Євген Червоненко: У нас в політиці треба комусь під когось лягти

Євген Червоненко – той, що в жовтні 2003 року в донецькому аеропорту загрожував керівнику польотів, який відмовився посадити літак з народними депутатами з «Нашої України», вбити його, а потім себе, стверджує, що змінився. Сьогодні він переймається проблемами ввіреної йому Запорізької області, дбає за ВВП, покращення екології і здоров'я населення.

Колишній помаранчевий революціонер Червоненко вважає, що ворогів у нього немає, другом називає Ющенка, каже, що в нього гарні відносини з Ахметовим і Януковичем. Признається, що заради України готовий працювати з Тимошенко.

Своїми думками екс-міністр транспорту і зв'язку, голова Запорізької облдержадміністрації Євген Червоненко поділився в інтерв'ю кореспонденту ForUm‘у під час свого візиту до Києва.

«Якщо це буде парламент «кнопкодавів» - це трагедія»

- Сьогодні плодами «помаранчевої революції» користуються часто ті, хто до неї взагалі не мав ніякого стосунку, - почав розповідь Червоненко. - У мене вже немає політичних ворогів. Треба забути про революцію – треба думати про Україну. Я робив тоді все правильно. І в донецькому аеропорту теж. Але я уже відділив себе від того. Інакше я не зміг би працювати в «блакитному регіоні». Я повинен дивитися в очі людям, намагатися знайти діалог, кожного розуміти і чути.

- Євгене Альфредовичу, якою Ви бачите подальшу політичну кар'єру?

- Хочу бути запитаним.

- Ви були в Адміністрації Президента? Які питання обговорювали?

- Я був в Адміністрації Президента. Зустрічався з багатьма. Кінець цитати.

- З Віктором Андрійовичем бачилися?

- Я був в Адміністрації Президента.

- І що говорять там в кулуарах?

- Я прагну обговорювати те, де є зона моєї відповідальності, і не брати участі в цих тертях, плітках і так далі. Мені цікаво, щоб в моїй області були якнайкращі показники. І люди бачили, що є Президент і його представник.

- Як оцінюєте методи Юлії Тимошенко у веденні переговорів про створення коаліції?

- Я не беру в них участі, тому коментувати не хочу. Дуже сподіваюся, що там немає шантажу.

- Допускаєте коаліцію «Нашої України» з «Регіонами»?

Я допускаю все, що буде на благо України. У мене в облраді діалог з усіма фракціями.

- Тобто, по-вашому, парламентська коаліція повинна бути...

- Я за широку коаліцію. Це як в бізнесі – необхідна взаємна конкуренція і взаємний контроль. Україна повинна відійти від хитання маятника. Нашій країні потрібно зберегти конкурентоспроможність, а не внутрішні розборки.

Коли ми перемогли, я був одним з перших, хто виступав проти добивання олігархів, навіть тих, хто розоряв мене, хто хотів вкрасти мою дочку. Знаєте чому? Прості люди далекі від воєн політиків, їм потрібна стабільність, гідне існування. Тому що я розумію, для чоловіка найстрашніше сказати своїй дружині, що він не може їй щось купити, в рамках їхнього рівня.

- В політику прийшли нові люди, багато хто з бізнесу, – яким бачите майбутній парламент?

- Якщо це буде парламент «кнопкодавів», а вирішувати будуть групки людей на чолі фракції, – це буде трагедія. Треба чути голоси депутатів з різних регіонів.

- Чи можливий розпуск нової Верховної Ради?

- Я прагну останнім часом уникати прогнозів. Все часто розвивається не за законами логіки, а за законами партійних інтересів, доцільності. А все ж таки є вищий державний інтерес. Я думаю, Президент буде діяти тільки на користь держави.

- Не розкажете свій улюблений політичний анекдот?

- Він дуже характерний для українського політикуму: Біжить по лісу Вовк і падає в яму. А мимо біжить Заєць, підходить до ями, де Вовк сидить і вибратися не може. Заєць скористався моментом і на нього всю нужду зробив, поплював ще на нього… побіг далі і думає – Вовк такий сильний і могутній, а нічого зробити не може, треба додати. Повернувся, а Вовк уже вибрався з пастки. Заєць з розгону падає на коліна і кричить: «Вовчику-братику, ну чесне слово, біг миритися!!!».

- У Вас є друзі серед «регіоналів»?

- Я був багато років сусідом Клюєва. Спілкувалися, знайомі давно уже. У мене давні нормальні відносини з Віктором Федоровичем. Гарні відносини з Ринатом Ахметовим. А чому у мене повинні бути погані відносини з ними? Я вважаю, що політики повинні бути в нормальному людському діалозі, і ми повинні чути один одного. Зустрічаємося, спілкуємося, був і на футболі, коли мене запрошували.

- На останньому матчі «Шахтар-Динамо»?

- Ні, на цей я не встиг. Був у відрядженні. Хоча матч цікавий.

- А боліли за кого?

- Залиште це мені (усміхається). Це дві сильні українські команди. Історично я болів за «Шахтар». До випадку в донецькому аеропорту носив форму «Шахтаря», після цього не одягав.

- До слова, справа по донецькому аеропорту закрита?

- Я не знаю. Це перманентна корозія моралі і совісті в нашому суспільстві. Високі чини з МВС пропонували мені прийти і закрити цю справу. Я сказав, що не дам спустити це на гальмах. Хочете – викликайте і саджайте у в'язницю. Тоді це була нормальна реакція - якщо є загроза загибелі друзів, то справа не в партії і не в кольорі прапора, а в політичному цинізмі, причому не лідерів Партії регіонів, а дрібних клерків, які часто плутаються під ногами.

Я готовий відповідати за свій, вважаю, чоловічий вчинок. Хай залучають до справи, що я побив по дорозі двох міліціонерів і двох співробітників СБУ, які не давали мені добігти до пульта управління польотом. Я нікого не бив, я сказав – я застрелю тебе, а потім себе, але літак сяде, це цинізм – не посадити цей літак, коли сідають інші! І хай залучать до справи всі записи в центрі управління польотом, зв'язок з диспетчерами і командиром. Мені телефонували з літака і говорили – у нас закінчується пальне. А взагалі, не цинізм не дати сісти літаку з 18 народними депутатами?!

«Зайшов в Запоріжжі в магазин купити туфлі. Мені сказали – ми Вас любимо, не їдьте, і дали велику знижку»

- Наскільки комфортно Ви почуваєтесь на посаді голови Запорізької облдержадміністрації?

- Я за природою боєць і навіть якби мені було некомфортно, я б Вам правду не сказав. Я вмію робити посмішку, зціпивши зуби. Знаєте, виходить досить щиро.

- Ви зараз посміхаєтесь, значить, Вам там некомфортно?

- Я посміхаюся, але на диво мені цілком комфортно. Мене любить народ, і це дуже допомагає. Рейтинг електоральної підтримки на 18 січня у мене був 3,47%, на 7 березня – 44,3%, зараз близько 50%.

- З чим це пов'язуєте?

- Я проваджу зважену політику.

- Чи не нудно Вам працювати в регіоні?

- Що значить нудно?

- Все-таки Ви залишили столицю...

- Знаєте, в Україні існує проблема, яка актуальна особливо сьогодні, – треба дійсно любити Україну в собі, рівно як себе в Україні. У нас же все навпаки. І те, що зараз іде ділення портфелів при створенні коаліції... це не виправдовує тих надій, які люди пов'язували із зміною влади і «помаранчевою революцією». Це сумно. Я займаюся тим, що мені доручив Президент. Я вибудовую політику, яка називається «мені не буде за що червоніти».

Вибори закінчилися, і ми всі, незалежно від кольору прапора, обіцяли людям покращення життя. У мене регіон з колосальними проблемами. Людина, у якої є серце, не може спокійно дивитися на хворих на рак дітей. Коли область дає 10% ВВП і має найвище зростання темпів промислового виробництва, коли ми виконуємо надходження за податками... і при цьому займаємо перше місце по онкології, інсультах, інфарктах, туберкульозу, а Мелітополь є чемпіон України по СНІДу. Я як повинен на це дивитися? Просто відморозитися?!

Або як я можу мовчати про те, що міліція згвалтувала 14-річного хлопчика, а я дізнаюся про це через 5 місяців?..

- І як з цим боротися?

- Треба думати країні, платити силовикам більше. Створити систему соціальних благ, але і величезної відповідальності. Мені не потрібні віддані особисто силовики – для мене важливо бачення чіткої картини на рівні області. Я не використовував і не буду використовувати силовиків в політичних цілях – не за те боровся. А за те, щоб демократія була одна на всіх. Може це чергова фантазія, але мені часто Бог давав можливість втілювати фантазії в життя.

- Що ще Вас непокоїть в області?

- Починається курортний сезон. Хочу, щоб в Бердянськ поїхали туристи, щоб їм там було комфортно. Простоюють дитячі санаторії – цю проблему треба вирішувати, щоб дітей оздоровлювати цілий рік. Якщо я проб'ю додаткове фінансування, то відбудуємо діагностичний центр.

А взагалі я дуже задоволений тим, що мені вдається в Запоріжжі. Вважаю, що будь-який державний діяч повинен пройти школу губернаторства. Я керував і Держрезервом, і Мінтрансом, і радником був. Зараз я багато що розумію з інших сторін і в більшому обсязі. Я дуже хочу, щоб губернаторів центр слухав уважніше. Особливо ті регіони, які є годувальниками країни.

- А область задоволена тим, що Вам вдається?

- Формула одна і вона проста. Я повісив портрети губернаторів, які були до мене, і свій портрет. Хочу, щоб коли поставлять там дату закінчення моєї роботи, в пам'яті людей я залишився людиною, яка щось зробила для області. Яка не була пихатим індиком на машині з гербами, а був мужик, який міг приймати будь-які виклики і впливати на ситуацію. Це дорожче за гроші.

До речі, я недавно, помітивши, що не взяв запасні туфлі з Києва, зайшов в магазин в Запоріжжі. Мені сказали – ми Вас любимо, не їдьте, і дали велику знижку.

- В Запорізькій області хабара хтось намагався давати?

- У мене не той імідж. Я прийшов працювати і хочу користуватися авторитетом. Взявши в одного, ти стаєш заручником. Перший мільйон доларів я заробив в 1999 році. У мене тоді уже за кордоном були вантажівки, які ганяли по всій Європі і які я купував за свої гонорари автогонщика. Я мав відношення до пивних заводів в Польщі. Ні в кого не крав. Не став олігархом, тому що не стояв на колінах і не отримав натомість безкоштовних заводів. Це був мій вибір і у мене є ім'я. Пишаюся тим, що є єдиним представником від України в Раді директорів Всесвітнього Єврейського конгресу.

- Як почуваєтесь у фінансовому плані? Вистачає? Як Ваш бізнес?

- Бізнесу як такого нема, він був зруйнований. Хочу нагадати, я не був головним власником. Я був високооплачуваним менеджером, безумовно, з частиною прибутку, щось зруйнували, щось залишилося, чимось з активу керує моя дружина. Ми не бідуємо. Розмістили наші доходи в нерухомість, інші сфери, що дає можливість жити сьогодні. Безумовно, бути при владі бідній людині важко.

- А що, не хотіли б бути олігархом?

А навіщо? Мені на життя вистачає.

- Та все ж не боїтеся за свій бізнес в разі, якщо до влади прийде Тимошенко?

- Тимошенко, наскільки я розумію, в «помаранчевій коаліції». Якщо у неї буде моральне право вбивати мене... Але я вважаю, що я нічого поганого їй не зробив. Єдине, де я виступав проти Тимошенко, – в м'ясній, цукровій і бензиновій кризі. Я незручний, тому що я ні під кого не лягаю. Я не ліг під неї. У нас чомусь в політиці треба комусь під когось лягти. Юлія Володимирівна - енергійний політик. Треба буде працювати разом заради України, не буде це боротьбою за місце, я працюватиму з нею.

Я небезпечний їй тим, що ніколи не зраджу Президента. Як я не зрадив і Кучму. Неважливо, скільки ми не бачимося з Ющенком, людські поняття залишаються. Я вважаю його своїм другом. Ми пройшли таке, що я відмовився від трьох пропозицій іноземних написати книгу про це. Я вірний цій людині.

- Яка зарплата у губернатора?

- Я одержую близько 16 тисяч гривень.

- З Вами легко працювати, як Ви вважаєте?

- А ви про це запитайте у моїх замів, я дам їхні телефони. Я вважаю, що легко. Червоненко після зняття з посади міністра - це зовсім інший Червоненко. Влада або загартовує, або ламає, або розбещує. Мене вона загартувала.

- Ваша оцінка діяльності Міністерства транспорту сьогодні?

- Мені прикро, що нинішній міністр не впливає на залізницю, я міг перетиснути і впливати. Українська залізниця наближається до краху. Саме через непрозорість. А взагалі я ніколи не говорю погано про попередників і про наступників.

- Рідко бачитеся тепер з родиною?

- Як дозволяє життя. То я приїжджаю, то дружина до мене, то разом вирвемося зустрітися з друзями. Часу особливо поки що нема.

«У мене був тренер, він мені говорив – гонка триває до того моменту, допоки ти рухаєшся…»

- Вкорінилася думка, що Ви агресивна людина...

- Це помилковий міф. Я ніколи не нападаю перший. Знаю кілька прийомів айкідо. Я даю ворогу зробити помилку, щоб використати в своїх цілях його кенетику. Я – гонщик. Але не в тому сенсі, що я не «гоню», а в тому сенсі, що у мене від надходження інформації до ухвалення рішення є дуже маленький відрізок часу. Я математик-аналітик плюс займався таким небезпечним видом спорту, де ніколи довго думати і розмірковувати. Я агресивний проти проявленого беззаконня. І ось тоді всі знають, що щелепа у мене достатньо міцна. Беззаконня я не розумію, як і приниження людської гідності.

- У Вас є зброя?

- Звичайно є.

- Зареєстрована?

- Все офіційно. А чому це всіх цікавить? Я нею не користуюся і не ходжу з нею. Якщо потрібно, тихо працюють мої люди і відстежують виклики і небезпеки.

Вважаю, що у мене ворогів немає. Сьогодні це вже новий Червоненко, який розуміє реалії і хоче бачити конкурентоспроможну Україну.

- І коли ж став новим?

- Багато в чому після зняття з посади міністра.

- А до цього?

- Я був більш непримиренний... В цій корозії моралі треба жити і керувати. У мене був тренер, він мені говорив – гонка триває до того моменту, допоки ти рухаєшся. Коли я став професіоналом, я це зрозумів, тому що у мене було кілька ситуацій, коли я летів по кювету, і боком, і на даху, але ставав на колеса заради команди, з переломом і без вікон, без дверей, в перекошеній машині доїжджав гонку, уже не в призах, але доїжджав для команди. Я їду для команди і сьогодні. І це мій принцип сьогодні, інакше мені стане нудно.

- Ще які принципи?

- Їх всього п'ять, вони прості і їх знає вся країна. Головний – жити в злагоді із самим собою.

- Ви живете в злагоді із собою?

- Загалом так. Головне не треба неправду називати правдою і принижувати людську гідність. Я недавно подивився всі наші фотографії до виборів 2002 року, 2004-го, сьогодні сильно постаріли зовні. Багато пережито... але вогонь не згас, є нові інтереси, нове бачення… є життя.