Зовсім скоро поставляти в Європу по своїх газових магістралях Україна зможе хіба що повітря свободи.
Коли 1 грудня на церемонії підписання угоди з Європейським інвестиційним банком щодо реконструкції МГП «Уренгой-Помари-Ужгород» Арсеній Яценюк виступив із закликом до партнерів з ЄС і США інвестувати в українську газотранспортну систему, він, мабуть, був сповнений райдужних надій.
«Я очікую наступного тижня, прошу надати мені умови публічного конкурсу з залучення в управління ГТС і ПСГ інвесторів з ЄС та США... Прийшов час виконати закон. Позиція українського уряду - ми категорично виступаємо проти «Південного потоку». Ми вітаємо рішення наших європейських партнерів про блокування будівництва «Південного потоку». Україна разом з ЄС забезпечить безперебійний транзит - у нас є всі технічні можливості і політична воля», - заявив глава КМУ.
І ось усього за два тижні Яценюк отримав довгоочікувану відповідь - правда, зовсім не таку оптимістичну, як йому бажалося. «Інтерфакс» з посиланням на джерело в українському уряді повідомив, що американська компанія Chevron вирішила відмовитися від участі в проекті з видобутку сланцевого газу в Україні. Пізніше заступник голови Адміністрації Президента Валерій Чалий підтвердив отримання відповідного листа від Chevron.
Нагадаємо, компанія, яку називали одним з головних претендентів на управління українською ГТС, в минулому році підписала з Україною угоду про розподіл продукції (УРП) на розробку вуглеводнів на Олеській площі (Львівська та Івано-Франківська області). І ось зараз Chevron офіційно повідомила українському уряду про односторонній вихід з проекту.
В листі, що надійшов від імені компанії, зазначено перелік конкретних причин відмови, зокрема те, що Мінфін України не реалізував у встановлений строк (18 листопада) зобов'язання щодо приведення своїх нормативних актів у відповідність з чинним законодавством.
Однак, на думку фахівців, Chevron просто використав прокол міністерства як формальний привід, щоб вчасно вийти з гри, уникнувши виконання контрактних зобов'язань щодо інвестування в економіку України не менше 350 мільйонів доларів.
«В умовах низьких цін на нафту картина така: там, де інвестиції вже здійснені, видобуток продовжується і навіть за інерцією збільшується, багато в чому за рахунок зростання продуктивності. Але навіть у США, де ці процеси вже налагоджені, сланцева галузь починає відчувати фінансові труднощі. В Україні ж поки немає ніякої інфраструктури, а всі обіцяні ресурси - це лише потенційні можливості», - вважає аналітик Sberbank Investment Research Валерій Нестеров.
Незабаром приклад Chevron може наслідувати і британсько-нідерландська компанія Shell, котра ще в серпні (тобто до обвалу цін на нафту) зупинила розвідку Юзівського родовища газу через бойові дії на Донбасі. Після чого коло потенційних інвесторів стане надзвичайно вузьке: Росія з їх числа за рішенням Верховної Ради була викреслена, а інших охочих поки що не спостерігається. Ті ж європейці воліють ризикувати по мінімуму, беручи участь у реконструкції ГТС виключно з допомогою виділення кредитів (до 150 млн євро ЄІБ і в 200 млн дол. у ЄБРР).
Не виключено, що на таке рішення західних енергетичних гігантів вплинули не тільки ціна на нафту, але і недавнє повідомлення прес-служби «Укртрансгазу», що в січні-листопаді 2014 року транзит російського газу через територію України в країни Європи скоротився на 25% порівняно з аналогічним періодом минулого року, склавши 57,9 млрд куб. метрів. При цьому падіння обсягів транзиту газу в листопаді досягло рекордного від'ємного показника до листопада 2013 року (-49,3%), за загальними підсумками якого обсяг газу, що транспортувався через Україну в європейські країни, склав 86,1 млрд куб. м (на 3,2% більше, ніж за 2012 рік).
За оцінками експертів, поріг рентабельності української «труби» знаходиться на позначці не нижче 60 млрд куб. м прокачування газу за рік. І якщо обсяги транзиту продовжать падати, ГТС в її наявному вигляді стане збитковою, через що деякі її ділянки необхідно буде виводити з роботи - при одночасному пошуку коштів для консервації газопроводів (до речі, консервація за обсягами витрат не набагато дешевша за модернізацію). І це не кажучи вже про те, що настільки різке зниження транзиту призведе до ще більшого погіршення фінансового стану «Нафтогазу України», дефіцит якого і так вже досяг астрономічної суми в 115 млрд грн.
Але найголовніше - можна буде поставити жирний хрест на перспективах України з залучення інвестицій в модернізацію ГТС, про що так багато говорять представники нинішньої української влади. Якщо система працює на зниження транзиту, ніхто вкладати кошти не буде, оскільки збільшується термін повернення інвестицій і знижується комерційна привабливість цього проекту.
Між тим газотранспортна система України потребує модернізації. Їй вже близько 60 років, і за всі ці десятиліття вона майже не ремонтувалася - що підтверджується цілою низкою вибухів на газопроводі, що відбулися навесні цього року. І оскільки з інвестиціями просвіту не спостерігається, ремонтувати свою власність Україні доведеться поодинці, вкладаючи в це кредитні кошти, отримані від євробанків.
Проте може так статися, що затіяний дорогий ремонт ГТС виявиться «мавпячою працею» з тієї простої причини, що транспортувати по ній в Європу незабаром взагалі буде нічого.
Схоже, що росіяни на цей раз всерйоз намірилися викреслити Україну зі списку країн-транзитерів. Закриття ними обхідного проекту «Південний потік» (на чому наполягала українська сторона) обернулося угодою з Туреччиною, на яку у Євросоюзу управи куди менше (якщо вона є), ніж на держави, по території яких повинен був спочатку проходити «ПП».
З урахуванням передбачуваної потужності «Турецького потоку» (близько 60 млрд куб. м/рік) потреба у РФ у транзитних послугах України відпадає остаточно. Що, власне, і підтвердив у недавньому інтерв'ю глава «Газпрому» Олексій Міллер, повідомивши, що роль української сторони в якості транзитера російського газу в ЄС «при наявності діючого «Північного потоку» і нового трубопроводу через Туреччину зводиться до нуля».
На тлі існуючих політичних ризиків і спроб керівництва України замінити російський газ реверсними поставками категоричне небажання «Газпрому» завантажувати український маршрут цілком зрозуміле. Тим більше, коли це саме керівництво робить все для подальшого погіршення ситуації: досить згадати, як у жовтні Арсеній Яценюк переполошив ЄС своєю заявою, що за чинного транзитного контракту Україна не може повною мірою гарантувати безперебійний транзит російського газу в Європу. Ще на думку спадають «газові війни» недавнього минулого - адже при сьогоднішньому градусі взаємного невдоволення їх повторення напевно буде проходити за найжорсткішим сценарієм.
Що найсумніше, нові плани «Газпрому» схожі не на чергову «страшилку», якими повна не дуже довга, але надзвичайно складна історія взаємин двох держав-сусідів, а на чітку стратегію. І якщо вона увінчається успіхом, останніми інвесторами багатостраждальної української ГТС стануть імпортери брухту...
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
