Пам'ятаю, в школі моїм улюбленим предметом завжди була історія. Я вправно відрізняв Кім Ір Сена від Кім Чен Іра; швидко засвоїв, що Індіра Ганді – це жіночі ім'я і прізвище, а не хитромудра іноземна лайка; а Юрій Гагарін і Валентина Терешкова не були подружжям. Всесвітню історію і історію України я схоплював буквально на льоту, вражаючи потім бовдурів-однокласників своїми широкими пізнаннями і, як наслідок, - роблячи за них контрольні роботи. Все складалося чудово до тих пір, допоки в курсі історії України ми не дійшли до Універсалів Центральної Ради. Шкільна програма в категоричній формі вимагала навіки зафіксувати в пам'яті нещасних школярів кількість Універсалів, дати їх прийняття і головне – основні тези. З кількістю я справився на превеликий подив легко – дотепер пам'ятаю, що їх було чотири, а ось з іншим якось не склалося. Я ніяк не міг запам'ятати, коли який Універсал був прийнятий, а оскільки вони плодилися, як кролики – один за одним, то в голові утворилася цілковита каша з дат, які я категорично не міг розставити в потрібному порядку. Ще гірше були справи із змістом Універсалів. Я дотепер абсолютно впевнений, що вивчити це здатна лише надлюдина, але аж ніяк не середньостатистичний український школяр. Саме тоді я отримав першу свою двійку з історії і довго ще згадував незлим тихим словом Центральну Раду, яка наприймала чортзна-коли чортзна-чого, а люди тепер мучаться.
Віктор Андрійович Ющенко історію України в школі не вивчав – не було в освітній програмі Радянського Союзу такого предмету. Але явно почитував уже в зрілому віці, і красиве слово Універсал, мабуть, міцно засіло йому в голову. Так засіло, що захотілося якось при нагоді ввести його в політичне життя сучасної України. Як не крути, а це один із символів нашої історії, а символізм для нашого Президента уже давно перетворився на своєрідний фетиш.
Нагода трапилася минулого тижня, коли Віктор Ющенко, лідери парламентських фракцій і ще ціла купа відомого, маловідомого і зовсім невідомого народу в черговий раз зібралися радитися, куди ми котимося і як нам з усім цим жити далі. Назву для всього цього дійства підібрали краще не придумаєш – круглий стіл. Ні дати ні взяти король Артур і його лицарі.
Говорили довго, до пізньої ночі, і все це діло народу показували аж по трьох каналах, що дало дотепникам привід охрестити цей захід «Реаліті-шоу «За столом». В результаті вирішили підписати «Універсал національної єдності», який, на моє глибоке переконання, від початку приречений стати таким же безглуздим і мертвонародженим документом, не потрібним нікому, крім його творців, як і його «центральнорадівскі попередники».
Але про все по порядку. Борючись із сном, я чесно відсидів всі п'ять годин перед телевізором, спостерігаючи за засіданням, яке все проходило в монотонно-заколисуючому режимі. Нічого кардинально нового я там для себе не відкрив, втім, на це я і не розраховував – їжаку зрозуміло, що ніхто перед усією країною ні про що конкретне домовлятися не буде. Такі речі робляться подалі від людських очей в тиші верховних кабінетів. І вже точно без телекамер. Але постежити, хто і як поводився, було цікаво.
«Король Артур», він же Президент України Віктор Ющенко, був явно в ударі. Ніби реабілітуючись за те, що він абсолютно відкрито проігнорував засідання, яке мало відбутися ще за два дні перед тим, Віктор Андрійович говорив. Говорив багато. Настільки багато, що його повсякчасні довгі промови на годину-півтори стали видаватися милими скоромовками. Кожного промовця Ющенко, як він сам пояснив, «стисло коментував», і після цих коментарів мінімум на півгодини ніхто вже не пам'ятав, про що ж, власне, говорив той, кого коментують. Молодець оператор – під час таких коментарів він не фокусував камеру на чесних очах і руках Президента, а частенько «бігав» по залу, вихоплюючи то одного, то іншого засідателя. Під час одного такого «забігу», дивлячись, як весело сміється Роман Безсмертний, коли Президент говорив про важливість національного єднання, я в черговий раз здивувався, яким чином колишній вчитель (до речі, історії) сільської школи так високо забрався в політиці. І чому його дотепер звідти не погнали, зважаючи на те, як одне за іншим валиться все, за що він береться. Менше 14% на парламентських виборах у «Нашої України» – останній красномовний приклад. З такими соратниками (адже є ще його тезко пан Зварич!) Президенту ніяких противників не треба!
Йдемо далі. Юлія Тимошенко, мабуть, вирішила приберегти своє знамените красномовство до кращих часів. Чи то зрозуміла, що на Президента воно вже не діє так, як діяло раніше, чи то лють від того, що її посадили прямо біля Віктора Януковича, перекривала вихід словам, але Леді Ю. була мало схожа на себе звичайну. Втім, дивно, що вона взагалі туди прийшла – адже раніше лідер БЮТ категорично заявляла, що ніякі «круглі столи» їй, затятій опозиціонерці, і задарма не потрібні. Але, мабуть, в черговий раз підтвердилася справедливість приказки про того, хто, тонучи, хапається за соломинку. У Юлії Володимирівни тепер кожний, навіть найбільш примарний шанс – як останній.
Вельми скромно, як для лідера коаліційної більшості, яка, за логікою, і мала би диктувати умови, поводився і Віктор Янукович. Втім, допускаю, що це в «антикризовиків» зараз така тактика. Ви, мовляв, обговорюйте, сперечайтеся, закликайте і підписуйте – а ми своє однаково отримаємо. Рано чи пізно – але неминуче. Тому й розуміють – головне просто висидіти ці п'ять годин (можна при цьому взагалі мовчати) і не сильно шкодувати за згаяним часом. Хоча я можу собі лише уявити, як пригноблюють ці багатогодинні «порожняки» на вищому рівні, особливо коли йдеш туди, знаючи, що сидіти там належить довго і не востаннє, а толку від цього буде, як завжди, мало. З іншого боку – це ж і є політика. І силою туди ніхто нікого не заганяв.
Пологові муки при ухваленні Універсалу, звичайно, відсунули решту подій тижня. Та все ж пригадаємо ще парочку. Ну, по-перше, минулого тижня весело пожартувала Верховна Рада в числі тих, хто не був задіяний в круглому столі. Парламентарії завзято натискали на кнопочки – та й скасували своє ж власне рішення про відставку уряду Юрія Єханурова від 10 січня цього року. Втім, сам прем'єр якось не особливо зрадів цьому рішенню ВР і заходився баламутити. Але швидше за все керівник Кабміну лукавить. Ну не може ж його не тішити http://www.cloudappreciationsociety.org/gallery/images/20060214165803_lochness.jpg така увага до власної персони.
Веселий жарт прозвучав і з вуст постпреда Президента в Криму Геннадія Москаля. Він заявив, що, виявляється, між Україною і Росією немає ніяких розбіжностей щодо Чорноморського флоту. «Ну, слава богу, - вигукнув Володимир Путін. – А ми думали!». Завіса.
Кохаймося!
Завжди Ваш
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом