Як повідомляють астрологи, цей тиждень в українському політикумі пройшов під знаком міністрів. Роману Зваричу, мабуть чи не найколоритнішому «помаранчевому міністру», зірки принесли горе і розчарування. Романа Михайловича позбавили халявного доступу в мережу і можливості сидіти в чаті.

А як чудово починався тиждень для нашого тепер уже екс-міністра юстиції! Прес-конференції, творчі вечори, зустрічі з друзями і однодумцями… Але, найголовніше, продовжувалося міністерське байдикування, що так полюбилося уродженцю Нью-Йорка.

І раптом за календарем прийшло 1 листопада, яке однозначно припало на фазу сузір'я Козерога, тому що Зваричу цього дня фатально нещастило. Ключової помилки глава Мін’юсту припустився вранці, коли з нудьги вирішив подзвонити кому-небудь прямо на засіданні Кабміну. Прем'єр Янукович, очевидно, не сказав підопічному і частини того, що сказав би на його місці будь-який середньостатистичний начальник. Втім, і сказаного було достатньо, щоб внести ясність у те, що відбувається: «Роман Михайлович, вийдіть, поговоріть, будь ласка, там, за дверима, і телефон залиште там, як і всі».

Після цієї зловісної тиради Заричу, який провинився, залишалося сподіватися на президентський марс, але той у цей час знаходився в іншій півкулі, вирішував кадрові питання, і допомогти своєму фавориту нічим не міг. Не міг міністр і забрати свою заяву про відставку, оскільки свого часу необережно дав її почитати однопартійцю Безсмертному, а той узяв і не віддав. А може, просто не встиг дочитати.

В Раді тим часом вимагали крові, причому уточнювали, що бажають крові свіжої і що жертва давно вже згодна, а, отже, проблем з кримінальним кодексом не виникне. Головний комуніст Симоненко закликав побратимів по депутатській зарплаті «відпустити міністрів з миром». Регіонали в особі Кушнарьова заявляли про негайне задоволення всіх, навіть найсміливіших, бажань Зварича і компанії. «Обвинувачені» старанно намагалися бути схожими на героїв шкільних бойовиків: «Я йду, тримайте мене троє!». Але тримати було нікому: жертвувати обідом заради незрозуміло кого і чого ніхто не збирався.

Зважаючи на вищезгадані обставини, розв'язка наступила швидко. «Радисти» для пристойності дочекалися приїзду в зал засідань прем'єр-міністра, після чого дружно проголосували за відставку набридлого всім своїм скучним виглядом Зварича і Міністра культури Ліхового. Несподівано для всіх глава Кабміну поспівчував звільненим (наче їм тепер їсти не буде чого!): «Співчуваю, мов, цим людям, тому що їх підставили».

Втім, міністри – це ще пів-Петросяна. Їх мильні опери ні в яке порівняння не йдуть з продовженням гостросюжетного тріллера під назвою «Прийняття бюджету». В цій частині режисери-постановники вирішили вичепуритися, тому зайняті актори говорили, якщо не п'ятистопним ямбом, то, як мінімум, білими віршами.

Заставка виглядала вражаюче. Не встигли закінчитися всі ці «Показує кінокомпанія Урюпинськ пікчерз», як у кадрі з'явилися літні люди, що видавали себе за ветеранів СБУ, МВС і інших невидимих фронтів. «Руки геть від пенсіонерів!» - кричали мітингуючі Раду громадяни і в повітря за відсутністю фуражок кидали кашкети, які (про всяк випадок) не здали в гардероб після звільнення з органів (випадки різні бувають). Режисерською знахідкою, безсумнівно, можна вважати і проходження депутатів, які прибували до парламенту, повз величезного багаття, на якому палили солом'яну козу по кличці «Юля».

Потім камера перенесла глядачів у сесійний зал, де одні депи старанно переконували інших не голосувати за проект бюджету в першому читанні, а ті відкрито над ними тішилися, тому що вже через п'ять хвилин проголосували «за». Що, думали, на цьому і фільму кінець? Чом би не так!

На екрані – маленька чорна крапка. Вона збільшується. Стає більшою. Камера наїжджає, і всі розуміють, що це нардеп Баранівський. Вигляд у члена СПУ дуже стурбований – через тридцять секунд потрібно буде піднятися на трибуну і сказати промову. 29. 28. 27.

На трибуні Баранівський розуміє, що, хоч він і збирався говорити про бюджет, в голову нічого не лізе. А коли в голову нічого не лізе, краще говорити про Тимошенко – не помилишся.

«Вона говорить тільки те, що подобається людям», - невпевнено починає парламентарій, але потім освоюється і, продовжуючи виступ, заявляє, що Юлія Володимирівна, мов, поводиться, як героїня вірша Губермана. І цитує (напевно напам'ять вивчив і чекав випадку блиснути): «У жінки душа змінюється, і якоюсь частиною схильна до докору, то немає в житті чоловіка, тобто є чоловік, але немає життя».

Юлія Володимирівна, як мовиться, з'їла, але, незважаючи на засмучення, встигла зорієнтуватися і дати завдання прес-службі БЮТ. Через годину чи дві послідувала «відповідь Керзону»: «А то Соцпартії чини, бува, такого наскладають, що стане ясно: барани козлами рідко, але бувають. Овеча логіка – броня, скажу я вам, і навіть більше – коли баран цитує вірші, то не баран вже, а – свиня...». Той, кому були адресовані ці рядки, зніяковів, зрозумів, що віршомаз – не його коник, і ліричний матч закінчився внічию 1:1.

Так, ми зовсім забули про Луценка! Куди це запропастився наш невловимий борець з невловимою корупцією? Вся увага на екран.

Для Юрія Віталійовича тиждень почався більш ніж вдало, що, мабуть, і приспало його пильність. Колишній керівник Держуправсправами Бакай несподівано відкликав з Печерського райсуду свій позов до міністра МВС. Тому, звичайно, полегшало: хоч на один позов стало менше.

Везіння Луценка закінчилося в четвер, коли Рада створила тимчасову слідчу комісію з перевірки повідомлень про випадки корупції і зловживання службовим становище в самому МВС. Колишнього журналіста погубила журналістика нинішня, а точніше – стаття «Інша міліція» в газеті «2000». В ній були висловлені випадки зловживання службовим становищем і корупційні дії з боку високих міліційних чинів. А оскільки в нас свобода слова, преси і т.д., то таку інформацію гріх не розслідувати.

Луценко, звичайно, образився. Але не на статтю, а на те, що йому запропонували на два місяці розслідування передати вудила міністерського правління кому-небудь іншому. Причому зопалу навіть назвав те, що відбувається «помстою». Мов, люди добрі, даруйте, що я до вас звертаюся, але мене просто замовили. «Хто замовив, Юрій Віталійович?». А цього я вам не скажу. Біженці з України замовили. Хто саме – державна таємниця.

Багато справ минулого тижня було і у Віктора Андрійовича. До Харкова мотався – сфотографуватися з тамошнім «нашоукраїнським» губернатором Аваковим. На спомин (Авакову нехороші депутати з облради винесли недовіру і тепер хочуть витурити його з поста губернатора). Свого колишнього прес-секретаря Ірину Геращенко з призначенням на посаду президента інформагентства «УНІАН» поздоровляв. Президента Литви Адамкуса в гості запрошував (того самого, що в 1944 році воював проти Червоної Армії, що наступала на фріців, а потім злиняв у Штати). Словом – працював добряче. Не те, що Зварич.

Вже звільнений Роман Михайлович скаржився журналістам, що йому не давали сидіти в чатах і взагалі обмежували доступ до Інтернету на попередньому місці роботи. Зате хвалився – мов, ось-ось візьмуть в юрвідділ Секретаріату Президента. Але потім вийшов глава Секретаріату Балога і все зіпсував, заявивши, що це місце вже зайнято.

В товариші по нещастю до Зварича набивалися глава МЗС Тарасюк і Міністр оборони Гриценко. Парламент постановив викликати міністрів на килим і відзвітувати про виконану роботу. Доведеться тепер громадянам не спати ночами, як перед сесією, і готувати шпаргалки.

У свою чергу Нестор Шуфрич, після того, як есдеки не пройшли до парламенту, спить спокійно. Все-таки робота в Криму – це не Рада з її одвічним напруженням і недосипанням. Плюс клімат санаторний. Ну а щодо нібито любові між Шуфричем і Тимошенко, то не хвилюйтеся, громадяни, нічого такого між ними не було. Про що сам Шуфрич минулого тижня і заявив. А як такому красеню і не повірити?

Кохаймося!

Завжди Ваш

 

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

856