Так довго і нудно анонсований перехід «Нашої України» в опозицію, здається, нарешті відбувся. Принаймні, лідер фракції НУ Роман Безсмертний прямо з трибуни парламенту хлопнув коаліційними дверима, а слухняні міністри дружно написали заяви про відставку. «Особлива думка» виявилася лише у Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. І то, за його словами, не він сам вирішив не покидати теплого місця, а Президент йому велів залишитися. Втім, представники правлячої коаліції все-одно виказують сумніви в тому, що «Наша Україна» пішла остаточно. Всі чекають з'їзду партії, який пройде завтра, 21 жовтня. Тільки після рішення з'їзду про остаточне завершення коаліційних переговорів «регіонали» згодні повірити у великий опозиційний результат пропрезидентської фракції.
Наївні ті, хто думає, що після спічу глави фракції «Наша Україна» Романа Безсмертного про перехід в опозицію буря в парламентському стакані нарешті втихне, шари радовського політичного коктейлю утрясуться, і буде чітко і ясно видно: ось ця, сіро-буро-малинова рідина – більшість, а ось це біло-червоно-помаранчеве утворення – опозиція.
Повірте, це було б чудовим варіантом, реалізація якого, мабуть, наблизила б Україну до тих самих горезвісних європейських стандартів демократії. Але Україна не те, щоб не Росія (хоча про яку демократію відносно нашого північного сусіда може йтися?), вона тим більше і не Європа. Чи дарма політологи різного штибу обурюються, що український політикум ніякими суто демократичними мірками не зміряєш. Не підходять тут постулати великого Макіавеллі. Та й пріснопам'ятний Артхашастра нервово курить збоку. Оскільки демократія в нас – поняття швидше абстрактне, ситуативне, сприймане емпірично, а не логічно.
А чи не прикритися нам опозицією?
Людям необізнаним рішення пропрезидентської фракції піти в опозицію здається прийнятим з благовоління Віктора Ющенка. Та й сам Роман Безсмертний, пояснюючи причини даного рішення, говорив: Партія регіонів, з якою НУ останнім часом вела тривалі переговори про вступ останньої до коаліційної більшості, не захотіла приймати умови можливих нових членів. Нагадаємо, умови ці були відображені в Універсалі національної єдності – документа, в якому були прописані програмні обіцянки Віктора Ющенка. А раз пропрем'єрська партія вперлася, то, отже, єдиний шлях для «Нашої України» - піти в опозицію.
Цілком природно, що БЮТ, який опинився в статусі опозиційної фракції, зовсім не вітав відхід своїх колишніх соратників по Майдану на позиції відкритого протистояння діючій владі, яку, за новими канонами Конституції, втілює прем'єр Віктор Янукович. Чому здибився блок Юлії Тимошенко – зрозуміло. Опозицію в нашій країні люблять, з нею асоціюють всіх скривджених владою. Та і знаходитися в цьому статусі набагато приємніше, ніж при владі: можна безсоромно критикувати владу імущих, набираючи при цьому очки електоральної симпатії. Поки це положення влаштовує Юлію Володимирівну, і зайві конкуренти на місці «скривджених» новою владою їй не потрібні. Тому й ініціативу Романа Безсмертного (а рішення про відхід в опозицію, схоже, ухвалювало вузьке коло зацікавлених осіб, а зовсім не Президент) зустріли холодно і презирливо.
Але «нашоукраїнцям» на це, за великим рахунком, наплювати. Адже не виключено, що відхід від влади для них – міра тимчасова. Така собі маленька передишка, що дозволяє перебудувати ряди, і групуватися для виконання більш вагомих задач, про які – трохи нижче. Опозиційний статус для Безсмертного і всіх, хто з ним – не мета, а засіб. Трохи побути в статусі скривдженого «Нашій Україні» зараз насправді не пошкодить. Вже дуже сильно потріпався оспіваний під час пам'ятних революційних подій імідж помаранчевої команди. Який потрібно за всяку ціну поправити.
Щоб напустити туману, нью-опозиціонери заявили про формування так званого «тіньового Кабміну», який, як ми пам'ятаємо, спочатку хотіла створити Партія регіонів, потім – БЮТ. Блок імені Юлії Володимирівни тут же встав у бойову стійку, натякнувши помаранчевим, що ідея «тіньового уряду» належить їм, і всі ключові посади в цьому органі за правом повинні належати БЮТ. Проте, що перші, що другі відверто блефують, заявляючи про намір створити структуру, здатну контролювати легітимно діючий Кабмін. Адже, де-факто і де-юре формувати «тіньовий уряд», розподіляти в ньому посади і займатися властивою такій освіті діяльністю може лише легітимна опозиція. Ні БЮТ, ні «Наша Україна» такими, якщо слідувати букві закону, просто не є. Оскільки до цього часу в природі немає закону «Про опозицію», що регламентує її діяльність.
Отже, всі заяви про створення «тіньових кабінетів» - не більш, ніж гра на публіку. І міркування про те, у кого більше прав на формування урядового антипода, не варті виїденого яйця. Вже не кажучи про те, що БЮТ і «Наша Україна» такий вантаж, яким є будівництво дзеркального віддзеркалення Кабміну, не потягнуть. Пам'ятаєте, влітку цього року Тимошенко вже пробувала заїкнутися про те, що їй потрібно для створення «тіньового уряду»? І пам'ятаєте, чим це закінчилося? Юлію Володимирівну просто рознесли в пух і прах. Безсмертний все це, безумовно, пам'ятає. Отже його слова про формування Кабміну-антипода потрібно, на мій погляд, розцінювати як відволікаючий маневр.
Вірніше, як одну із складових цього маневру, адже саме рішення про відхід в опозицію - велика політична хитрість, блеф. Який потрібен «нашоукраїнцям» зовсім не для того, щоб потіснити БЮТ або напаскудити Партії регіонів. Ні, цей блеф створений помаранчевими абсолютно для іншої мети – повернути собі втрачену милість Президента.
Президент, ми ваші навіки!
Якщо дивитися на ситуацію, що склалася цього тижня, з погляду відносин Президент-НСНУ, то багато що стає зрозумілим. Всі дії помаранчевих фракціонерів легко пояснюються, і піддаються логічному аналізу.
Почнемо з того, що політичний проект «Наша Україна», а, потім і НСНУ, створювався зовсім не для того, щоб балансувати на грані між владою і опозицією. Цей поспішно сколочений союз, в якому великі гроші («Наша Україна» і ПППУ) прикрилися потрібною ідеологічною складовою (РУХ, УРП і Конгрес українських націоналістів), був створений з однією метою – в найкоротші терміни увійти до владних структур, закріпитися в них, і розвинути бурхливу діяльність з розподілу державних благ по своїх кишенях. Для опозиційної діяльності, принаймні, бізнесова складова цього конгломерату абсолютно не годилася.
Проте, все трапилося не так, як припускали помаранчеві: якщо перший хід (просування на пост Президента Віктора Ющенка) їм вдався, то другий (закріплення за собою законодавчої влади в парламенті) був начисто програний у березні 2006 року. На причинах провалу зупинятися не будемо: про це вже написані гігабайти статі. Суть в іншому: Президент, який виявився без підтримки у Верховній Раді, пішов на відчайдушний крок, прагнучи закріпити «Нашу Україну» біля керма влади. Саме тому Віктор Андрійович так наполягав на прийнятті Універсалу, який, апріорі, повинен був закріпити компроміс між ПР і НСНУ. Але розрахунок не вдався – Віктор Янукович цей документ хоча і підписав, але на «тіньові умови» Президента йти не захотів. Про ці умови відомо небагато. Одна з них, на якій спекулювали всі кому не лінь – видалення з парламентської коаліції КПУ. Причому, подавалося це все під соусом історичної ненависті націоналістичного крила НУ до комуністів, у той час, як справжні умови операції залишалися в тіні. Але і цей план благополучно провалився, втім, не без участі самого Ющенка, який аж надто багато чого вимагав від прем'єра. Вірніше, вимагали його «любі друзі», які впливали на нього. Помилковість цих дій гарант усвідомив тоді, коли вже було пізно, і об'єднання з коаліцією зірвалося. Хоча для народу помаранчеві продовжували імітувати цей процес, заявляючи, що сторони шукають точки зіткнення.
Приблизно в цей же час у Секретаріат Президента прийшли нові люди - Балога, Гайдук, Бондар, Яценюк. Тактика і стратегія дій Глави держави міняються від суто оборонних до гостро контратакуючих.
А що ж «Наша Україна»? Цей проект приречений на забуття самим Президентом. У пресі поширюються чутки (зовсім не безгрунтовні), що Віктор Ющенко на завтрашньому з'їзді НСНУ складе з себе повноваження почесного президента, і зосередиться на самостійному протистоянні Кабміну Януковича. В стані «нашоукраїнців» - паніка. І так союз, що тримався на чесному слові, розповзається на очах. Окремі персони, які мають вплив, готові зрадити своїх вчорашніх соратників заради того, щоб залишитися в полі зору гаранта, і взяти участь у його новому політичному проекті, який, як було сказано вище, в даний час активно розробляється аналітиками Пінчука-Тарути.
Вихід, хоча і не найвдаліший – рішення про відхід в опозицію. До речі, що приймалося зовсім не одноголосно: члени фракції, що не належать до «Нашої України» розказували по секрету, що в день прийняття рішення Безсмертному і Ко довелося «натиснути» на 20 своїх партайгеноссе, які не хотіли йти в опозицію. Крок був зроблений, але в щирість намірів пропрезидентської фракції мало хто повірив. Воно і зрозуміло: після заяви Романа Петровича не прозвучало очікуваного – про возз'єднання з БЮТ. У результаті, відповідальний політичний хід перетворився на погано прикриту піар-акцію. Проведену лише для того, щоб привернути увагу Президента: мовляв, ми ще дещо можемо, і мужності у нас – хоч відбавляй.
Біда в тому, що Президент подвигу не оцінив. Оскільки у коло його інтересів «Наша Україна» і все, що з нею пов'язано, вже не входить. І на завтрашньому з'їзді НСНУ ми можемо стати свідками розставання Глави держави з колись створеним ним проектом. І роль «Нашої України» в опозиції нівелюється сама собою. Не виключено, що фракція ще якийсь час проіснує «за інерцією», а потім, напевно, їй доведеться пережити період розпаду і розбіжності по різних полюсах – до опозиційного і коаліційного. Втім, окремі оптимісти, на зразок Миколи Катеринчука, вірять, що Ющенко не тільки не складе з себе «почесні повноваження», але і погодиться стати реальним главою НСНУ. Що ж, у цій країні може бути все. Поживемо – побачимо.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
