Ну що ж, вітаю вас, друзі, з початком нового життя! Зізнаюся, спочатку хотів написати щось ніби «Відмучилися!», або «Слава богу, все вже позаду», але потім подумав, що, мабуть, не варто додавати ще більше песимізму в нашу і без того не дуже веселу дійсність. І так лякають всі, кому не лінь. Але ж так хочеться вірити в краще! І про «нове життя» це я не зі стелі взяв – все з передвиборчої агітації. Адже практично всі політичні сили за допомогою своїх рекламних креативів запевняли нас, що життя простих українців з їх приходом до влади зміниться остаточно і назавжди, причому неодмінно в кращий бік. Звичайно, мало хто в цю нісенітницю вже вірить. Народ зараз пішов цинічний, передвиборчим обіцянкам вірить мало (все одно обдурений!), а голосує, швидше, з шкідливості і невикорінного духу суперечності, що властива слов'янській людині, ніж за велінням совісті. Ну та подивимося, як воно складеться цього разу.
Коли ви читаєте цю статтю, то вже напевно знаєте декілька екзит-полів, які кардинально суперечать один одному (ось це шкідливе явище, що невідомо звідки взялося на наших теренах. Аби моя воля, заборонив би негайно!) Але оскільки я пишу це в неділю ввечері, то, зрозуміло, про результати всенародного волевиявлення можу тільки здогадуватися. Тому лише декілька вражень від власне процесу голосування.
Перше – черги. Величезні, похмурі і мовчазні, як бронепотяг. Заради інтересу заходив на дільницю декілька разів протягом дня – картина не змінювалася. Бідні працівники комісій крутилися, як білки в колесі, і все рівно для того, щоб знайти людину в списку виборців, вручити їй стоси різнокольорових папірців, на кожному розписатися і відірвати корінці, у них ішло, щонайменше, хвилин 5-7. Скільки їм там платять за виборчі дні? П'ятдесят гривень чи сто? І після цього у когось ще вистачає нахабства заявляти про якісь порушення з провини членів комісії? Та які там порушення, якщо люди над кожним папірцем трясуться і перевіряють все по п'ять разів – не дай бог, щось порпустиш – впаяють як злісному фальсифікатору три роки суворого. Звідси і черги.
Третє – абсолютно ніякої урочистості, яка спостерігалася на всіх попередніх виборах. Немає відчуття того, що робиш велику справу. Якщо на президентські вибори 2004 року йшли ледь не на війну, то на ці – майже як на роботу. Народ втомився обирати. Виборчий процес у нашій країні став фактично безперервним. Наступні вибори у нас в 2009-у, але побачите – озирнутися не встигнете, як скоро зі всіх щілин полізуть кандидати в Президенти. Я, звичайно, розумію, що демократія там і таке інше, але ж хочеться вже якоїсь стабільності, йо-майо! Приказку про нову мітлу і її звички ще ніхто не відміняв!
Втім, вибори виборами, але минулого тижня відбувалися не тільки вони, хоча й інші події торкалися їх найрішучішим чином. У п'ятницю СБУ затримала людину, яка, нібито, мала безпосереднє відношення до роботи міфічного (всі чули, але ніхто не бачив) «транзитного серверу», за допомогою якого, нагадаю, колишній «злочинний режим» намагався сфальсифікувати результати президентських виборів-2004. На жаль, суд не перейнявся унікальністю цього громадянина і, зважаючи на відсутність доказів, відпустив його на свободу. Так Україна і не дізналася, як, принаймні, виглядає цей самий «транзитний сервер».
Але чого не знає Україна, про те знає Олександр Турчинов, колишній глава СБУ і чинний керівник виборчого штабу БЮТ. За день до арешту «хранителя транзитного серверу» Олександр Валентинович заявив, що передові комп'ютерні технології часів президентських виборів настільки впали в око «колегам з «Нашої України», що ними буде зроблена повторна спроба використання паралельного серверу. «Людина, яка не сміється», як прозвали Турчинова за його неповторну манеру доносити свої думки до слухачів, навіть вказав будинок, де «нашеукраїнці» заховали таємний апарат. Звичайний такий зелений будиночок у центрі Києва. Не вистачає тільки таблички на дверях: «Тихо! Йде фальсифікація!» Головними натхненниками нинішньої ідеї паралельного підрахунку голосів Турчинов назвав Миколу Катеринчука і Романа Безсмертного. Втім, останнє прізвище особисто мною тут було настільки сподіване, що вже не викликає анінайменшого здивування. Якщо Роман Петрович насправді вчинив хоч невеличку частину тієї мерзоти, яку йому приписують, то це не людина, а сам диявол. А з нечистою силою жарти ой як погані!
А ще минулого тижня закінчилася, так і не встигнувши до ладу початися, «джинсова революція» в Білорусі. Причому тут українська влада, запитаєте ви? А при тому, що результати президентських виборів в сусідній державі офіційний Київ не визнав, мовляв, хлопці з ОБСЄ сказали, що справа там нечиста, а у нас немає підстав їм не довіряти. Ну і що це виходить? Сьогодні ми не визнаємо їх виборів, завтра образливий Лукашенко не визнає наших, і після цього нам ще розповідатимуть про «атмосферу дружби і добросусідства»? Хочеш жити спокійно – не сварися з сусідами. Це вам будь-хто скаже. А у нас що? Е-е-х.
Кохаймося!
Завжди Ваш
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
