Повернутися в рідні місця, де провів все своє свідоме життя, і застати їх розбитими, понівеченими війною - це боляче, дуже боляче. Тихо і байдуже клацає затвор фотоапарата, а очі відмовляються вірити в те, що бачиш в об'єктиві. Краматорськ, Слов'янськ, Миколаївка. Донбас - зона АТО.
Найбільше в Краматорську, який формування ДНР залишили 5 липня, вражає зовнішнє відчуття, ніби тут нічого «такого» не відбувалося. Скільки не повідомляли про нібито цілодобовий обстріл міста в ЗМІ - руйнувань насправді не так багато. Як говориться, «місця знати треба». Але вже там, де дійсно лягали снаряди і міни, видовище вражає. Ось тут жили твої знайомі (слава Богу, вони залишилися живі).
Центр міста, шанці на території приватного офісу. Весільний лімузин теж було перетворено на частину оборонного комплексу.
Тут снаряди потрапили в житлову «хрущовку».
Воронка від міни біля самого входу в школу. Зруйновано один кабінет, але до 1 вересня будівлю «підлатали».
Задня частина будівлі міськвиконкому Краматорська досі без стекол. У самій будівлі був штаб представників ДНР, проте прямих влучень сюди не було.
Ще один житловий будинок у самому центрі Краматорська. Нагорі, у вежі, зазвичай сидів снайпер. Вочевидь, цілились саме у нього, але потрапили у квартиру.
Пряме потрапляння в автокооператив. Двоє вбитих, троє поранених. Загалом згоріло з усім вмістом близько 20 гаражів.
Ось такі уламки досі виколупують з металевих гаражів.
Хто стріляв по місту? «Стріляли все, на те й війна», - кажуть місцеві жителі.
До військових української армії на вулицях міста ставляться спокійно. Хтось радісно вітає: «Слава Україні!», інші просто роздивляються зброю і техніку.
Ось такий БТР час від часу курсує по місту, віщаючи через гучномовець пісню «Червона рута».
У вихідні та святкові дні патріотично налаштовані громадяни організовують поїздки до військових. Десантна частина, що кілька місяців поспіль у повному оточенні, під постійними обстрілами утримувала стратегічно важливий військовий об'єкт - військовий аеродром Краматорська, - переведена на відпочинок до сусіднього Слов'янська, на місцевий курорт. Сюди приїхали з музичною програмою та домашніми стравами представниці жіночих громадських організацій і навіть інваліди. Співали всі - і десантники, і гості.
Служиві явно нудьгують по дому і рідним.
Автографи на пам'ять - і за «домашні» пиріжки.
Потанцювати з дівчатами - святе діло.
Нова зустріч - на блокпосту між Краматорськом і Слов'янськом. Прямо на трасі досі можна виявити пошматовані рештки бойової техніки.
Останній візит - на блокпост біля військового аеродрому в Краматорську. Ступати вліво-вправо від дороги небажано - заміновано. Так що імпровізований концерт дається прямо посеред проїжджої частини, і всі задоволені. На прощання - все ті ж самі «домашні» смкаколики для служивих.
Проте весь благодушний настрій геть перекреслюється відвідуванням передмістя Слов'янська - селища Семенівка.
Зовсім недавно назва цього крихітного селища біля міжнародної траси Ростов - Харків сприймалася в навколишніх містах з певною часткою специфічного похмурого гумору. Адже саме тут розташовувалася велика психіатрична лікарня. Ще селище запам'ятовувалося автомобілістам, що проїжджали повз нього, великою торговою палаткою з недоладними садовими гномиками, лелеками та іншими виробами на любителя.
Тепер нічого цього в Семенівці немає. Як немає і самої Семенівки. Запеклі бої із застосуванням найрізноманітнішої артилерії перетворили селище на подобу другого Сталінграду. З тією лише відмінністю, що тут українці вбивали українців і росіяни - росіян.
У Семенівці ще жевріє подекуди життя. Але на найближчому блокпосту настійно не рекомендують залишати машину і ступати на узбіччя. Бо тут скрізь можна нарватися на залізний «сюрприз», до яких, до речі, періодично додаються пастки-розтяжки, встановлювані кимось ночами.
Від корпусів психіатричної лікарні залишилися одні руїни. Все, що зміг зробити персонал для своїх пацієнтів, - це віддати їх родичам.
Навіть дістатися до Семенівки нелегко. Міжнародна траса раптово обривається знаком «Стоп» і з'їздом на узбіччя перед підірваним мостом. Видовище, яке важко вкладається в голові. Ґрунтовка виводить на наведений армійцями понтон. Легковики, вантажівки-довгоміри і автобуси з пасажирами повільно котять переправою, що гуркотить і погойдується. Очі всіх проїжджаючих спрямовані на провислі прольоти мосту. Вираз очей у всіх однакове: жах і невіра в побачене. На жаль.
Донбас далеко не однорідний за своїми світоглядами, як це зазвичай подається у ЗМІ. Ось так зустрічали у Краматорську День Незалежності України.
Грандіозна хода центральними вулицями міста налічувала до 10 тисяч учасників!
Не рахуючи тих, хто співчуває...
Жити в Краматорську сьогодні нелегко. Дорогуваті продукти, на магазинних полицях кількість товарів та фірм-виробників зменшилася мінімум удвічі. Дрібний і середній бізнес фактично «лежить», оскільки частина підприємців зовсім не поспішає повертатися до Краматорська, що такий близький до Донецька, де триває війна. Але працюють кафе і на вулицях знову з'явилися дорогі іномарки (у воєнний час господарі ховали їх від гріха подалі). Місцева влада, незважаючи на відсутність будь-якої матеріальної допомоги з боку держбюджету, худо-бідно підтримує комуналку, на вулицях міста чисто. Головні ж бажання і надії місцевих жителів зводяться до однієї простої й давно відомої фрази: «Аби не було війни...»
Її, цієї війни, тут вже пережили з надлишком.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом