Ризикуючи бути звинуваченим в антиконституційних настроях, все ж таки не можу не сказати, що особисто мені іноді стає трохи шкода, що народне депутатство в Україні не можна суміщати ні з якою іншою діяльністю. Я, звичайно, розумію, що священне таїнство натискання кнопок для голосування – це дуже важливе і відповідальне заняття, щоб відволікатися ще на щось, але їй-бо, будь моя воля – обов'язково дозволив би. Хоча б як виняток. Не всім, звичайно. Деяким. Особливо яскравим. Наприклад київському градоначальнику Леоніду Михайловичу Черновецькому.
Признаюся чесно – Черновецький-мер для мене особисто куди цікавіший за Черновецького-депутата. Тому я з деяким смутком читав про те, що ЦВК продовжила термін реєстрації Леоніда Михайловича народним депутатом аж до 1 вересня, хоча у всіх новообраних нардепів він закінчився ще 18 травня.
Офіційне формулювання Центрвиборчкому, звичайно, цілком логічне і обгрунтоване, - мовляв, ще не закінчено розгляд судових позовів про оскарження результатів виборів київського міського голови. Але, боюся, насправді тут не все так просто. Підозрюю, що вже за перший місяць в кріслі мера Києва Черновецький з усією ясністю усвідомив, що робота ця, м'яко кажучи, не зовсім те, на що він розраховував. І в Київраді опозиція утворилася вельми могутня і, як показали перші засідання міської сесії, вона не завжди розуміє грандіозні заміри Леоніда Михайловича; і в самих жителів столиці проблем на ділі виявилося куди більше, ніж розраховував «новенький мер». Розрахунок на те, що у всіх київських бідах можна буде звинуватити свого попередника, а воно потім саме якось «розсмокчеться», вочевидь не виправдовується. Тому Леонід Михайлович і вирішив зачекати принаймні до вересня, а потім, якщо не полегшає, із спокійною душею переміститися в можливо менш престижне, але при цьому точно менш відповідальне і нервове крісло народного депутата.
Як наприклад соціаліст Микола Рудьковській, який, схоже, відразу зрозумів, що будувати соціалізм (тобто ремонтувати дороги, теплотраси тощо) в окремо взятому провінційному Чернігові – це не те, чого прагнула душа тепер уже екс-мера цього міста, і швиденько попросив ЦВК застовпити за ним містечко в парламенті. Знову ж таки, на «Астон Мартіні» в Чернігові особливо не форснеш. Точніше форснути можна, але ж ніхто не оцінить! Та й загубитися не вийде. Інша справа в столиці!
Черновецький, на відміну від Рудьковського, вирішив не поспішати і спершу з'ясувати – а що, коли й правда його ефективній роботі заважає… нечиста сила, яка, якщо вірити Леоніду Михайловичу, скупчилася в київській мерії за роки правління Олександра Омельченка? Як не дивно, але виганяти бісів зі свого робочого кабінету Черновецький доручив не пастору «Посольства Божого» Сандею Аделаджі, а главі невизнаної Української православної церкви Київського патріархату Філарету. А поки той махав кадилом і кропив святою водою кутки, мер з грізним лицем стояв оддалік і уважно стежив за тим, щоб жоден біс не вислизнув. А то ж як буває – залишиться де-небудь один паршивець – потім клопотів з ним не збудешся. Спробуй потім пояснити виборцям, що ти загалом ні в чому не винен, робив все що міг і лише на благо людей, але прокляті біси знову все зіпсували.
А ось міністр внутрішніх справ Юрій Луценко явно не боїться ні біса, ні Бога, ні колишнього «повелителя Дусі» Ігоря Бакая. Тому на повідомлення про те, що оголошений в міжнародний розшук земляк (Луценко і Бакай обидва з Рівного. Причому нинішнє місцеперебування останнього є секретом, мабуть, тільки для Інтерполу та українського МВС) подав на нього в суд за розповсюдження інформації про причетність його, Бакая, до зловживань на мільярди гривень (простіше кажучи – звинуватив в наклепі), Юрій Віталійович відреагував більш ніж спокійно. «Хоче судитися – будемо судитися, - філософськи завважив главмент країни. - Дайте тільки від Вітренко відмахатися». А що ви хотіли? Луценко хоча і не Болівар, але двох, що прагнуть сатисфакції і реабілітації честі і гідності, він точно не винесе.
А ось чи винесе керівництво «Криворіжсталі», пардон, заводу «Міттал Стіл Кривий Ріг» нападки голови Фонду Держмайна Валентини Семенюк – це, звичайно, питання з питань. Судячи з останніх даних – не винесло і погодилося з претензіями ФДМ з приводу невиконання інвестиційних зобов'язань в частині перегляду тарифної сітки. Основна претензія тітки Валі зводилася до того, що, мовляв, коли купували підприємство, обіцяли для його робітників рай на землі влаштувати, але час іде, а раю нема навіть в плану. Навіть на 13-у зарплату пожмотилися! «А біля мого кабінету, між іншим, уже ціла черга з претендентів на «Криворіжсталь» стоїть, і всі готові заплатити більше, ніж ваші жалюгідні 4,8 мільярда», - довірливо заявила Валентина Петрівна. Бідні індуси, уже достатньо ознайомившись за рік з українськими реаліями, розсудливо вирішили погодитися на 13-у зарплату і, впевнений, коли що, погодяться і на 14-у, і на 15-у, а то, все може бути, префікс «ре-» до слова приватизація може додатися ще не один раз. Що-що, а продавати чуже у нас вміють дуже добре!
Ну а головною новиною за минулий тиждень, поза всяким сумнівом, стала інформація про те, що в родині Президента України Віктора Ющенка очікується чергове поповнення! От так ось, ніби зовсім недавно «поповнювалися», і на тобі – знову! Звичайно, офіційно цю інформацію поки що ніхто не підтвердив, але якщо правда – то Віктору Андрійовичу можна тільки поаплодувати. Всього два тижні тому Гарант говорив про необхідність підвищення народжуваності в країні, і тут же підтвердив свої слова особистим прикладом. Дійсно – не «словом, а ділом»! Вчіться!
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
