Цим, цілком природним запитанням, зацікавилися минулого четверга всі ті українці, які не полінувалися 26 березня прийти на виборчі дільниці, відстояти багатогодинні черги, і все-таки поставити галочку напроти вподобаної ними партії або блоку. Просто так вийшло, що мало хто з нас тоді, в дні, що залишилися, до виборів, виразно розумів, за кого саме він голосує, і кому, кажучи пафосно, але без перебільшень, віддає в руки долю країни. У вирі політичної реклами різного штибу від очей електорату здебільшого сховалися імена тих, хто 25 травня ставив свій підпис під присягою народного депутата. Люди голосували за лідерів партій, а тих, хто стояв за їх спинами, роздивитися не могли. Тепер така рідкісна можливість нам представилася: на перше засідання нової Верховної Ради прийшли всі 450 народних обранців. Хто вони? Чиї інтереси представлятимуть і захищатимуть у парламенті - свої чи народні?
Може здатися, що наявність у нинішньому парламенті всього п'яти фракцій значною мірою спрощує завдання визначення мети людей, які прийшли під купол на Грушевського. Проте, це твердження вірне лише частково. Причому, ця частина настільки мала, що вона втратила свою значущість у той перший день, коли новоспечені депутати ввійшли під склепіння законодавчого храму. Ще по дорозі до будівлі парламенту обличчя більшості депутатів були нарочито зосереджені і серйозні, на обличчі кожного з них читалося німе питання: що мене чекає там, і як мене приймуть нові друзі по суті і вороги за визначенням? Навіть у тих, для яких ця каденція була другою або третьою за рахунком, зводило скули: напруга від невідомого поки майбутнього діяла на нерви. Але, вже потрапивши до Верховної Ради, багато хто розслабився і заходився безсоромно цілуватися з тими, кого ще під час передвиборчої кампанії рясно поливали брудом. Причому, що цікаво, швидше за все порозумілися депутати-бізнесмени з, здавалося б, партій – заклятих ворогів: мабуть, бізнес-інтереси можуть стати вище за партійну символіку.
Всі ці депутатські рекогносцировки ніби говорили, що спочатку нардепи мають намір промацати підґрунтя (на це може піти близько року), а вже потім прийматися за активну діяльність. Законодавчу, чи все ж таки лобістсько-бізнесову – покаже час. Але вже зараз можна постаратися спрогнозувати, чим саме займеться кожна з новостворених парламентських фракцій.
Хиткий «регіональний моноліт»
Тільки недосвідченій у парламентському житті людині може здатися, що 186 бійців Партії регіонів є єдиним, монолітним колективом. Що-що, а визначення «донецькі» їм вже явно не підходить. Хоча б тому, що в прохідній частині списку опинилася маса представників інших областей – від Миколаївської до Київської, а, отже, і інтереси у них можуть корінним чином відрізнятися від донецьких. Експерти говорять, що лідеру фракції «Регіони України» Віктору Януковичу доведеться докласти чимало зусиль, щоб примусити різношерсту компанію, набрану похапцем перед виборами, покірно слухатися кожного помаху «диригентської палички» головного «регіонала». Вже зараз політологи виділяють в «регіональному ансамблі» чотири центри впливу, які, звичайно, прагнутимуть перетягувати на себе ковдру при просуванні законів. Через це у Партії регіонів в парламенті, говорять, можуть траплятися такі собі «міжусобойчики». До речі, якщо Януковичу не вдасться скоординувати дії згаданих центрів впливу найближчим часом, цією розрізненістю цілком можуть скористатися вороги фракції. Наприклад, тому ж БЮТу буде набагато легше схилити на свій бік певну частину «біло-блакитних», щоб вирішити будь-яке потрібне тимошенківцям питання. Мабуть, в цьому і полягає небезпека для «регіоналів», якій піддавалася та ж «Наша Україна» минулого скликання, коли певна групка «помаранчевих» навідріз відмовлялася голосувати за проект закону, що лобіювався колегами по фракції.
Буде дуже цікаво постежити за тим, як «регіонали» збираються запроваджувати в життя два головні передвиборчі гасла: надання російській мові статусу другої державної і федералізацію України. З першим неначебто все більш-менш зрозуміло – наткнувшись на жорсткий опір Президента, біло-блакитні не стануть ратувати за повну «русифікацію» країни, обмежившись регіонами, де вони мають найбільшу політичну вагу. Що і відбувається зараз на південному сході України. Погодьтеся, дивно бачити на парламентській трибуні Кушнарьова чи Азарова, які пристрасно доводять депутатському корпусу про необхідність введення російської мови у Львівській або Тернопільській області. Що ж до федералізації, то, схоже, цю задумку «региінали» закинуть до наступних парламентських виборів.
Кумедно, до речі, що Регіони стали першими, хто спровокував конфлікт у Раді, який трохи не закінчився рукоприкладством. Якщо біло-блакитні здатні так легко загорітися при рішенні питання про перенесення засідання на інший день, легко уявити, що може трапитися, якщо вирішуватимуться більш важливіші питання. Рінат Ахметов вже попередив колег, що займався боксом, та й інші «регіонали» серед яких є колишні спортсмени (Ельбрус Тадєєв, наприклад) і охоронці, якщо буде треба, з готовністю оголять шпаги. Тому вже зараз можна говорити про те, що уникнути колотнечі в Раді навряд чи вдасться.
Синдром «мамчиної спідниці»
Дивлячись зі сторони на представників парламентської фракції БЮТ, здається, що «біле братство» пов'язане невидимими нитками з своєю правителькою – Юлією Тимошенко. Навіть відійшовши в сторону від своїх партнерів по фракції, депутат-бютівець, особливо, якщо він у політиці людина нова, в своєму коментарі з того чи іншого приводу постарається не відхилитися від лінії партії. Показовий приклад з підкупом тимошенківців представниками Регіонів, про яке повідала громадськості Леді Ю. Тепер, схоже, жоден «серцевий нардеп» не наважиться поговорити з колегою з іншої фракції без того, щоб не виклопотати письмового дозволу у Юлії Володимирівни. Ті ж нашеукраїнці жартують, що після кожної наради Тимошенко буде на детекторі брехні перевіряти своїх партайгеносе. Та і від бійок тимошенковці вже точно постараються відхилиться – традиційно БЮТ сильний на словах, а не на ділі. А слово говорити там є кому – журналісти Шевченко і Ляшко, політологи Видрін і Полохало - ці товариші, якщо потрібно, підсоблять побратимам, що забарилися.
До речі, про справи. Зрозуміло, що першочерговим завданням БЮТ є зовсім не вирішення соціальних питань або позбавлення депутатів недоторканності і пільг, про що товариші Тимошенко і так багато міркували перед виборами. Спочатку зусилля «сердечників» більшою мірою будуть направлені на просування кандидатури ЮВТ на пост прем'єра. Лише вирішивши це завдання, бютівці зможуть зайнятися лобіюванням власних політичних і економічних інтересів.
Проте, всі плани бізнесменів-тимошенківців можуть бути порушені, якщо їх лідер не стане главою Кабміну, а піде в жорстку опозицію. Тоді парламентський БЮТ може спіткати доля його київрадівського прототипу: опинившись в опозиції до мера Києва Черновецького, бізнес-крило БЮТ вирішило покинути фракцію міськради і переміститися ближче до влади. В цьому випадку від розвалу фракцію не врятує навіть горезвісний імперативний мандат: заради такого випадку інші фракції, можливо, вважатимуть за краще не піднімати бучу щодо позбавлення депутатського мандата парламентаріїв, що втекли.
Фракція влади
Зовсім недовго «Наша Україна» сумувала про те, що не взяла перше місце на виборах. Тепер же, фактично ставши утримувачем «золотої акції» в парламенті, «нашеукраїнці» не поспішають робити серйозних рухів у тому ж процесі створення парламентської коаліції. Схоже, що і скорочення чисельності фракції також на користь соратникам гаранта – зараз в її складі не залишилося панів на зразок Костенка і Плюща, які любили трохи покаламутити воду і засудити дії своїх соратників. Фракція чітко розбита на політиків-бізнесменів і політиків-шоуменів. Завдання перших (Порошенко, Мартиненко, Жванія, Третяков і т.д.) – продовжувати ділити неподілене, завдання других – будь-якими чином прикривати перших. Напевно, саме тому у прохідну частину списку НСНУ включили тих же Руслану і Ольгу Герасимюк. Як законодавці і бізнесмени вони явно ніякі, а ось відволікаючий маневр здійснити (станцювати перед трибуною, «штовхнути» промову) – це саме воно.
Соціальне чи соціалістичне?
Роль 33 «багатирів» фракції СПУ в новому парламенті досі не зрозуміла. За багато років перебування біля керма законодавчої влади соціалісти так і не спромоглися зробити чогось справді значущого для країни. Єдине «досягнення» СПУ – переповнена вадами і недоробками політреформа. Яку ще не факт, що не відмінять. В іншому ж фракція, очолювана неодноразовим кандидатом у Президенти, спікери і прем'єр-міністри Олександром Морозом не реалізувала жодного більш-менш значущого соціального проекту: безкоштовної освіти, медицини, гідних пенсій, зарплат і стипендій як не було, так і немає. Схоже, що і цього разу соціалісти з'явилися в парламенті, щоб відбувати номер. Звичайно, вони зрідка робитимуть якісь активні дії, на зразок критики Президента або прем'єр-міністра за неподобства і безчинства в паливній сфері або обороннї політики. Ну і завдання-максимум у них є – постаратися розсадити своїх однопартійців у Кабміні і комітетах Верховної Ради. А ось більшого їм, мабуть, не дано. Та вони вже і не рвуться.
Екіпаж розбитого корита
Явні гості на парламентському святі життя – комуністи. Дивом перемахнувши прохідний бар'єр, представники КПУ спантеличено почісують лоби, дивуючись, що ж це вони роблять у самому лігві новітньої української буржуазії. Адже куди не плюнь у парламенті – потрапиш в бізнесмена. Або потенційного кандидата в бізнесмени. Ніби і грунт для класової боротьби благодатний, а боротися нікому. 21 комуніст не найюнішого віку навряд чи зможе протистояти фізично міцним «регіоналам» або «нашеукраінцям» у бійці біля парламентської трибуни. Відібравши у «червоних напередодні минулих виборів» всю соціальну риторику, їх позбавили останньої забавки – блокування трибуни. Зараз Петро Симоненко з побратимами моляться про одне: як би прихилитися до чийогось сильного плеча і з цих позицій безжально критикувати «злочинну владу». Схоже, це їх єдиний шанс продовжити своє політичне довголіття. Втім, і той вельми нереальний.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом