому проекті. Треба не кидатися, а зосередитися на одному.
- Хто може посісти Ваше місце?
- Не знаю. Я взагалі хотів на початку грудня розпрощатися з проектом. Але мене попросили залишитися до початку січня. Потрібен же час, щоб підібрати заміну.
- Ви кажете, що в рекламі «Тайду» немає підставних людей, а чи були випадки, коли у Вашій програмі квартири робилися на замовлення?
- Складно назвати замовленням, якщо, припустимо, хтось з керівництва говорить: «У мене є тітка. Зробіть їй ремонт». Але ж це не подарунок. На чому люди економлять, так це на часі. За все решту вони платять: за матеріали, роботу, дизайнерську розробку.
- А у Вашій квартирі хто дизайн розробляв?
- Наташа Попович – один з провідних українських дизайнерів, я і Сніжана. Ми колективно підійшли до вирішення питання.
- Про що мріє Антон Мухарський?
- Я мрію довго і щасливо жити, разом з дружиною і дітьми, побачити своїх онуків, і співати до своїх 120 років.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом