Наприклад в США це свято вважається найголовнішим, і дотепер у простих смертних американців пробиває сльозу при спогляданні підняття державного прапора, не дивлячись на те, що не відразу житель країни із зразковою демократією скаже, які роковини він святкує. У нас навпаки. З рахунку ми не збилися – 15 років ми незалежні, але тільки у небагатьох мурашки забігають по тілу цього дня, а анекдот про те, що «незалежність - це коли від нас нічого не залежить», викликає ще сумну посмішку.
16 липня 1990 Україна прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона була ухвалена 355 голосами з 385 зареєстрованих того дня депутатів. «Проти» проголосували лише четверо. Декларація була проголошенням намірів. Справжній суверенітет можна було отримати, приймаючи закони, що реалізовували її вимоги. Союзний центр мав намір перешкодити цьому, щоб відстояти своє власне існування. Михайло Горбачов розгорнув підготовку до ухвалення нового союзного договору. Положення декларацій, прийнятих Росією і національними республіками, суперечили союзному договору 1922 року. Це означало, що Радянський Союз втратив свою легітимність.
В грудні 1990 року відбувся з'їзд народних депутатів СРСР, який схвалив проведення референдуму з питання збереження єдності Радянської федерації в запропонованому «союзниками» формулюванні.
Справу незалежності врятував тоді голова Верховної Ради України Леонід Кравчук. Український парламент синхронно із загальносоюзним референдумом проводив своєю владою республіканське опитування. З'явившись на виборчі дільниці, щоб відповісти на хитро поставлене питання, громадяни отримували можливість відповісти і на інше питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути у складі Союзу радянських суверенних держав на підставі Декларації про державний суверенітет України?»
Відповіді по референдуму і опитуванню виявилися в однаковій мірі позитивними, хоча питання були протилежні за змістом. Українські парламентарії заручилися народною підтримкою прийнятої ними 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет.
Далі путч і Акт про незалежність. Верховна Рада Української РСР 24 серпня 1991 року прийняла Акт проголошення незалежності України, в якому наголошувалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, навислої над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітні традиції створення держави в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, реалізовуючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України і створення самостійної української держави — Україна.
Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діють виключно Конституція і закони України».
Цей акт набув чинності з моменту його ухвалення — 24 серпня 1991 року. Того ж дня український парламент прийняв постанову «Про проголошення незалежності України». Цим документом Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановила: «Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності». Постанову підписав голова Верховної Ради Української РСР Леонід Кравчук. Під час грудневого референдуму 1991 року на підтримку незалежності України висловилися 90,3 відсотка з 84,3 відсотка громадян, що взяли участь в голосуванні, тобто 76,1 відсотка всього дорослого населення України.
Через тиждень після українського референдуму президент РРФСР Борис Єльцин, Президент України Леонід Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич під Мінськом, в Біловезькій пущі, заявили, що СРСР як суб'єкт міжнародного права припинив своє існування.
