Перехідні «граблі» влади

Як на мене, якось це не зовсім добре, що новостворена парламентська коаліція починається з взаємних еківоків, розшаркувань, компліментів і поплескувань по плечу. Від всього цього на кілометр несе популізмом і нещирістю. Пригадайте: саме так все починалося в січні 2005 року. Були ті ж милі посмішки, зізнання у вічній любові і дружбі, і повітряні поцілунки через весь сесійний зал Верховної Ради. Проте, загальна ейфорія «помаранчевих» від того, що вони нарешті заволоділи владою в країні, дуже скоро обернулася розчаруванням. «Любі друзі» посварились, так і не поділивши сфери впливу. Союзники по Майдану звинуватили один одного в некомпетентності, непрофесіоналізмі, і, жах, в корупції. «Помаранчева» команда зруйнувала сама себе, і, здавалося, більше ніколи не збереться разом.

Але трапилося неймовірне: ті, хто ще вчора із задоволенням би розтоптав один одного, сьогодні знову разом, і вкотре заявляють, що загальними зусиллями зможуть налагодити життя в країні. Коаліція НУ-БЮТ-СПУ утворилась якось несподівано, раптово. Адже ще за декілька днів до проголошення створення «помарчевого» парламентського тріумвірату, «нашоукраїнець» Роман» Зварич з трибуни Верховної Ради запустив чіткий месідж: «Наша Україна» виходить з переговорного процесу з БЮТ і СПУ, і проводить консультації про створення парламентської більшості з Партією регіонів. Повідомлення викликало фурор як серед провладних фракцій, так і серед опозиції. І якщо з вуст «регіоналів» звучала переможна риторика, то в стані БЮТ і СПУ спостерігалися панічні настрої. Притиснуті до стінки, Юлія Тимошенко і Олександр Мороз виявилися перед дилемою: або піти на коаліційні умови «Нашої України» або йти в опозицію. Як бачимо, і БЮТ і СПУ вирішили пожертвувати власними принципами заради того, щоб знову опинитися біля стерна влади.

Кадри вирішують все

Невдоволення тим, що органи виконавчої і законодавчої влади знову будуть представлені членами «помаранчевої» команди, цілком зрозумілі. Торішній досвід владарювання псевдосоюзників і політичних антагоністів привів до політико-економічної кризи в країні. Схоже, народу України знову доведеться зіткнутися з тими ж проблемами, які виявилися минулого року від банального невміння ефективно управляти державною машиною. Перша передумова до цього: та ж майстерно-підступна боротьба за владні кабінети. Помітьте: коаліціонери задовго до підписання угоди спантеличувалися не тим, як вони втілюватимуть у життя позначені в коаліційній угоді цілі і задачі. На першому місці в них стояло кадрове питання. Посади – ось заради чого представники «Нашої України», БЮТ і СПУ сіли в квітні за стіл переговорів. Адже програмна мета була узгоджена ще тоді. А ось кадрові розстановки стали причиною того, що коаліція з'явилася на світ не в середині квітня – початку травня, а наприкінці червня. До речі, ви звернули увагу, з якою швидкістю була обнародувана вся програмна мета, що помістилася в 100-сторінковий коаліційний документ? Українцям просто вивалили оберемок обіцянок і пропозицій, місцями конкретні, а в більшості – відверто популістські і не здійсненні, так і не пояснивши конкретно, як, ким і коли будуть проведені в життя плани, над якими корпіли штаби учасників «помаранчевої» коаліції. Так навіщо їм це потрібно? Піпл, як мовиться, вже «прохаває» хоча б те, що ціни на російський газ будуть переглянуті, а з корупцією будуть всі так само «результативно» боротися. Тепер, мабуть, і до ділення посад можна приступати.

Прем’єріада-2: місія здійснима?

Свій перший прем'єрський термін Юлія Тимошенко провела надто неефективно, в більшій мірі відволікаючись від державних турбот на підкилимову боротьбу з оточенням Президента. А коли вдавалося взятися за наведення ладу в країні, виявлялося, що виголошувати полум'яні промови з трибуни набагато легше, ніж утілювати вказані в них гасла в життя. Поклавши руку на серці, визнаємо: в ролі голови уряду Юлія Володимирівна поводилася ефектно, але не ефективно. Багато в чому це пояснювалося тим, що більшість місць у Кабміні займали представники «Нашої України», які, виконуючи волю людей, що входили в оточення Президента, ставили леді Ю палиці в колеса.

Зараз ситуація інша: БЮТ, крім поста прем'єра, отримав за своєю квотою набагато більше впливових постів, ніж та ж «Наша Україна». Чого тільки варті портфелі міністрів економіки, фінансів, ТЕК, глави «Нафтогазу України» і Фонду держмайна! Проте, в цій могутності прихована таємна небезпека для Тимошенко, яку ще на початку коаліційного процесу активно мусирували джерела з НУ. Що не говори, а Юлія Володимирівна буде більш вразливою на своєму посту, ніж її «дружній ворог», майбутній спікер парламенту Петро Порошенко. Нагадаємо: в період боротьби за прем'єрський пост, володар якого де-факто стає головною дійовою особою в країні, саме група «помаранчевих» олігархів на чолі з Порошенком, Мартиненком і Третьяковим всіляко опиралася призначенню на цю посаду лідера БЮТ. Їх урезонили: дайте Тимошенко покерувати країною, вона, як показує досвід, швидко організує в Україні економіко-соціальний колапс, і тоді її можна буде спокійно вивести з гри. Позбавивши прем'єрських повноважень і відправивши до відставки Кабмін. Схоже, цей варіант довелося до душі вказаним персонам, і, головне, Президенту Ющенку, який також, виходячи з відомих причин, не бажав наділяти владою свою колишню прихильницю.

Але це – політична пастка для леді Ю. Адже існують ще й економічна, і соціальна. В економіці першочерговими задачами є питання енергетичної безпеки країни, і збільшення об'ємів промислового виробництва, яке, як відомо, зараз в занепаді. За рахунок чого ЮВТ збирається вирішувати ці питання – невідомо. Принаймні, в її передвиборчій програмі, окремі пункти якої лягли в коаліційну угоду, цей постулат не розшифровано. Що ж до соціалки, то обіцяні Юлією Володимирівною великі пенсії, стипендії, зарплати й інші соціальні виплати навряд чи втіляться в життя найближчим часом. Просто тому що на цю мету потрібні величезні кошти, а «Криворожсталі» в країні – раз, два і немає. Та й не стане розумний менеджер тратити гроші, виручені від приватизації, на соціальні проекти. Але це – не про Тимошенко, яка заради підтримки власного іміджу «всенародної мами» може з легкістю розбазарити приватизаційні кошти на пенсії і стипендії.

Ще один аспект, який поки що залишається незрозумілим: взаємодія уряду з парламентом. Вірніше, співпраця спікера з главою Кабміну, і їх обох – з Президентом. Якщо із зв'язкою «спікер-Президент» все більш-менш чітко, то продуктивна робота голови Верховної Ради, яким, очевидно, все ж таки стане Петро Порошенко, і Юлією Тимошенко викликає масу запитань. Обидва вони – амбітні політики, які навряд чи забули торішню ворожнечу. Не здивуюся, якщо через місяць-другий Петро Олексійович почне активно виражати Невдоволення діями прем'єр-міністра і навпаки. А це – тривожний сигнал для України. В даному випадку, кандидатура Кінаха на пост спікера була б більш доречна: Анатолій Кирилович славиться політиком тихим і не буйним. Він би, можливо, постарався б обходити всі гострі кути у взаємостосунках з Тимошенко-прем'єром. Але Кінах спікером вже точно не буде: 11 голосів проти більш ніж 30 за Порошенка визначили головного кандидата на пост глави ВР. Мабуть, у цьому випадку «нашоукраїнці» поступили алогічно (з погляду збереження стабільної ситуації в країні), пішовши за принципом «на те й щука в річці, щоб карась не дрімав». По суті, дана розстановка фігур на ключові пости в державній владі вже сама по собі припускає зародження внутрішніх конфліктів і протиріч.

Миротворець мимоволі

Як би зараз не посміхався Петро Порошенко Юлії Тимошенко, абсолютно всі експерти передрікають нинішній моделі співіснування «помаранчевих» союзників швидкий крах. Він, так чи інакше, приведе до розпаду коаліції НУ-БЮТ-СПУ. Майбутні спікер і прем'єр – це варіант такого собі анекдотичного співжиття їжака і удава. Навряд чи Порошенко утримається реалізації плану, що став публічним, усунення Тимошенко з поста глави Кабміну, щоб провести на цю посаду «нашоукраїнця». Заради цього Петро Олексійович, схоже, готовий йти на все: від критики діяльності уряду до фактичного об'єднання з Партією регіонів, за допомогою якого зняти Тимошенко буде значно простіше. Так, зараз «регіонали» нащетинилися на помаранчевих, але якщо повторяться торішні розклади, їм буде надано шанс увійти до структури виконавчої влади в обмін на скидання Тимошенко.

Тому на запитання «хто перший претендент на те, щоб покинути владний Олімп?» практично всі експерти стверджують: більше шансів на «виліт» має лідер БЮТ.

І, можна прогнозувати, що Президент Ющенко і пальцем не поворухне, щоб подати руку Юлії Тимошенко, яка йде на дно. Просто тому, що у той час вже зіграє підготовлений людьми з його оточення план щодо легітимного усунення леді Ю від стержня влади. Як думаєте, чи захоче Віктор Ющенко виступити миротворцем мимоволі, виправдовуючи промахи глави Кабміну перед всією країною, тим самим, перебираючи на себе частину її провини? Навряд чи. Адже це – найреальніший шанс для гаранта позбутися найсильнішого політичного конкурента. А в те, що Юлія Тимошенко буде сильна в опозиції, віриться важко. Особливо, якщо «Наша Україна» створить коаліцію з Партією регіонів: про цей союз, без перебільшення, мріє велика частина населення країни.