Юрій Павленко: «В кар’єрних питаннях до родичів ставлюся жорсткіше, ніж до інших»

Вчора один з головний ньюсмейкерів України Роман Безсмертний порадив «помаранчевим» міністрам залишити уряд Януковича і на найближчому засіданні Кабміну подати у відставку. З міністром у справах сім’ї, молоді та спорту Юрієм Павленком кореспондент ForUm’y поспілкувався ще до знаменної події – оголошення фракцією «Наша Україна» про намір піти в опозицію. Тоді він розповів, як йому працюється під керівництвом Віктора Федоровича. Правда, здалося, що Павленко не виключає, що може піти з посади. Прямо, звичайно, не сказав, але натякнув, мовляв, мій спадкоємець буде продовжувати розпочату мною роботу…

- Юрію Олексійовичу, як Вам працюється в уряді Януковича?

- Нормально. Ми і далі продовжуємо реалізовувати ту політику, яка була розпочата міністерством з моменту, коли я його очолив. Багато реалізовано програм, які були започатковані моїми попередниками.

- Чи були спроби тиску на Вас з боку прем’єра?

- Є нормальна співпраця. Хоча часом виникають певні дискусії, але якщо ми говоримо про сфери спорту, захисту прав дитини, молодіжної політики, то це ті сфери, які однаковою мірою підтримуються всіма політичними силами. Тому немає політичних розходжень щодо політики в тих питаннях, за які ми відповідаємо. Кожна із політичних сил, як опозиційних, так и провладних, підтримує нас.

І в даному випадку завдання і мене як міністра, і Кабінету Міністрів в цілому сформувати і реалізовувати ефективну політику. Тому сьогодні є розуміння і підтримка основних пріоритетів, по яких працює міністерство.

- А з яким прем’єром Вам працювалося краще? Тимошенко чи Єхануровим? Чи, можливо, уже з Януковичем?

- Мені, як міністру, некоректно їх порівнювати і оцінювати. Але можу сказати, що кожен із прем’єр-міністрів, з яким мені довелося працювати, надавав достатньо серйозну підтримку діям міністерства.

- Євген Кушнарьов заявляє, що якщо «Наша Україна» не увійде до складу нової коаліції, будуть переглянуті кадрові призначення в уряді. Тобто «помаранчевих» міністрів, скоріше за все, звільнять…

- Народні депутати можуть коментувати будь-що.

Я в даному випадку намагаюся незалежно від будь-яких політичних змін повною мірою реалізовувати політику, яка визначена законами, указами Президента і рішеннями Кабінету Міністрів.

Я знаю найголовніше: що будь-яка людина, яка може зайняти моє місце, продовжить ту політику, яка проводиться сьогодні мною як міністром. Більш ефективно чи менш ефективно, буде залежати від особи. Але що стосується важливих кроків, то вони, думаю, будуть в повній мірі реалізовуватись і далі.

Якщо навіть взяти такі останні події в історії України, як коаліційні угоди, то в кожній із них був блок, що стосується захисту дитинства, демографічної політики, молодіжної політики, фізичної культури і спорту без будь-яких змін.

Ці блоки є складовою частиною соціально-економічного блоку Програми Уряду на 2007, яка внесена до Верховної Ради і зараз не має зауважень.

- Скільки коштів, згідно з новим бюджетом, виділяється на Ваше міністерство?

- Бюджет 2007 року взятий до розгляду Верховною Радою. Триває робота в комітетах щодо остаточного його затвердження. Тому ще рано говорити про остаточний бюджет міністерства на наступний рік. Але той проект, який внесений, дозволяє нам продовжувати ту роботу, яка проводилась в 2005-2006 роках.

- Чому уряд вирішив зекономити на дітях, впроваджуючи нову форму отримання допомоги при народженні дитини?

- Мені важко коментувати, чому виникла така ситуація. Моя позиція, як і членів Кабінету Міністрів, була такою, що не можна вводити будь-яких обмежень в реалізації програми «Допомога при народженні дитини». Сама реалізація цієї програми, яка є одним із 10 пунктів програми Президента України Віктора Ющенка, дала позитивний результат – упродовж першого півріччя 2006 року на 7 % зросла народжуваність в Україні. Такого зростання Україна як незалежна держава ніколи не мала.

Для того, щоб був стабільний демографічний розвиток, в родині має бути більш ніж дві дитини. Найбільша проблема сьогодні є не в тому, щоб в сім’ї народилася перша дитина, а друга і особливо третя. Найскладніше рішення для сім’ї - це народження другої дитини. Психологи кажуть, що коли народжується третя дитина, то нема проблем прийняти рішення про народження четвертої, п’ятої, шостої дитини.

Важливо, що в питаннях допомоги при народженні дитини була підтримка прем’єр-міністра Віктора Януковича.

- Чи є інформація, скільки дітей-сиріт живе за кордоном?

- З початку процесу міждержавного усиновлення було усиновлено 16 тисяч 174 українські дитини. Основні країни – це США, Італія, Іспанія, Ізраїль, Німеччина, Франція і Канада.

Якщо говорити про національне усиновлення, то згідно з аналізом за останні п’ять років відбувся дуже різкий перекіс в сторону міждержавного усиновлення. За результатами 2005 року було усиновлено більше тисячі п’ятисот дітей українцями, в той час як іноземці усиновили більше 2 тисяч 300 дітей.

- В чому причина?

- Сьогодні ми поставили за мету змінити тенденцію та активізувати саме національне всиновлення.

А також наше завдання – це узагальнення практики застосування законодавства з питань усиновлення дітей, опіки, піклування, влаштування їх у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, запобігання дитячій бездоглядності і безпритульності, захисту прав, свобод та інтересів дітей, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Було посилання, що фінансовий стан українських родин не дає змоги всиновлювати дітей. Ми проаналізували процес усиновлення по роках. І побачили, що у 1996 році, коли матеріальний стан українських родин був значно гірший, ніж у 2005 році, всиновлювали в 2 рази більше дітей. Тому назвати однією з причин матеріальний стан родини не можна.

Друга причина, що начебто не в українському менталітеті всиновлювати дітей. Але було проведено спеціальне дослідження, яке показало, що 18 % українських родин готові усиновити або взяти на виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування. Це приблизно 3 мільйони українських родин. Тобто також проблема не в цьому.

До речі, зараз на рівні Кабінету Міністрів ми розглядаємо ряд додаткових мотивацій допомоги родині, яка хоче всиновити дитину. Насамперед ми робимо розрахунки, що стосуються прирівняння дитини усиновленої до дитини, що народилася, з точки зору виплати одноразової допомоги при народженні. Ми дивимось по термінах, можливо, ця допомога буде виплачуватись не рік, а три роки. Це також питання, пов’язані з певними податковими пільгами для родини, яка усиновила дитину. До речі, ця пропозиція була ініційована самим міністром фінансів, що мене найбільше вразило у відносинах з Миколою Азаровим. Це і питання щодо оплачуваної тримісячної відпустки одному із батьків, і виплата щомісячної допомоги в розмірі одного прожиткового мінімуму на дитину, а також відміна всіх оплат при усиновленні дитини. Сьогодні, щоб всиновити дитину, потрібно заплатити приблизно від 400 до 600 гривень. Наразі ми працюємо з податковою адміністрацію щодо звільнення людей, які всиновили дитину, від податку на прибуток. За умови реалізації цих пропозицій очікується у 2007 році всиновлення 3000 дітей.

І як виявилось, однією з проблем була саме неефективна робота чиновників різного рівня, які відповідають за національне усиновлення. Уже відбулася ротація кадрів. Крім того були проведені відповідні підготовка і навчання, перевірка на профздатність тих людей, які працюють у службах з прав неповнолітніх.

- Юрію Олексійовичу, як Ви розцінюєте рівень розвитку українського спорту на сучасному етапі?

- Те, що спорт був піднятий у своєму статусі до міністерства, дало змогу зміцнити спорт і орган центральної виконавчої влади з позиції обслуговування змагань. Було багато розмов, що міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту – це міністерство фестивалів і свят. Наше головне завдання було стати повноцінним органом центральної виконавчої влади, який формує політику, реалізовує її, контролює і показує конкретний результат своєї роботи. Блок заходів і програм – це одна із складових реалізації політики. Наша позиція була така, що реалізацію цих заходів ми намагаємось максимально передати громадським організаціям.

Спортивні федерації повинні мати більше прав по формуванню календаря, по виїздах за кордон, участі в змаганнях, підготовці тренерів та спортсменів. Тому що вони професіонали, і ніякий чиновник ніколи краще, ніж тренер, не визначить, яка має бути система підготовки спортсмена.

Ми відмовилися від будь-якого жорсткого контролю чи маніпулювання Національним олімпійським комітетом.

Крім того нами створено «Спортивну карту України», тобто була проведена інвентаризація стану розвитку сфери фізичної культури і спорту, сьогодні ми чітко знаємо, скільки в державі є спортивних об’єктів різного рівня, чого раніше не було. На підставі цього були вироблені соціальні стандарти забезпечення спортивними спорудами, створена «Державна програма розвитку фізичної культури і спорту», розроблено положення про дитячу юнацько-спортивну школу та нова редакція закону «Про фізичну культуру і спорт». Нова редакція Закону України «Про фізичну культуру і спорт» на законодавчому рівні затверджує термінологію сфери фізичної культури і спорту. Чітко структурує сферу фізичної культури і спорту. Розмежовує фізкультурно-оздоровчу та спортивну діяльність. А також визначає складові і пріоритети у сфері фінансового забезпечення фізичної культури і спорту. У Законі виписано повноваження центральних і місцевих органів влади. Планується, що Закон буде прийнято до 1 січня 2007 року.

Також завдання сьогодні - це розвиток спортивної інфраструктури від звичайного майданчика до палацу спорту. Тому нами була розроблена «Державна програма з розвитку фізичної культури і спорту», яка визначає приоритетні механізми реалізації напрямків, затверджених в Законі. Висвітлює нормативно-правовий механізм забезпечення сфери. Програмою передбачені механізми залучення всіх дітей до спортивних занять. Це дозволить ознайомити та зацікавити дітей різними видами спорту та виявить найбільш обдарованих. Також передбачений механізм залучення до сфери фізичної культури і спорту за місцем роботи. Програма затверджує соціальні нормативи щодо забезпечення спортивними спорудами населення, створення національної мережі центрів підготовки національних збірних команд України, унормування ситуації з компенсаціями при переході спортсменів в професіональний спорт. Складовими Програми будуть регіональні програми ремонту, реконструкції та будівництва нових спортивних споруд та об’єктів, перелік яких буде затверджено на колегіях обласних державних адміністрацій.

Сьогодні ми повинні створити ефективну політику держави у сфері фізичної культури і спорту. Закон і Програма є базовими складовими процесу формування такої політики.

- Мабуть, через роботу у Вас майже немає часу для своєї сім’ї…

- На жаль, в мене немає часу в повній мірі приділити увагу і дружині, і двом синам. Тому весь вільний час, який в мене є, проводжу із сім’єю. В принципі, виходить один день на тиждень. Наприклад на позаминулих вихідних ми ходили по гриби в ліс.

Одна із пріоритетних позицій, яка декларується міністерством, – це роль батька в сім’ї. І соціальна реклама «З батьком за руку міцніше», яку проводить міністерство, багато в чому на мені відбивається. Дуже важливо, щоб батько знаходив час для спілкування із своїми дітьми. Тому, коли в мене з’являється вільна хвилинка, я намагаюся її використати для спілкування з синами. Саме тому часто на заходи, на яких я повинен бути, я намагаюся брати із собою і дружину, і дітей.

Була така історія, коли на одному із оргкомітетів по підготовці важливого державного заходу вирішувалося питання – запрошувати гостей із дружинами чи без (враховуючи, що велика кількість людей). Тоді один з високопосадовців сказав: «Напишіть з дружинами чи без дружин, Павленко все одно із дружиною прийде».

- А із двоюрідною сестрою Марією Бурмакою часто спілкуєтесь?

- Постійно. Скільки я себе пам’ятаю (приблизно з року), стільки ми з нею спілкуємось. Починаючи з першого пам’ятного для мене моменту, коли вона мене перевернула в колясці. У нас дружба з раннього дитинства.

Сказати, що ми дуже часто бачимось, я не можу. Але специфіка моєї і її діяльностей є такою, що ми маємо змогу зустрічатися на різних заходах.

У нас взагалі дуже дружна сім’я (у великому розумінні цього слова). Я намагаюся кожному із родичів (особливо молодшим) приділити увагу. По-перше, щоб не повторили моїх помилок. А по-друге, щоб могли зробити щось краще, ніж я це зробив. Приємно, що прислухаються до моєї думки.

А от в питаннях кар’єрних чи матеріальних до рідних я ставлюся більш жорсткіше, ніж до інших людей. У мене була неодноразова розмова з двоюрідними братами щодо їхніх дій і прохань, з якими вони до мене зверталися. Я думаю, для них те, що їхній брат – міністр, на цьому етапі це більше складностей і додаткової відповідальності, аніж допомоги. Така сама політика в мене і по відношенню до моїх дітей: кожен із них повинен стати особистістю, дякуючи в першу чергу собі.